Читати книгу - "#Галябезголови"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перш ніж діяти, спробувала порозставляти гравців на позиції, бо розглядала два варіанти розвитку подій. В обох, як не крути, активними персонажами виступали Анчин син Сашко і медсестра Лєнка Гвоздовська. Різниця лише в тому, що перший варіант передбачав благословення, яке Анка дарує Лєнці на завоювання Сашка, і хай собі бореться дівчина за жіноче щастя, бо результатом того щастя, на думку Анки, мало би стати не тільки возз’єднання Сашка і Лєнки, а й вигнання із Затятового пихатої невістки Чорнобая і повернення Андрія в обійми банкірші.
На відміну від першого, другий варіант базувався на поєднанні Сашка і Чорнобаєвої невістки, бо Анка дивилася на сина, та бачила себе молоду і дурну, коли вперше майбутнього чоловіка Толю Сулиму перестріла: та хай би світ руйнувався — її то не обходило, бо тільки Толя їй потрібен. І Сашко — такий! Закохався у Чорнобаєву невістку з першого погляду, і хіба не материна турбота — синові допомогти? Хай би виманив дівчину з Андрієвого гнізда, щоб Анка туди повернутися змогла.
Аналізувала обидва варіанти…
— Таке все… неоднозначне! — признавалася сама собі.
У кожному з варіантів — безліч косяків. Але й сидіти нічого не роблячи не збиралася, бо одразу після повернення Чорнобая зі столиці перестріла пані Хитрук і спитала демонстративно-байдужо:
— Що скажете, Казимиро Теодорівно? Коли невістка Андрієва поїде?
— Вона не поїде, Аню, — відповіла мудра Казидорівна. — Вона назавжди приїхала! — Помовчала, додала: — І Андрій Іванович біля неї — назавжди.
Ой, біда… Анці Сулимі наче хто розпечену пательню під дупу підставив: заметушилася, занервувала. Та що за примхи у молодих? Якого біса зі своїми проблемами їхати не до рідної мами, а до чоловікового батька?!
— Бо у чоловікового батька грошики водяться, — поставила діагноз. — Так ти у нас — корислива сучка? — звернулася до уявної Андрієвої невістки. — Тим більше… Треба гнати тебе із Затятового!
Отоді і вирішила підготувати громадську думку рідного міста, перш ніж розпочинати проти незваної гості війну, тим більше що Чорнобаєва невістка вже створила поживний ґрунт для розмов дурнуватою витівкою біля перукарні. У місті й досі згадували, як чужа дівчина стригла біля перукарні Тольку-каліку і як принизила ловку медсестричку Лєночку Гвоздовську, що вона день і ніч працює, як так коняка, дитину сама виховує, ще й встигає у матері на городі поратися!
Перший гачок закинула у розмові з відомою пащекухою Антоніною Василенко, яка мала на базарі кіоск із розливним пивом.
— Аню! Чула? — Антоніна будь-які плітки починала із запитань. — Кажуть, у Чорнобая поселилася дівка! І требує, щоби він організував у місті притулок для всіх бомжів київських! Щоби зі столиці до Затятового їх переселити! Уявляєш?
— Тоню, не ображай бідну родичку Чорнобая! — відповіла Анка Сулима.
— А вона — бідна?
— Всі, у кого в голові клепки не вистачає, бідні. Хіба ні? — натякнула Анка Сулима і для наочності покрутила пальцем біля скроні.
Наступного дня Затятове гуло: у Чорнобая живе психічно хвора і від того вкрай небезпечна дебілка, а таких і газовим балончиком не відлякаєш, бо…
— …На всю голову неадекватні! — розповідала Лєнка Гвоздовська, коли забігла до Сашкової автомайстерні і застала там не тільки Сашка, а й матінку його.
— Ні, Галя не така, — відповів Сашко.
Анка відмітила: при згадці про Чорнобаєву невістку син пожвавішав, усміхнувся, наче свіжий вітер йому в душу надмухав. Красиво, чорти забирай, але у чому перспектива?! «Е ні! — подумала. — Треба якось Сашка від тої Галі захистити, бо пропаде! Як я через батька його…» Тільки хотіла рота відкрити, а тут — Лєна поперед неї.
— Саш, мені видніше, повір! Я — медик! — обурилася. — Я таких притирених за кілометр розпізнаю і без довідки!
— А я власним очам вірю, — Сашко витер руки ганчіркою, потягнув велосипед до виходу з майстерні.
— А ти куди, синочку? — сполошилася Анка.
— До Галі, — відповів.
Анка розгубилася: плани ламалися просто у неї на очах. Лєна про плани банкірші не знала, тому загородила Сашкові путь. Дивилася в очі.
— Скажи чесно! Чорнобай попросив?
— Та ні. Сам хочу.
— А нащо?
— Не знаю. Просто хочу побачити її. Давно вже у місті, і нікуди не виходить.
— Ага! Один раз вийшла, та тільки того і встигла, що нормальних людей образити. Краще хай у Чорнобаєвому барлозі сидить, раз придуркувата!
— Краще я Галі місто покажу.
Лєнка так густо почервоніла од прикрощів, що аж Анці стало її шкода.
— Саш! — медсестра смикнула плечиком. — Такий ти наївний! От скажи! Нащо ти їй здався? Вона з таким, як ти, нікуди не піде!
Сімнадцятого березня Андрій Іванович Чорнобай прокинувся вдосвіта. Лежав на постелі биту годину, порожніми очима дивився у стелю і відчував себе невідворотно тупим! Мав вигадати задачу, у вирішенні якої сьогодні йому повинна допомогти Галя, бо розумів: тільки так і зможе хоч якось розворушити невістку. Та на думку не спадало нічого слушного! Що за чортівня? Він же, як правило, метикуватий! Добре, що Галя прокидається пізно. Ще є час подумати…
Ніч з шістнадцятого на сімнадцяте березня Галя не спала. Тепер, коли день і ніч у її житті поєдналися в одну густу сіру масу, подовгу лежала без сну із заплющеними очима. Мізки відмовлялися констатувати, коли саме дівчина провалюється у тривожний короткий уривчастий сон: вдень, уночі, увечері чи по обіді? Та коли прокидалася від сну і розплющувала очі, то не розуміла: а чи взагалі спала? Після сну, як і до нього, у душі панував суцільний морок.
От і цього ранку… Чи то всю ніч без сну пролежала із заплющеними очима, чи то поспала трохи — хтозна? Розплющила очі, згадала: сьогодні Чорнобай вимагатиме від неї допомоги. Аж брівки звела, бо серце билося: ні, ні, ні…
— Не піду, — прошепотіла. — Хай сам…
О десятій годині ранку Чорнобаю набридло вишукувати у собі креатив: не йшла думка, хоч трісни! Так нічого путнього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.
