Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Звільни свого внутрішнього римлянина

Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 58
Перейти на сторінку:
дати традиційні язичницькі ритуали. Нові релігії також пропонували більше можливостей для духовного розвитку, коли віруючий наближався до божества, демонструючи свою відданість та етичну поведінку. Це відобразилося в заключних словах Фалкса, навіяних стоїчними ідеями «Листів» Сенеки (41). У цьому контексті слід розглядати й навернення до християнства імператора Костянтина, що відбулось у 312 р. Християнські джерела пропонують нам повірити, що за цим стояли емоційне поривання і неминучість, але релігійність у широкому значенні слова в римському суспільстві була укорінена досить глибоко. Окрім того, християнство виявилось адекватним політичним прагненням Костянтина об’єднати імперію після розколу, викликаного конфліктом між претендентами на престол. Йому, як і його попереднику Діоклетіанові, потрібна була набагато могутніша та централізована держава. Коли Костянтину вдалося зробитися єдиним імператором, він зажадав, щоб релігія відбивала цей новий, вищий рівень єдності: один бог, одна релігія, один імператор.

⁕ Розділ IX ⁕

Живи вічно!

Доблесть! Якщо прочитання цієї книжки навчить вас бодай однієї речі, то це буде не що інше, як розуміння того, що для справжнього римлянина найбільше значення має доблесть. Хай би яким низьким було ваше становище в суспільстві, це аж ніяк не заважає вам бути доблесною людиною та робити дуже шляхетні вчинки. Але найпрекраснішим і найславнішим із усього має бути ваше останнє в земному житті діяння. Немає кращого способу вписати своє ім’я в аннали вічної слави, ніж померти красиво. Просіть у богів лише одного — мужнього серця, яке не злякається смерті. Адже, померши доблесно, ви завоюєте собі славу, що довговічністю перевершить і бронзу пам’ятних монументів. Ваше ім’я продовжуватиме жити в віках.

Будьмо чесними, чи кожен із нас бажає дожити до обтяжливої своєю гіркотою старості? Після сорока у цьому житті для вас уже мало що залишатиметься новим. Ви вже побачили та відчули все, що життя могло вам запропонувати, а на нові досягнення часу вже майже не залишається. Жити довго означає просто спізнати тисячі нових бід. Звичайно, у довголіття є і свої переваги: мудрість, упевненість, спокій, приборкання юнацьких пристрастей, не кажучи вже про радість, що її ви отримуєте від спокою й тиші. Але є й багато мінусів: рипучі кістки, згасаючий розум, смерть друзів і рідних. Немає нічого гіршого, ніж ховати власних дітей. Але пересилюйте себе і смійтеся смерті в обличчя. Наступного дня після того, як у вічність відійшов мій син, я зустрів на вулиці його вчителя. «Вибачте, що Марка не було вчора в школі, — сказав я, — він помер».

Заздалегідь потурбуйтеся про пристойний похорон. Я розпорядився, щоб після смерті моє тіло, як це заведено робити з будь-яким високопоставленим небіжчиком, принесли на форум і поклали на рострі, високо піднявши над натовпом для загального огляду. Другий мій син (або, якщо він на той час теж помре, то мій брат) виголосить промову, у якій згадає мої чесноти та заслуги. Після того як присутнім нагадають про все, що я зробив: видовища, що їх я для них улаштовував, і бенкети, що їх, не шкодуючи грошей, для них давав, — усі настільки перейматимуться скорботою про мою смерть, що приєднаються до жалобної процесії. Після кремації та поховання попелу в усипальниці Фалксів моє зображення буде встановлено у передпокої моєї вілли на дерев’яному вівтарі. Це зображення являє собою маску-зліпок мого обличчя і вже чекає свого часу, заздалегідь виготовлене, щоб я міг засвідчити його подібність до оригіналу. У подальші роки моя родина під час суспільних свят прикрашатиме це зображення, як і зображення моїх пращурів. Нащадки братимуть із собою мою маску на похорон родичів, і надягати її при цьому має чоловік, який матиме подібну до моєї фігуру та ходу. Він буде вбраний у тогу з пурпуровою облямівкою, оскільки я досяг рангу сенатора. Що може бути ефектнішим, ніж побачити, як наші доблесні пращури крокують перед нами, немов живі? Яке інше видовище може розповісти із більшою достовірністю про їхні славетні діяння? Оратор перераховує величні вчинки не лише щойно померлого, а й усіх небіжчиків, чиї маски присутні на похороні. У такий спосіб слава тих, хто доблесно послужив Риму, робиться безсмертною. І найголовніше: присутніх на похороні молодих людей це видовище надихає заради суспільного блага витерпіти будь-які негаразди, щоб і собі завоювати вічну славу, котра очікує на сміливців.

У заповіті слід винагородити тих, хто добре послужив вам за життя. Наприклад, я звільню всіх своїх особистих рабів, чиєю службою залишуся задоволений. За життя розводитися про свою щедрість вважається вульгарним, але корисним — нехай раби знають, що після вашої смерті отримають свободу. Це буде гарантією їхньої гарної поведінки до самого кінця. Якщо у вас немає родинної усипальниці, потурбуйтеся про пам’ятник, який відповідатиме вашому земному суспільному становищу. Нещодавно я бачив усипальницю одного вільновідпущеника, прикрашену витонченою різьбою з вінками, ароматичними фіалами, маленькими собачками та різноманітними міфологічними сценками. Вона була, мабуть, аж близько ста футів завширшки і двохсот завглибшки. Навкруги росли фруктові дерева і вився виноград. Біля входу завжди чергував раб, щоб не дозволяти нікому випорожнюватися всередині склепу. Статуя небіжчика зображувала його в одязі посадовця, котрим він, найімовірніше, ніколи не був, і в коштовних прикрасах, ніби він усе своє життя роздавав милостиню. Поруч височіли статуї дружини та улюбленого хлопчика-раба. Посередині перед усипальницею розташовувався сонячний годинник, аби кожен, кому захочеться дізнатися час, мусив побачити також і ім’я небіжчика, викарбуване в камені над годинником величезними літерами. Нижче хвалькуватий напис оповідав про його багатство і закінчувався закликом «Ніколи не слухайте філософів!», що, можливо, й не позбавлено сенсу, але чи варто про це так голосно кричати?

Якщо ви не нажили великих багатств, обирайте для себе більш скромний напис. Мені доводилося бачити такі: «Тут мій дім навіки, тут відпочинок від турбот», «Як швидко ми проходимо шлях від нічого у ніщо», «Бог вина мене ніколи не підводив», і незмінно популярний «Я не був, я був, мене нема, мені все одно». Поставте свій пам’ятник на узбіччі однієї з доріг, які ведуть із міста, щоб його було видно перехожим і подорожнім. На цю тему існує дотепний анекдот. Один розумник цікавився, де краще розмістити гробницю, і йому порекомендували якесь місце. «Ні, не годиться, — сказав він, — це дуже нездорова місцина».

Помріть шляхетно. Який сенс прожити життя доблесно і сміливо, якщо під час наближення смерті ви починаєте верещати, як свиня, що її ведуть на заріз? Шляхетно померти — ось обов’язок кожної людини. Найкращим прикладом цього є Сенека. Він працював учителем при майбутньому імператорові Нероні, коли

1 ... 52 53 54 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звільни свого внутрішнього римлянина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звільни свого внутрішнього римлянина"