Читати книгу - "Сказання про дітей Гуріна"

І Брандір був приголомшений, і дивився на Туріна зі страхом в очах, і не міг вимовити ні слова.

Однак Турін сказав йому:

— То це ти побував там і доглянув мою руку? Я вдячний тобі. Та, виходить, ти втрачаєш уміння, якщо не зумів одрізнити непритомності від смерті.

Потому він повернувся до людей:

— Не розмовляйте так із ним, бо ви самі дурні, всі до одного. Котрий із вас учинив би краще? Йому принаймні вистачило сміливості спуститися до місця битви, а ви сидите тут, голосячи! Тепер же, сину Гандіра, ходімо! Мені багато про що треба дізнатися. Чому ти тут, і всі ці люди, котрих я залишив у Ефелі? Коли заради вас я наражаюся на смертельну небезпеку, то чи не годиться вам слухатися мене навіть по моїм відході? І де Нініель? Чи можу я сподіватися, що ти бодай її не привів сюди, а зоставив там, де я її прихистив, у власному домі, під надійною охороною?

І коли ніхто не відповів йому, крикнув:

— Скажіть-бо, де Нініель? Її першу я хотів би побачити, і їй першій я оповім про нічні діяння свої.

Та вони відвернулись од нього, а Брандір нарешті проказав:

— Нініель тут немає.

— Це добре, — відповів Турін. — Тоді я поїду додому. Чи знайдеться тут кінь для мене? Втім, ліпшими були би ноші. Я ледве стою на ногах по всіх цих трудах.

— Ні, ні! — мовив Брандір із мукою в серці. — Дім твій порожній. Нініель немає і там. Вона мертва.

Та одна з жінок — дружина Дорласа, котра недолюблювала Брандіра, — пронизливим голосом крикнула:

— Не зважай на нього, володарю! Він схибнувся. Прийшов, горлаючи, що ти загинув, і назвав це доброю новиною. Але ти живий. Чому би тоді мала бути правдою його вигадка про Нініель, ніби вона загинула і навіть гірше?

За цим Турін, широко ступаючи, підійшов до Брандіра:

— То кажеш, смерть моя була доброю новиною? — крикнув він. — Так, знаю, ти завжди ревнував її до мене. І тепер вона мертва, кажеш? І навіть гірше? Яку ще брехню породила злоба твоя, Києногий? Не маючи іншої зброї, хочеш убити нас огидними словами?

Потому лють витіснила жалість із серця Брандіра, й він скрикнув:

— Схибнувся? О ні, схибнувся ти, Чорний Мечу чорної долі! І весь цей одурілий люд. Я не брешу! Нініель мертва, мертва, мертва! Шукай її в Тейґліні!

Турін спинився і похолов.

— Звідки ти знаєш? — запитав тихо. — Як ти примудрився зробити це?

— Знаю, тому що бачив, як вона стрибнула, — відповів Брандір. — Але задум належав тобі. Вона втікала від тебе, Туріне, сину Гуріна, і в Кабед-ен-Арас кинулася, щоби ніколи вже не бачити тебе. Нініель! Нініель? Де там — Ніенор, донька Гуріна.

Тоді Турін схопив його і струсонув, бо вчув у тих словах наближення звитяги судьби, проте від жаху та нестями серце його не хотіло приймати їх, — так смертельно поранений звір перед смертю нищить усе довкола.

— Так, я Турін, син Гуріна, — крикнув він. — Отож, давним-давно ти таки вгадав. Але про Ніенор, мою сестру, тобі не відомо нічого. Нічого! Вона живе в Таємничому Королівстві, в безпеці. Це вигадка твоєї підлої душі, щоби звести з розуму мою дружину, а тепер от і мене. Ти, кульгаве зло, — будеш цькувати нас аж до смерті?

Але Брандір відштовхнув його.

— Не руш мене! — сказав. — Припини скаженіти. Та, котру ти називаєш дружиною, прийшла і подбала про тебе, але ти не відгукнувся на її поклик. За тебе відповів інший. Дракон Ґлаурунґ, який, гадаю, зачарував обох вас, аби звершилася судьба. Ось що він сказав перед смертю: «Ніенор, донько Гуріна, оце брат твій, хто віроломний із недругами, хто зраджує друзів, хто накликає прокляття на цілий його рід — Турін, син Гуріна».

Тоді раптом Брандір зайшовся сміхом причинного.

— На смертному одрі, кажуть, люди мовлять правду, — хихикав він. — І дракони також, як видається. Турін, син Гуріна — прокляття цілому роду твоєму і кожному, хто дасть тобі притулок!

Тоді Турін затис у руці Ґуртанґа, й очі його жорстоко зблиснули.

— А що сказати про тебе, Києногий? — вимовив він повільно. — Хто потайки, в мене за спиною, повідав їй справжнє моє наймення? Хто привів її перед очі драконової злоби? Хто стояв і дивився, як вона помирає? Хто прийшов сюди, щоби якнайшвидше оголосити все це жахіття? Хто нині потай зловтішається з мене? То люди мовлять правду перед смертю? Кажи її зараз же!

Та Брандір, побачивши в очах Туріна власну загибель, тримався стійко і непохитно, хоча єдиною його зброєю був костур; і він сказав:

— Те, що сталося, — довга історія, а я втомився від тебе. Одначе ти обмовляєш мене, сину Гуріна. Чи Ґлаурунґ обмовив тебе? Якщо порішиш мене, то всі побачать, що він був правий. І все ж я не боюся смерті, бо тоді піду шукати кохану Нініель, і, можливо, мені вдасться знайти її по той бік Моря.

— Шукати Нініель! — крикнув Турін. — Е ні, знайдеш хіба що Ґлаурунґа, щоби разом плодити брехню. Спатимеш біля Черва, твого поплічника, і гнитимеш із ним в одній темряві!

Тоді він заніс Ґуртанґа, рубонув Брандіра й убив його. Та люди відвели очі від того вчинку, а коли він повернувся й пішов геть од Нен-Ґіріту, злякано повтікали.

Тоді Турін, мов безумець, побрів крізь лісові хащі, то проклинаючи Середзем'я та взагалі життя людей, то гукаючи Нініель. Але коли нарешті викликаний горем шал відступив, він присів ненадовго, і зважив усі свої діяння, і ніби почув власний крик: «Вона живе в Таємничому Королівстві, в безпеці!» І тоді йому спало на думку, що, незважаючи на зруйноване життя, він мусить туди піти; бо Ґлаурунґова брехня постійно вводила його в оману. Тому він підвівся, і подався до Переправ через Тейґлін, і, минаючи Гауз-ен-Еллет, скрикнув:

— Гірко я поплатився, о Фіндуілас, за те, що завжди прислухався до дракона. Пошли мені розраду!

І щойно він вигукнув це, як побачив дванадцятьох добре озброєних мисливців, котрі надходили через Переправи; і то були ельфи; і при наближенні він упізнав одного з них — Маблунґа, головного лісничого Тінґола. І Маблунґ привітав його, гукаючи:

— Туріне! От ми й зустрілися. Я розшукував тебе і радію, бачачи тебе живого по стількох важких роках.

— Важких! — сказав Турін. — Так, важких, неначе ступня Морґота. Якщо ж ти радий бачити мене живим, то ти такий у Середзем'ї один. Чому так?

— Бо серед нас ти зажив доброї слави, — відказав Маблунґ, — і, хоча ти й уникнув багатьох небезпек,