Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

Галина миттю запалила газ під чайником і й приготувала чашки та заварник. Більш слушної нагоди для спілкування годі було й чекати. 

- Як тобі твій новий директор? - обережно поцікавилася Галина відсьорбуючи запашний чай з жасмином.

- Набагато краще попереднього. Принаймні поки що. 

- Це добре. Знаєш може воно й на краще було, що тобі довелося піти з того столичного ресторану. Хто зна, раптом тут вдома усе складеться.

- Поживемо - побачимо, - Діана ніяк не піддавалася на маніпуляції матері перейти до більш відвертої розмови. - Піду відпочивати. Зранку треба готуватися до приймання кухонного обладнання та посуду для видачі.

- Іди, дитино, іди, відпочивай, - Галина турботливо погладила доньку по спині й поцілувавши у маківку провела стурбованим поглядом.

Жінка добре знала свою дитину. І розуміла, що та чимось занепокоєна. І більш за все причиною був саме Петро. Галина похитала головою зі сторони в сторону та тихенько зітхнувши пішла до себе в кімнату.

- Що ти? Сумно тобі тут? От скоро переїдемо і я заберу тебе з собою. Там вже на тебе чекає просторий денник, - Петро з самісінького ранку вийшов до Шовка і вже хвилин п'ять стояв розмовляв з конем. 

- Так Шовк дійсно сумує за вами, - знову почув Петро голос Іринки. - Я іноді маю час погратися з ним та побігати, але це буває рідко. Багато роботи. 

- Все. Вирішено. Сьогодні їдемо до річки. Що там по прокатах?

- До двадцятої години все розписано, - розвела руками дівчина. - Але пані Юля, може й раніше звільнитися. Ми з Костиком відкатаємо, не в перший раз.

- Дякую вам. З мене до речі окрема подяка буде. Але пані Юлі ні слова. Нехай це буде наш маленький секрет.

- В кого тут вже секрети? - з-за конюшні показалася спочатку руда голова, а потім і вся Юля.

- Доброго ранку, пані Юля, - вигукнула Іринка і почала розповідати як вони з Костиком відкатали вчорашніх клієнтів. Які траплялися складності чи кумедні випадки. То ж про секрети Юля більше не випитувала, а може й взагалі забула.

- Я зараз відвезу всі матеріали до будинку, нехай хлопці починають займатися кімнатою та санвузлами. Хочеться вже якнайшвидше переїхати.

- Тобі не подобається у мене? - підняла брови Юля.

- Чому? Подобається. Але все ж таки я тут почуваюся якось незручно. Неначе в приймах. 

- Хм. Неочікувано. Але як скажеш. Переїдьмо хоч завтра, якщо там встигнуть закінчити з ремонтом.

- От зараз поїду і дізнаюся що там до чого. Напевно Діана вже там хазяйнує з самого ранку.

- Чи не занадто вона там хазяйнує? - поцікавилася Юля.

- Ти чого? - Петро спробував зазирнути в очі дівчині, але та відвела погляд.

- Нічого, мені теж треба готувати коней до роботи. Я щось зовсім розслабилася останнім часом. 

Петро їхав до свого вже майже готового комплексу й розмірковував що знову сталося з Юлею. Наче ж усе було добре і на тобі. Багато надумати не встиг оскільки дорога була коротка. 

Ззовні вже все було готово, а в середині во всю кипіла робота. Діана керувала куди яке кухонне обладнання встановлювати, та розвішувала по гачках і розставляла по поличках різноманітні кухонні інструменти та посуд.

Петро передав бригаді яка мала зайнятися ремонтом житлових приміщень покупки, а сам приєднався до Діани.

- Вітаю босс, - посміхнулася та, коли побачила, що Петро закотивши рукава сорочки заходився збирати величезну машину для замішування тіста чи приготування пюре у великій кількості.

- Вітаю, Діано. Я просто в захваті від того, як ти все організувала. Якби не ти, я навіть не впевнений вже що впорався б.

Дівчина аж розтанула, неначе вершкове масло біля радіатора. 

- Ти навіть не уявляєш наскільки мені це все що я роблю до вподоби. Так що в цьому плані можеш бути спокійним, тут ми квити, - розсміялася Діана.

- Тоді коли потрібен буде вихідний, чи декілька, ти мені за день хоча б скажи, будь ласка, щоб я був на місці. Добре? 

- Без проблем, але поки не до вихідних. Готуємося ж до великого прийому.

- Це до якого? - не зрозумів Петро.

- Тобі хіба Дем'ян ще не повідомив? Чи Ксюха?

- Та ні.

Петро машинально дістав з кишені телефон, аби перевірити неприйняті виклики чи повідомлення, але екран не вмикався. Схоже було, що він розрядився, і скоріше за все ще вночі, а може й раніше. Петро все частіше починав забувати за невід'ємну частину життя сучасної людини.