Читати книгу - "Іван Богун. У 2 тт. Том 2"

найбільші були їхні війська, але станьте за благочестя святе, за цілість вітчизни і бороніть давні права і вольності разом з нами проти цих наружників і руйнівників, як ставали за свою правду славні борці (що уже засвідчено), предки наші, руси. Майте надію, що звільнитеся від теперішнього свого лиха і що в наших прийдешніх битвах із супостатами допоможе нам всемогутня Божа благодать, бо цієї Божої благодаті є й зараз певні знаки.

Перший – подвійна, вищезгадана перемога над поляками.

Другий – щира прихильність усього Запорізького Низового війська, завжди готового при все надійній Божій помочі допомогти нам; при нас уже й зараз є вісім з лишнім тисяч запорожців.

Третій – найясніший хан Кримський з усіма ордами готовий також допомогти в нашій боротьбі з поляками; при ньому я для кращої певності залишив у Криму й сина свого старшого Тимоша. Та й тепер при нас уже є чотири тисячі доброї військової кримської орди на чолі з мурзою Тугай-беєм, що їх дав нам його ханська милість.

Четвертий – допомогли нам в обох битвах з поляками реєстрові козаки, брати наші. Їх числом в п'ять тисяч, послали було коронні гетьмани з черкаським полковником Барабашем та німцями на байдаках униз Дніпром до Кодака проти нас. Вони віддали недруга вітчизни й лядського блюдолиза Барабаша й німців Дніпровим глибинам і пристали до нас, слушно скасувавши ту свою присягу коронним гетьманам. Що й перед тим, як сісти в байдаки, мусили вони дати в Черкасах, наче невільники і полоняни, під загрозою лядської зброї. Але в тому, що козаки зламали присягу, винні перш за все поляки. Бо це вони, незалежно від королівської волі, зневажили права і вольності козаків і українців, зламавши таким чином і свою присягу бути приязними і зичливими до нас. А також обіцянку заховати в нерушній цілості навзаєм учинені давні козацькі та українські права та вольності.

П'ятий – дійшло навіть до того, що зламали свою присягу і з їхніх польських людей три тисячі драгунів. Вони були перед Корсунською битвою в передовій сторожі і, залишивши коронних гетьманів, добровільно приєдналися до нас, оскільки були покривджені у своїх заслугах. Крім того, вони зрозуміли корені ненависті, нещирості й озлоби своїх коронних гетьманів і всіх польських панів до нас, українців, і що вони у своєму великому гнівному стремлінні хочуть зовсім викоренити і вигубити всіх нас і віру нашу православну. Отож вони розсудили за краще йти за нами, українцями, бо ми маємо на своєму боці правду і істину і стоїмо за свої старожитні права й вольності, в той час як поляки, запалені ярою гординею, хочуть нас винищити.

Шостий – і від того нам може бути ласка Божа і його всесильна допомога, що ми, маючи свою образу, почали війну з поляками не без відома і з дозволу свого пана, його найяснішої королівської величності Володислава Четвертого. Бо він в 1636 році, коли щасливо коронувався (ми були присутні при тому з Барабашем та іншим значним товариством Запорізького війська), за прикладом найясніших князів та королів польських, своїх попередників, ствердив всі наші військові та українські давні права й вольності, а також нашу православну віру новим своїм королівським привілеєм, красно писаним на пергаменті, з підписом його власної руки і при зависистій коронній печаті. Він відпровадив нас, як батько, ласкаво обдарувавши кожного подарунками, а на прощання, коли ми були з королем на самоті, Його величність сказав нам усно, щоб ми, як колись, поставили собі гетьмана і міцно стояли при своїх правах та вольностях. Не даючи полякам їх топтати. І захищалися від них королівськими та іншими давніми привілеями.

А коли б польські панове та їхні дозорці не слухали тих привілеїв, то маєте, сказав Його королівська милість, мушкет і шаблю при боці, якою можете боронити свої права і вольності, що так зневажають їх поляки.

Після того протягом кількох років, поки не припинялися польські злостиві здирства й крайні руйнування, ми з Барабашем знову писали через нарочних послів наших до Його королівської величності, милостивого нашого пана Володислава. Відправляючи послів наших, він, як словесно, так і в приватному листі своєму королівському, писаному до Барабаша й до нас усіх, козаків, повторив і потвердив те, що сказав був раніше, тобто, що маємо для оборони своїх прав мушкети і шаблі. Але полковник черкаський Барабаш (як уже повідомлялося), недруг і недоброзичливець нашій вітчизні, втаював, ховаючи у себе, без жодної користі українським людям, як і це королівське милостиве слово, так і королівські привілеї. Він не дбав ні про вибрання козацького гетьмана, ні про звільнення всього українського народу від лядських бід. Тоді я, Хмельницький, взявши в поміч Господа Бога, піддуривши Барабаша, відібрав ті королівські привілеї і мусив почати з поляками збройну боротьбу. Але ми сподіваємося, що Його королівська величність, його превисока персона не піде своєю війною на нас, оскільки почали ми цю війну з поляками за його королівським дозволом. Адже поляки легковажили особу Його королівської величності, не слухали його мандатів та наказів і насилали на Україну безперервні руйнування та гніт. А коли король, голова всьому війську, не піде з поляками проти нас, то ми не хочемо лякатися польських панів і їхнього численного війська. Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір'ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна військова сила русів із Ругії від Балтицького або Німецького помор'я, на чолі якої стояв князь Одонацер, – сталося це в 470 році після Різдва Христового. Отже, ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу! Це все пропонуємо й подаємо на здоровий розмисел ваший, братів наших, усіх взагалі українців, і пильно й ретельно чекаємо, що ви поспішите до нас в обоз під Білу Церкву. На цьому зичимо від доброго серця, щоб дав Господь Бог здоров'я і наділив щасливим в усьому життям-буттям.

Дано в обозі нашому під Білою Церквою,

1648 року, липня, числа 10»[28]

III

«…Ти найкраща частина мого життя! Ти та, заради кого просинаюся кожного ранку, і з чиїм ім'ям на вустах засинаю. Заради кого здіймаю зброю у нашій справедливій борні, і кого хочу бачити більше за Царство Небесне! Лише спогади, наші з тобою неймовірно яскраві спогади додають наснаги серед