Читати книгу - "Колекція гадів"

class="p">— Отак! — вигукнув Вова. — У тебе червона пов'язка, чувак. Тому твоє щире «не буду» тут не проканає.

— Хоч на кожну руку пов'язку начепи, — вперто вів своє Білан. — Тільки красти я не буду. Сам.

— Що значить — «сам»? А не сам?

— Не сам — буду. Хрещення то хрещення. Я знаю: нема різниці, хто краде, а хто на шухері стоїть. Обоє співучасники, обоє замазані.

Вова почухав потилицю.

— Взагалі-то це правда...

— Бачиш. Тому пропоную тобі компроміс. Хочеш, щоб я замазався остаточно — твоє право, ти тут командуєш парадом. Але я не можу засунути руку в чужу кишеню чи в чужу сумку. Це все одно, що жабу в руки взяти. Ти жабу колись у руки брав?

Чемпіон школи гидливо скривився.

— Ще чого!

— Ну ось я тобі й кажу: для мене взяти чуже все одно, що тобі — схопити жабу. Тому давай ми вдвох це зробимо. Твій оцей, перший «хрещеник», до порожнього класу зайде. А я тим часом поруч у коридорі погуляю. Позирю, щоб нікого стороннього і випадкового не було. Відповідати в разі чого все одно обом доведеться.

Завгородній наморщив чоло, пошкріб потилицю.

— Добре, — погодився нарешті. — Так і буде. Готуйся.

12. Ініціатива карається

Час тягнувся повільно.

Проминув ще один урок. Потім восьмий «Б» дружно й галасливо зібрався на фізкультуру. Дзвоник — новий урок. Історія. Вчитель через його худобу і довгий ніс був прозваний у школі Чаплею, про своє прізвисько знав і не ображався. Обмовився колись, що це йому бумеранг повернувся: він сам, коли вчився, дуже любив давати вчителям різні дошкульні прізвиська.

Черненка в класі не було. На попередньому уроці сидів, щось креслив у зошиті. Тепер нема. Ні його, ні наплічника. На перекличці не відгукнувся. Чапля не особливо перейнявся відсутністю в класі учня, якому відверто байдужий його предмет.

П'ять хвилин. Десять. П'ятнадцять.

Пора!

Максим Білан підніс руку. Навіть потрусив нею нетерпляче.

— Відповідати хочеш? — звів брови вчитель.

— Вийти можна? — це прохання прозвучало під супровід загального реготу.

— Дуже треба? — про всяк випадок перепитав Чапля.

— Ага, — Максим інтенсивно закивав головою.

Вчитель дозволив, і Максим поспішив з класу.

Швидко пройшов через коридор до дверей восьмого «Б» і вкляк від несподіванки. Кого завгодно сподівався побачити серед своїх спільників, та найменше — непоказного Юру Балабана. Того самого, якого Вова Завгородній намовив Черненка підставити.

— Ти чого не на фізрі? — про всяк випадок запитав Максим — а раптом якась помилка? Балабан же з цього класу, не може ж він красти у своїх...

— А ти чого не на історії? — вишкірився Юра. — Не дрейф. Ми з тобою їм усім покажемо. Вони ще всіх нас просити будуть. Ну, готовий?

— До чого?

— На стрьомі стояти, ботанік ти недороблений!

Говорив Балабан голосним шепотом. У Максима, який бився дуже рідко, засвербіли кулаки — так захотілося затопити цьому нікчемі в пику.

— Готовий, — промовив він замість цього. — Тільки давай скоро.

— Не мандражуй, колего, — поважно промовив Балабан. — Стій спокійно. Показую, як це роблять справжні профі. Вчися, наступного разу не відмажешся.

Прочинивши двері, Балабан гидко підморгнув Біланові і ковзнув усередину.

Двері, ледь рипнувши, зачинилися за ним.

Запала тиша. Максим зробив кілька кроків уперед. Потім — кілька кроків назад. Швидше б там усе пройшло. Раз, два, три, чотири...

— А-А-А-А-А!

Хоча Білан і чекав чогось подібного, крик, навіть не крик — вереск поросяти, якого ведуть під різницький ніж, вирвався зсередини і прозвучав аж ніяк не тихіше шкільного дзвоника.

Рвонувши двері на себе, Максим увірвався в клас.

Вже коли побачив Юру Балабана, миттю уявив собі цю прекрасну картину: зустріч його і Дениса Черненка. Дійсність перевершила всі найсміливіші сподівання.

В проході між партами, на підлозі, лежав долічерева злодій-невдаха. Верхи на ньому сидів розлючений Черненко і методично, навіть з неприхованою насолодою, смикав спійманого на гарячому активіста Групи залізного порядку за волосся. З кожним смиком голова Балабана піднімалася й опускалася, а обличчя тицялося і тицялося в підлогу.

— Знаєш, у чию він сумку ліз? — запитав Денис, не перериваючи свого зайняття. — В Оксанчину! Він у мене ще не всю пилюку злизав, гадина! І це я тільки починаю, розігріваюся!

Балабан не припиняв верещати. Прочинені двері зробили крик ще голоснішим, рознесли луною по коридору, і уроки мимоволі припинилися самі собою. З сусідніх класів вибігали вчителі, за ними — гурти цікавих школярів. За якусь мить класне приміщення восьмого «Б» заповнилося народом. Хтось із педагогів спробував припинити екзекуцію, та школярі, швидко роздивившись, хто і кого товче, скупчилися щільніше, зробивши доступ для дорослих практично неможливим.

Всі розступилися лише при появі директора. За ним підтюпцем біг Вова Завгородній. Щоб Плазун не встиг вдіяти нічого, що не входило в плани Білана, Максим швидко вигукнув:

— Злодія спіймали, Анатолію Федоровичу! Лазив по сумках! Думаю, він і мобільний телефон з роздягалки потягнув!

— Хто це бачив? — суворо і холодно запитав Плазун. — Хто, питаю, бачив, як ось цей... — він показав пальцем на заюшеного Балабана, — лазив по чужих сумках?

— Я! — Денис припинив покарання, відпустив полоненого і став на рівні ноги.

— Ну, і як це було? — поцікавився директор.

— Краще ходімо до вас у кабінет! — швиденько запропонував Білан.

Приводити в дію фінальну частину їхнього з Черненком та Оксаною плану прилюдно не хотілося. Не це на меті.

Директор кивнув, повернувся і рушив до свого кабінету. Завгородній і Білан, обоє — в червоних пов'язках, потягнули за ним переляканого Балабана. Останнім ішов Черненко з виглядом повністю задоволеної людини.

У кабінеті, зачинивши двері зсередини, Плазун перестав стримуватися:

— Що це, в біса, означає?! — закричав він, дивлячись на Завгороднього.

Та замість нього відповів Максим Білан.

— Те, що ваш геніальний план підкорити школу тільки-но провалився.

— Поясни, — тепер директор дивився на нього.

— Всі все знають. Крім хіба що ось його, — Максим гидливо кивнув на полоненого Балабана. — Коли з роздягалки зник мобільник, а після цього ви відразу оголосили про більш жорсткий режим у школі на підставі того, що треба боротися з крадіями і не допускати інших порушень, я зрозумів: все це придумали ви, а втілив у життя Завгородній, ваша права рука. Таким чином, активісти Групи