Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

туман,

я навіть уві сні відчуваю, як земля рухається

навколо сонця,

я слухаю, слухаю, як вони ростуть —

гриби Донбасу, нечутні химери ночі,

виходячи з пустоти, виростаючи з кам'яного вугілля,

доки серця стоять, ніби ліфти в нічних будинках,

гриби Донбасу ростуть, ростуть, не даючи померти

від туги усім зневіреним і пропащим,

тому що, чувак, доки ми разом,

доти є кому переривати цю землю,

знаходячи в її теплих нутрощах

чорний колір смерті,

чорний колір життя.

Сезонна робота в Карпатах

В Карпатах повітря прогрівається швидше

ніж усюди, ясна річ — гори, ліс, зелений туризм,

але навіть тут трапляються речі загадкові

й моторошні. Скажімо, рік тому на лісовій дорозі,

за пару кілометрів звідси, вбили жінку. Поліція

намагалась когось знайти, але кого ти в горах знайдеш —

найближчі потенційні вбивці живуть за двадцять кілометрів звідси,

себто в Словаччині. Але щось вони собі там винюхали, натякали,

що знають убивцю, але не скажуть —

аби не заважати слідству.

Не знаю, не знаю, що вони досліджували, але слідству справді

краще не заважати. І тепер всім, хто проходить цією дорогою,

скажімо о пів на першу ночі, обов’язково стає

моторошно, ця атмосфера смерті,

хапає тебе за волосся

і підіймає над деревами, і ти бачиш всіх потенційних убивць

і боїшся ступити на землю,

яка вже прогрівається,

вже прогрівається.

Давайте подумаємо,

радились поліціянти поміж собою,

як це могло бути. Ось вона вийшла на дорогу і побачила цих

похмурих чоловіків, які переганяли глухими дорогами

свої отари. І ось вона стала просто проти них і кожен

із них подумав — ось ця жінка, яка несе сум’яття у наші душі,

яка внесе розбрат поміж наших овець, яка дістане флейту,

і наші вівці, гордість сільського господарства республіки, підуть за нею

в безчасся і морок. І що в такому разі було далі? —

далі намагались докопатись

до правди поліціянти.

А далі один із них заговорив: браття, я знаю,

що ви думаєте, ви думаєте, чи стане у нас снаги

зупинити її, цю жінку, яка хоче

забрати наші душі і наших овець, то ось що я вам скажу — подих

туману стоїть за цієї жінкою, вільгість і тьма пливуть з-під її повік,

трепет огортає мене, коли я дивлюсь їй у вічі.

Ну, а після цього вони,

мабуть, і проламали їй череп сокирою.

Так, погодились усі поліціянти,

мабуть так воно і було.

А потім, коли вони лишили її посеред дороги і пішли

далі зі своїми отарами, з лісу сторожко почали

виходити духи, чорні духи туману, почали виходити потопельники

із найближчого озера, за ними вийшли дзвонарі

з найближчих церков

і крадії побутової техніки з найближчої станції, за ними

йшли одинокі рибалки, котрі виловлювали в гірських

потоках мертвих птахів, йшли монстри з найближчих урочищ,

тягнучи за собою возики з супермаркетів, ішли

трактористи, які вивозили ліс і платили за нього

золотом і дизельним паливом, за ними

виходили лемки — ці растамани Карпат,

з усім своїм крамом,

з клунками, грамофонами, файками і молоком,

виходили, мовчки ставали над нею і говорили —

джа проклав