Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

мені досить буде знати, що я допоміг їй.

Шталь розповів, що першого березневого тижня 1976 року, близько місяця після їхнього знайомства, він побачив оголошення, де жінок запрошували на роботу моделями та в телевізійну рекламу. Він зателефонував до «Національної відеокорпорації» та поговорив із Філом Ґері, президентом — той сказав, що радо зустрінеться з Клавдією, щоб подивитись, чи вона їм підійде.

Шталь переказав це Клавдії, і вона погодилася піти на співбесіду в північній частині Колумбуса.

— Вона отримала роботу, — тихо продовжив чоловік. — І потім переїхала до хлопця, який її найняв.

— Ви ще спілкувалися з нею в той час?

— Одного разу телефонував їй у дім Філа Ґері, щоб привітати з днем народження. Із нею все було начебто гаразд. Це було востаннє, коли я про неї чув, доки не прочитав статті в «Плейбої». І сказав собі: ті, що вважають, начебто вона когось убила, несповна розуму. Я навіть написав листа її адвокатові, Лью Даю, запевняючи: Клавдія нікого не могла вбити, бо не здатна скривдити жодної живої душі.

— Ви намагались побачитися з нею чи відвідати її? — спитав я.

Шталь знизав плечима.

— Після того як Клавдія переїхала від мене, я перебрався до Флориди й пограбував банк. На час її арешту за вбивство я був у федеральній в’язниці. Там я й прочитав статтю в «Плейбої».

Виходячи з квартири Шталя та спускаючись сходами, я відчув, що повертаюся з темного боку світу, про який знав лише із заголовків і вечірніх новин по телевізору. Ні, я не був наївним щодо злочину та злочинців. Працюючи над попередніми книгами, відвідував в’язниці й лікарні для душевнохворих зловмисників та опитував правоохоронців і засуджених. Але зараз розмови з такими, як Шталь, котрий сприймав злочин як належне, як спосіб життя — легкий, природний спосіб дії, — починали діймати мене.

І все ж я був зворушений спогадом Шталя про його великий роман із вродливою жінкою. Через свою турботу про Клавдію, через те, що вважав її надто гарною для себе, він віддав її тóму, хто мав би забезпечити їй можливості, яких він сам надати не міг. Відступив її Філу Ґері.

2

Філ Ґері (Шіанамбло), коротун років двадцяти п’яти з волоссям до плечей, завжди носив кепку інженера-залізничника, щоб приховати свою лису маківку. Філ, завзятий самопроголошений імпресаріо, пояснив мені, що за кілька місяців до зустрічі з Клавдією він створив компанію, відому як корпорація «Ворлд Вайд Сошіалз» — «для ліберально налаштованих дорослих, які хочуть розважитися разом». Надрукував листівки й запустив рекламу, але нічого не вийшло, бо він як одинак не любив розважатися з парочками, котрих ця реклама приваб­лювала. Колумбус, вирішив Філ, невдале місто для свінгерів.

Після того, крім запису рекламних роликів для місцевих телестудій та організації гри в покер у себе на квартирі, він заснував компанію під назвою «Національна модельна агенція кінопроб» — як підрозділ його «Національної відеокорпорації». Для роботи в себе він знаходив привабливих жінок.

Коли проводив співбесіду з Клавдією, згадував Філ, вона так відчайдушно прагнула шансу стати моделлю та акторкою, що розповідала йому, нібито була «міс Гаваї» і з’являлася в телевізійному сегменті «Гаваї 5-0». Якщо на фотографіях вона вийде так само гарно, як і в житті, заявив він їй, то буде в нього телевізійною моделлю, але зараз йому потрібен хтось на заміну секретарці, яка виходить заміж.

Клавдія погодилась на цю роботу, і ввечері вони зі Шталем пішли разом вечеряти й святкувати.

У наступні кілька тижнів, на додачу до праці секретаркою, Клавдія знімалась у рекламних роликах для спортзалу «Дайна-Джим», автосалону «Крайслер-Плімут» і крамниці «Килими напрокат». У захваті від роботи на телебаченні, вона обдзвонила всіх старих друзів і сказала їм подивитися. Була впевнена, що успіх не за горами.

