Читати книгу - "Ілюзія Бога"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 109
Перейти на сторінку:
тією самою нісенітницею, а її конкретне наповнення не має значення.

Широкі антропологічні огляди людських суспільств на кшталт «Золотої гілки» Джеймса Фрейзера вражають нас розмаїттям ірраціональних вірувань. Закріпившись у певній культурі, такі вірування передаються наступним поколінням, розвиваються і розгалужуються, наче з ними теж відбувається біологічна еволюція. Проте Фрейзер вбачає у них і деякі загальні принципи, наприклад «гомеопатичну магію», коли в заклинаннях і чаклуванні використовується якийсь символічний аспект реального об’єкта, на який спрямовується вплив. Трагічною ілюстрацією цього принципу може бути віра в те, що порошок із рога носорога має властивості афродизіака. Ця абсолютно безпідставна легенда базується на поверховій схожості рога з чоловічим пенісом. Факт поширеності «гомеопатичної магії» говорить про те, що нісенітниці, якими заражаються податливі голови, не зовсім випадкові та довільні.

Виникає спокуса продовжувати біологічну аналогію і з’ясу­вати, чи не відбувається з цими нісенітницями щось на кшталт природного добору. Можливо, якісь ідеї мають більший потенціал для поширення ніж інші завдяки своїй особливій привабливості, перевазі або сумісності з психологічними диспозиціями людини? Чи можна таким чином пояснити природу й характеристики сучасних релігій — так само, як природним добором пояснюються особливості живих організмів? У цьому контексті важливо розуміти, що під «перевагою» мається на увазі винятково здатність виживати та поширюватися, яка не передбачає позитивної оцінки, якою би ми, люди, могли пишатися.

Але навіть еволюційна модель не обов’язково вимагає, щоб відбувався природний добір. Біологи визнають, що ген може поширитися в популяції не завдяки якимось своїм позитивним якостям, а просто через те, що йому пощастило. Цей процес називається дрейфом генів. Біологи не дійшли одностайної думки щодо його значущості порівняно з природним добором. Але сам цей процес на сьогодні отримав визнання у вигляді так званої нейтральної теорії молекулярної еволюції. Якщо ген зазнає мутації, внаслідок якої набуває модифікованої форми, яка дає ті самі результати, що й початкова форма, то відмінність між формами має нейтральний характер, а отже, природний добір не може віддати перевагу якійсь із них. Однак під впливом того, що статистики називають помилкою вибірки, яка стається під час зміни поколінь, новоутворена форма може зрештою витіснити початкову форму з генофонду популяції. І це буде справжня еволюційна зміна на молекулярному рівні (навіть якщо на рівні цілих організмів жодні зміни не спостерігатимуться), яка має нейтральний характер і ніяк не пов’язана з перевагою для виживання, а отже, з природним добором.

Існування аналога дрейфу генів у культурі — життєздатна ідея, про яку не слід забувати у вивченні еволюції релігії. Мова розвивається в квазібіологічний спосіб, хоч напрямок її еволюції не демонструє якоїсь постійної спрямованості, а лише випадковий дрейф. Вона передається наступним поколінням за допомогою культурного механізму, схожого на генетичне успадкування, поступово нагромаджуючи зміни протягом століть, поки нарешті різні її гілки не досягнуть стану, в якому будуть не зрозумілими носіям одна одної. Можливо, еволюція мови частково підпорядковується своєрідній формі природного добору, але ця думка не викликає особливої довіри. Нижче я покажу, що такого роду гіпотези висувалися для пояснення деяких помітних тенденцій у розвитку мови, наприклад «великого зсуву голосних», що відбувся в англійській мові протягом ХV—ХVІІІ століть. Але для більшості спостережуваних явищ немає потреби у функціоналістській гіпотезі. Правдоподібніше, що зазвичай еволюція мови більш схожа на культурну версію випадкового дрейфу генів. У різних частинах Європи латина в процесі поступового дрейфу перетворилася на іспанську, португальську, італійську, французьку, ретороманську мови та їхні різноманітні діалекти. М’яко кажучи, важко знайти якісь локальні переваги або «чинники добору», які б пояснювали ці еволюційні зсуви.

