Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

цю дорогу між теплих буків,

джа поклав тобі серце між лопаткою і лівим соском,

дихаймо, сестро, разом,

співаймо разом —

це небо Карпат,

синє, мов кольори пепсі,

зелене, мов океан,

пливімо, сестро, разом,

в теплі нори Гарлему,

в наш тихий лемківський Гарлем,

з його димами і соусами,

з чорних портів Гамбурга,

з барвистих портів Амстердама.

Ага, скоріше за все, так воно все і було —

хитали головами поліціянти, —

мабуть, саме так, інших варіантів

просто немає.

Ох, — додавали, — це таємниче життя,

невмотивовані вчинки. Трава обплітала їхні

черевики, і лісові жуки заповзали їм до кишень

і мучились там

від самотності.

Mercedes-Benz

Глибока ніч стояла над нами,

і зорі світили нам із піднебесся.

І ось саме цієї глибокої ночі

ми вибирались із бундесу.

І коли така ніч і нікого навколо,

і по радіо всі говорять лише польською мовою,

на крайняк — німецькою,

завжди згадуєш усіх рідних і близьких.

Ось і я згадував собі, згадував, і не міг згадати.

Як же так, думав, усе життя — як оце

польське радіо: жодної тобі поваги до православних,

демократія, думав я, їбав я таку демократію.

Що приховувала ця ніч? З чого все почалось?

Партнери в Берліні, стрілки під російською синагогою,

нормальний курс, гарантія на півроку

з правом продовження.

І оця ось жінка, ці ночі, повні вогню,

готель, в якому вона працювала,

і я шепотів їй — Натаха, твоє серце зараз у моїх руках,

я відчуваю, яке воно ніжне й гаряче,

і вона сміялась, відводячи очі — придурок, ну це ж не серце,

це силікон, відпусти його, це зовсім не серце, серце в мене тверде і холодне,

таке як хокейні шайби.

І ось ми разом вибирались із бундесу, з її документами і моїми боргами,

наче Марія і Йосип на двох віслюках,

купуючи на заправках лише найнеобхідніше —

консерви і презервативи.

Вже десь під Варшавою, коли і консерви не лізли,

і радіо глохло від утоми, я почав засинати,

підіймаючись у піднебесся.

І тоді на трасі з’явився мотель.

Вона його помітила першою.

Першою вона до нього і увійшла.

— Натаха, просив я її, тільки не радіо, лише

пару годин, Натаха, дай охолонути своєму силікону,

вимкни нахуй це радіо «Марія», що ти хочеш почути?

Які новини можуть бути у католиків?

У них немає новин з часу останнього хрестового походу.

Дай відпочити своєму серцю,

шепотів я, дістаючи

 свої пилки і ножиці,

дай йому відпочити.

За дві години, прокинувшись, витягнув її з душу і переніс

до машини. Ну, думаю, справді — не ховати ж її до багажника, тупо якось:

кохану жінку совати в багажник, хай уже сидить поруч зі мною,

доїду до Мостиська — поховаю