Наприкінці квітня, коли сусідка по кімнаті Філа, фотограф, виїхала з квартири й повернулася до батьків, він запропонував Клавдії переїхати до себе й розділити з ним помешкання.

Він показав їй свій дюплекс у блокованому житловому будинку за «Френч-Маркетом» — торговельним центром, розбудованим на подобу паризьких вуличок. Її частка у кварт­платі мала значно перевищувати те, що вона сплачувала на Самміт-стрит, але з новою роботою та новими можливостями моделі, запевняв він Клавдію, вона може собі це дозволити.

— Вона обожнювала це житло, — розповідав Філ Ґері, — і їй сподобалась ідея стати моєю співмешканкою. Але була одна проблема. Вона казала, що боїться, як би цей колишній в’язень, Джим Шталь, її не вбив, і хоче, щоб я поїхав з нею й захищав її, доки вона забиратиме речі з квартири. Коли я туди приїхав, то побачив, що все геть інакше. Шталь нічого не казав. Просто мовчки сидів на дивані й дивився на нас. Я помітив, що коли ми йшли, він навіть не потурбувався попрощатися.

Після того як Клавдія переїхала до нього, казав Філ, він перетворив свою модельну агенцію на службу ескорту «Відео­побачення». Обидва літні випуски «Розваг у Колумбусі» за 1976 рік — місцевого журналу, поширюваного в готелях, ресторанах і нічних клубах — опублікували рекламу з похітливою фотографією Клавдії, а під нею зазивний текст:

«Насолоджуйтеся містом з однією з наших вродливих дівчат.

Побачте вашу супутницю спочатку у відеозаписі…

Оберіть дівчину, яка сподобається найбільше…

Ми щосили намагаємось

ДОГОДИТИ ВСІМ НАШИМ КЛІЄНТАМ!!!»

Клавдію резервували на два-три побачення на тиждень. Із сімдесяти доларів, які клієнт сплачував за тригодинне побачення з вечерею, Філ отримував сорок, жінці ж діставалося тридцять. За його словами, він чітко давав зрозуміти, що «Відеопобачення» — це лише служба ескорту, і після неї жінка має одразу йти додому. Звісно, що вони робили по тому, стверджував він, було їхньою особистою справою.

Згодом, коли я прямо звернувся до Клавдії та спитав, чи була вона повією, вона це палко заперечила.

— Я лише раз у житті робила це за гроші.

Вона пояснила, що один із клієнтів Філа, заможний бізнесмен, якого називали «Теннессі», літав із нею та однією з нових Філових «моделей» — Вікі Генкок, танцівницею ґоу-ґоу на вуличне прізвисько Наліпка — до мотелю в Ноксвіллі. Після ночі сексу з обома, включно зі спостереженням за Клавдією та Вікі, які займалися цим удвох, Теннессі заплатив по п’ятсот доларів кожній. Згодом, розповіла Клавдія, він посилав по них ще кілька разів, і вони з Вікі вирішили залишити гроші собі й не казати про це Філу. На той час як їхній клієнт утомився від них і розірвав домовленість, Вікі з Клавдією стали коханками.

За два місяці Філ Ґері припинив ескортний бізнес.

— Усі гадали, що я постачаю повій… — стверджував він, — тож я покинув це.

Серед речей, що непокоїли його, зізнався Філ, були дурниці, які коїла Клавдія, — наприклад, як тоді, коли привела до його квартири клієнта, котрий вимагав свої гроші назад.

— Я так подумав, що це була дурість. Міг послати її кудись, і її б там убили. Тож з ескортом було покінчено.

Після служби ескорту «Відеопобачення» Філ вирішив скористатися своїм телевізійним обладнанням для знімання еротичного кіно. «Нереальні фантазії» планувались як легке порно у виконанні Клавдії та Вікі Генкок. Кожна серія починалася з того, що вродлива модель зачитувала уявні листи від глядачів, які висловлювали бажання побачити свої сексуальні фантазії втіленими на