Підозрюю, що в процесі еволюції релігії, як і мови, значну роль відіграє випадковість, починаючи з її зародження, яке було достатньо довільним, щоб породити приголомшливе (і часом вибухонебезпечне) розмаїття, яке ми зараз спостерігаємо. Разом із тим, наявність вагомих спільних характеристик у всього широкого спектра релігій може пояснюватися впливом своєрідної форми природного добору та фундаментальною психічною єдністю людства. Наприклад, у вченнях багатьох релігій постулюється об’єктивно неправдоподібна, але суб’єктивно приємна теза про те, що наша особистість переживає смерть нашого тіла. Ідея безсмертя прижилася і поширилася, бо потурає нашому прагненню видавати бажане за дійсне. А таке прагнення випливає з майже універсальної схильності людської психіки підпорядковувати віру бажанням («Родило думку ту бажання, сину»37, — як сказав Генріх ІV синові у другій частині Шекспірової п’єси38).

Не викликає сумнівів, що багато атрибутів релігії добре пристосовані для того, щоб сприяти виживанню самої релігії та своєму власному виживанню у вирі людської культури. Постає тільки питання, завдяки чому було досягнуто цієї пристосованості: завдяки «розумному задуму» чи природному добору. Припускаю, що до відповіді на це питання причетні обидва чинники. Задум утілюють релігійні лідери, які добре вміють вигадувати різні виверти, що сприяють виживанню релігії. Мартін Лютер чудово усвідомлював, що розум — запеклий ворог релігії, тому часто застерігав про його небезпеку: «Розум — це найгірший ворог віри; він ніколи не приходить на підмогу в духовних справах, а в більшості випадків виступає проти Слова Божого, зустрічаючи зі зневагою все, що йде від Бога»85. І ще: «Кожен, хто хоче жити життям праведного християнина, повинен вирвати очі в свого розуму». І знову: «Розум потрібно гасити в душі кожного християнина». Лютерові напрочуд добре вдавалося цілеспрямовано конструювати несвідомі аспекти релігії, які сприяли її виживанню. Але з цього зовсім не випливає, що саму релігію створив він або хтось інший. Вона цілком могла сформуватися під дією своєрідної (негенетичної) форми природного добору, тобто Лютер її не створював, а тільки мудро опікувався її ефективністю.

Навіть якщо звичайний дарвінівський добір генів заохочував розвиток психологічних нахилів, які породили релігію як свій побічний наслідок, дуже сумнівно, щоб він визначав її деталі. Застосувати яку-небудь іншу версію теорії добору до формування цих деталей можна, як я зазначав вище, лише в тому разі, якщо замінити гени їх культурними еквівалентами. Чи можна стверджувати, що релігії складаються з такого матеріалу, як меми?

Ступай легенько — на мої ступаєш меми39

У релігійних питаннях істина — це лише думка, яка пережила інші.

Оскар Вайлд

На початку розділу я зазначав, що, оскільки дарвіністський природний добір не допускає марнотратства, будь-яка універсальна характеристика біологічного виду, наприклад релігія, має давати користь, бо інакше вона б не закріпилася. Проте вигода від неї не обов’язково має бути спрямована на виживання або репродуктивний успіх індивіда. Ми вже згадували, що повсюдність такої дрібної прикрості, як застуда, серед представників нашого виду пояснюється вигодою, яку її симптоми приносять генам вірусу, що цю хворобу спричиняє40. Але не обов’язково, щоб вигоду набували гени; достатньо, щоб її набували будь-які реплікатори. Просто гени — найвідоміший приклад реплікаторів. Але є й інші меми, наприклад комп’ютерні віруси та одиниці культурної спадщини. Щоб добре зрозуміти, що таке меми, спершу слід іще раз ретельно розглянути механізм природного добору.

У найзагальнішому вигляді природний добір можна описати як вибір між альтернативними реплікаторами. Реплікатор — це блок закодованої інформації, здатний створювати точні свої копії, допускаючи інколи в них неточності, або «мутації». Зав­дяки варіативності копій вступають у дію дарвінівські закони. Ті версії реплікатора, які успішніше копіюються, стають численнішими, ніж альтернативні версії, котрим щось заважає копіюватися так само успішно. Це в найпримітивнішому вигляді і є природний добір.

1 ... 52 53 54 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ілюзія Бога», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ілюзія Бога"