Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

коледжі. Як я вже зовсім занепав на силі, мене враз страшенно потягло сюди. Я все покинув, геть усе й переїхав жити в Місячну долину, — ви, звісно, знаєте, що так звуть Сономську долину індіяни. Перший рік я прожив у хлівчику, а тоді поставив хату й виписав з міста свої книжки. Раніше я ніколи не знав, що то є щастя та здоров'я, а тепер погляньте на мене: можете ви сказати, що мені сорок сім років?

— Зроду не дав би вам більш як сорок.

— А як я прийшов сюди, то показував на шістдесят, і це ж п'ятнадцять років тому.

Вони довго розмовляли, і світ відкрився Буйному Дневі з нового боку. Ось перед ним сидить чоловік, не злостивий і не зневірений, і сміється з городян, називає їх божевільними. Гроші для нього не мають вартості, й жадоба панування давно в ньому вмерла. Про городянську приязнь він висловився вельми недвозначно:

— Що вони для мене зробили, ці всі приятелі, з якими я водився по клубах, з якими був нерозлийвода хтозна-скільки років? Я нікому з них не маю за що дякувати, і коли я щез, поміж них жодного не знайшлося, хто черкнув би мені хоч рядок та спитав: «Як ся маєш, друзяко? Чи не треба там тобі чого?» З місяць, може, згадували: «Де це подівся Фергюсон?» — а тоді й спогад стерся. А всі ж добре знали, що я не маю нічого, жив із самої платні й проживав її до цента, ще й заборговував.

— З чого ж ви тепер живете? — спитав Буйний День. — Адже ж вам треба грошей і на одежу, і на журнали?

— Коли треба — попрацюю який тиждень, а то й місяць. Узимку орю, восени збираю виноград та й улітку в фермерів завжди знайдеться якась робота. Потреби мої невеликі, і працювати багато не доводиться. Здебільшого пораюсь тут. Звичайно, я міг би приробляти в газетах та журналах, але я волію орати та збирати виноград. Подивіться на мене, і ви зрозумієте чому. Я став міцний, як кремінь, і я люблю цю роботу. Але, мушу сказати, до неї треба наламатись. Велика це штука, коли привчишся збирати виноград цілий день і, скінчивши роботу, повертаєшся додому втомлений і щасливий, а не розбитий і знесилений. А ось оцей коминок, це каміняччя! Я тоді ще був зовсім кволий, недокрівний, засмоктаний алкоголік, тілом і духом не дужчий за кроля, життєвої снаги мав у собі один який відсоток, не більше. Я мало не надвередився з цим камінням. Але я упертий. Я примусив своє тіло працювати, як йому приділила природа, а не гнутися над письмовим столом та дудлити віскі. І от маєте: і сам я поздоровшав, і коминок удався напрочуд.

Ну, а тепер розкажіть мені про Клондайк та як ви перекинули догори ногами весь Сан-Франціско цим своїм останнім наскоком. З вас знаменитий боєць, і ви, далебі, мені подобаєтесь, хоча, як подумати, ви не менш божевільний за інших. Жадоба панування! Це страшна хвороба!

І чом ви не залишились там у себе на Клондайку? Або чом ви не хочете покинути все й жити природним життям, як оце я? Бачте, і я вмію закидати питаннями. Тепер говоріть ви, а я послухаю.

Аж годині о десятій Буйний День попрощався з Фергюсоном. Ніч була зоряна. Він їхав дорогою, і враз йому спало на думку купити ту ферму по другий бік долини. Жити на ній він не збирався. Гра тримала його в Сан-Франціско. Але ферма припала йому до вподоби. І він вирішив, що зразу, як повернеться до міста, почне трактувати з Гілардом. До речі, й глинище тоді перейде до його рук, і він матиме засіб прищекнути хвоста Голдсуорсі, коли б той надумав ще якого коника викинути.

РОЗДІЛ X

Час минав, а Буйний День провадив далі свою гру. Тепер, одначе, вона увійшла в нову фазу. Перше він жадав влади, тільки щоб грати й вигравати, та чимдалі дужче він хотів мати її, щоб помщатися. У Сан-Франціско чимало було людей, що їх Гарніш позначив чорним хрестиком, і раз у раз він громом з ясного неба наскакував на котрогось, а тоді стирав з нього хрестик. Він ніколи ні в кого не просив милосердя і сам нікому його не давав. Усі його боялись і ненавиділи, і ніхто не любив, крім його адвоката Ларрі Гігана, єдиної людини, ладної за нього накласти головою. І тільки з ним самим Буйний День бував щирий і на нього самого звірявся, хоч начебто був запанібрата і з хижою безпринципною зграєю політиканів у клубі «Ріверсайд».

Знов же й Сан-Франціско почало ставитись до Буйного Дня інакше. Звісно, його піратська манера трощити знаскоку, як і перше, становила грізну небезпеку для поміркованіших ділків, але тим-то вони й воліли давати йому спокій. Він уже навчив їх, що краще не чіпати лиха, коли воно спить. А декотрі, відчуваючи близько страшну ведмежу лапу, простягнену до меду, навіть намагались улестити його, запобігти в нього ласки. Клуб «Альта-Пасіфік» конфіденційно запропонував йому поновитися в членах, але Буйний День рішуче відмовився. Він ще не поквитався з деякими членами цього клубу, і скоро траплялась нагода, наскакував на них і нищив. Навіть газети, — опріч одної чи двох, що пробували ще його шантажувати, — кинули паплюжити Гарніша й додержувались шанобливішого тону. Одне слово, його мали за грізного північного ведмедища, голомозого грізлі, що йому краще вступитися з дороги.

Тоді, як він стявся з пароплавними компаніями, на нього насіла ціла зграя, гавкаючи й хапаючи зубами, та він тільки крутнувся довкола себе й завдав їм такого прочухана, якого Сан-Франціско ще зроду не бачило. Надовго далися втямки всьому містові і страйк моряків, і перехід міської влади до профспілкових верховодів та хабарників. Звісно, й знищення Клінкнера та Каліфорнійсько-Альтамонтського тресту було доброю пересторогою, але то був тільки окремий випадок, і Гарнішеві вороги вірили, що гуртом вони дужчі за нього, аж поки він їх навчив.

Його операції, як і раніш, були зухвалі й ризиковані. Наприклад, перед самим початком російсько-японської війни він з-під самісінького носа в досвідчених і могутніх пароплавних спекулянтів примудрився зафрахтувати мало не всі місцеві комерційні судна. На сімох морях світу навряд чи знайшлося б хоч одно поганеньке вільне суденце, що так чи інак не було б у нього в руках. Фрахтувальникам він звичайно казав: «Приходьте, побалакаємо»; вони приходили, балакали і, знов же, як він висловлювався, «витрушували капшуки» за таку