Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

розпалює гренландського кита. До того ж у ті часи спермацет був за дивовижу і використовувався не для освітлення, а лише для мазей та ліків. Його можна було придбати тільки в аптеці, як ми в наші часи купуємо там унцію ревеню. Коли ж, як мені здається, стала відомою справжня природа спермацету, крамарі зберегли його первинну назву — мабуть, через те, що вона створює поняття про нього як про щось рідкісне і таким чином допомагає тримати високу ціну на цей товар. А потім уже назва, певно, перейшла на самого кита, який справді був джерелом спермацету.

КНИГА І (in Folio). Розділ II (Справжній кит). З певного погляду він має найбільші заслуги серед левіафанів, бо він був першим, на кого почали полювати люди. З нього добувають таку річ, яку звичайно називають «китовим вусом», і особливий жир, відомий під назвою китового жиру, предмет другорядного значення з комерційного погляду. Серед людей, що займаються китовим промислом, його називають будь-яким із таких імен: Кит, Гренландський кит, Чорний кит, Великий кит, Справжній кит. Істинні межі цього виду з усім його розмаїттям назв не досить чітко окреслені. Якого саме кита я включаю до другого розділу моїх in Folio? Я маю на увазі кита, якого англійські природознавці називають Великим Mysticetus, англійські китобої — Гренландським китом, французькі — Baleine Ordinaire, а шведські — Growlands Walfisk. Кита, на якого вже два сторіччя полюють голландці та англійці у водах Арктики, якого віддавна цькують американські китобої в Індійському океані, на Бразильських мілинах, біля північно-західного узбережжя та й в інших кінцях світу, які вони називають «Китові поля».

Дехто стверджує, що між гренландським китом англійців і справжнім китом американців існує певна відмінність. Проте за всіма своїми основними ознаками вони цілком подібні, і ніхто ніколи не навів переконливого доказу цієї уявної відмінності. Усі ці розмежовування і часткові розмежовування, основою яких є украй непереконливі розбіжності, призводять до того, що деякі розділи природознавства являють собою суцільну плутанину. В подальшому ми ще повернемося до справжнього кита і при цьому будемо посилатися на відомості, що допомагають вивчити і природу кашалота.

КНИГА І (in Folio). Розділ III (Смугастий кит). У цьому розділі я розглядаю кита, який під різними назвами — Кит-полосатик, Фінвал, Оселедцевий кит, Довгий Джон та інші — мешкає в усіх морях, бо він — це той самий кит, чиї фонтани так часто бачать пасажири трансатлантичних ліній. У довжину смугастий кит сягає розмірів справжнього кита і нагадує його своїм «китовим вусом», проте в об'ємі він не такий масивний і має більш світле забарвлення, близьке до оливкового кольору. Його велетенські губи наче оздоблені звивистим візерунком, який утворюють косі переплетені складки грубих зморшок. Його визначна риса — великий плавець, який часто можна бачити над водою. Плавець має форму трикутника завдовжки у три-чотири фути, з дуже тонкою загостреною верхівкою, і здіймається прямовисно над задньою частиною спини. Навіть тоді, коли тварина повністю сховається під водою, поодинокий плавець чітко видно над поверхнею. Тоді, коли море відносно спокійне і лише злегка брижиться, цей плавець, наче гномон[146], височіє над водою, кидаючи тінь на помережану хвильками водну поверхню; і тоді можна подумати, що перед вами сонячний годинник з хвилястими лініями позначок. І нерідко тінь на цих сходах Ахазових[147] вказує назад. Смугастий кит — не стадна тварина. Мабуть, він китоненависник, як деякі люди бувають людиноненависниками. Він дуже лякливий; плаває завжди сам-один, несподівано з'являючись на поверхні у відлюдних, непривітних водах; його прямовисний одноструменевий фонтан злітає догори, наче довгий зловісний спис над пустельною рівниною; обдарований такою дивовижною силою і спритністю, що йому не страшне будь-яке переслідування з боку сучасної людини, цей левіафан серед своїх одноплемінників здається несхитним вигнанцем — Каїном, несучи на спині, як особливий знак, загострену голку. На підставі того, що в його пащеці є китовий вус, смугастого кита інколи об'єднують зі справжнім китом у якийсь рід, що існує лише теоретично і називається «баленові кити», тобто кити, що мають китовий вус. Вельми ймовірно, що серед цих «баленових китів» існує декілька різновидів, але нам про них майже нічого не відомо. Кити широконосі і кити дзьоборилі; шипоголові кити; горбаті кити; кити кривороті; гострорилі кити — ось кілька назв, вигаданих для них китобоями.

У зв'язку з назвою «баленові кити» важливо зауважити, що подібний принцип номенклатури, хоча й полегшує визначення однієї категорії китів, все ж таки не дає змоги провести чітку класифікацію левіафанів, бо хоч би що ми взяли за основу — китовий вус, горб, плавець чи зуби, — скласти послідовну цитологічну систему просто неможливо, попри те, що перелічені яскраво виражені ознаки ніби й можуть бути основою такої класифікації. У чому тут річ?

А річ у тім, що китовий вус, горби, плавці і зуби розподілені серед китів усіх видів абияк, без будь-якого врахування інших, важливіших особливостей їхньої будови. Так, і кашалот, і горбань мають горб; але цим і обмежується їх подібність. З іншого боку, оцей горбань подібно до гренландського кита, має китовий вус, але знову-таки подібність на цьому обмежується. Так само і з іншими вищезгаданими ознаками.

У різних китів вони утворюють такі химерні комбінації, а в окремо взятого кита якогось одного виду вирізняються такою дивовижною своєрідністю, що будь-які спроби здійснити систематизацію на цій основі приречені на провал. Це було каменем спотикання для всіх натуралістів-цетологів.

Здавалося б, можна припустити, що у внутрішній будові кита, в його анатомії, принаймні там ховається можливість правильної класифікації. Але це не так. Наприклад, що є більш визначним в анатомії гренландського кита, ніж його китовий вус? Проте ми бачили, що наявність китового вуса не може правити за основу для визначення видових меж гренландського кита. А якщо ви заглибитесь у нутрощі левіафана, то не знайдете там і сотої частки тих потрібних для систематизації даних, які можна знайти зовні. То що ж залишиться? Залишиться тільки взяти всього кита цілком, у повному об'ємі, і починати сортування. Саме такою є використана тут бібліографічна система — єдина, яка може привести до мети, оскільки лише вона є прийнятною для цього матеріалу. Та підемо далі.

КНИГА І (in Folio). Розділ IV (Горбань). Цього кита часто можна зустріти біля північних берегів Америки. Тут його віддавна били і відвозили до гаваней. На плечах у нього, як у старих мандрівних торгівців, чималий клунок; також можна порівняти його з вивіскою готелю «Слон і Замок»[148]. Так чи інакше, його звичайна