Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Звільни свого внутрішнього римлянина

Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 58
Перейти на сторінку:
той був іще хлопчиком, і деякий час залишався його радником, коли той зійшов на трон. Та незабаром Сенека впав у немилість (можливо, через участь у заколоті з метою вбивства Нерона, хоча багато хто стверджує, що він не був у тому винним). Коли Сенека одержав наказ здійснити самогубство, то вибрав традиційний спосіб. Він продиктував писцю свої останні слова, потім в оточенні найближчих друзів перерізав собі вени на зап’ястках і під колінами. Протягом усього цього часу він не припиняв бесіди з друзями та виявляв шляхетність і володіння собою так само, як і Сократ, коли той випив чашу з цикутою за вироком суду. Сенека був уже літньою людиною й погано харчувався, тому кров із його тіла витікала повільно. Тоді, щоб поквапити смерть, яка не поспішала за ним приходити, Сенека випив отруту, проте й це не допомогло. Тоді він наказав рабам покласти себе до гарячої ванни, щоб посилити кровотечу. Навіть це не дало результату, і солдати, прислані спостерігати за самогубством, почали погрожувати, що самі довершать справу. Тоді Сенеку переклали до ванни з дуже гарячою водою, де він швидко задихнувся парою. Згідно з давно написаним заповітом, його поховали без звичайних погребальних обрядів. Сенека був настільки доброчесним, що навіть на вершині своєї могутності думав про те, щоб завершити життя скромно.

Жінки теж можуть померти доблесно. Після того як Цецину Пета було звинувачено в зраді імператора Клавдія, йому наказали покінчити з життям, але він виявився боягузом — в останній момент йому не вистачило духу всадити в себе меч. Тоді його дружина Аррія вдарила мечем себе, а потім простягнула його чоловікові зі словами: «Бачиш, Пете, це зовсім не боляче».

Навіть чужоземні жінки можуть сподобитися благородної смерті. Остання з єгипетських Птолемеїв, Клеопатра, зірвала плани імператора Августа продемонструвати її живою під час його тріумфу в Римі на честь перемоги над царицею та її коханцем Марком Антонієм. Клеопатра вирішила, що краще залишить цей світ як цариця, ніж предстане перед римлянами полонянкою. Тому вона призвала двох своїх найнадійніших прислужниць, Нерію та Карміону, щоб одна зробила їй розкішну зачіску, а друга — підстригла нігті. У кошику з виноградом і фігами їм вдалося пронести повз сторожу отруйну змію. Цей вид змій називали «стрілки» тому, що вони миттєво жалили й отрута їхня була смертельною. Служниці зголосилися перевірити дію отрути на собі, щоб переконатись у тому, що вона насправді приносить миттєву смерть. Саме такою вона й виявилася. Потім Клеопатра змусила змію вжалити себе. Август був зворушений і відданістю обох прислужниць своїй цариці, і рішучістю Клеопатри не жити в рабстві. Кажуть, вона померла з короною на голові, щоб навіть мертвою мати вигляд цариці.

Ми вже бачили, що будь-який гладіатор вивищується своєю смертю. Коли переможець бере меч і приставляє його до горла переможеного гладіатора, той має дивитися вгору з твердістю, не виказуючи ознак страху та взагалі будь-яких почуттів. Засуджені на смерть злочинці теж інколи демонструють вражаючу сміливість, самостійно обираючи спосіб, у який їх позбавлять життя. Не так давно я чув про одного полоненого германця, якому присудили боротися в цирку з дикими звірами, а мушу зазначити, що це — страдницька смерть. Зранку в день вистави він пішов до вбиральні, щоб випорожнитися, — це було єдиним, що він міг зробити без нагляду сторожі, — і там ухопив губку, якою підтираються, запхав її собі до горла й задихнувся. Не надто витончено, але яка мужність! Або ось іще один приклад: одного гладіатора везли на арену на возі. Він клював носом, начебто засинаючи, і раптом стрімко упхав голову між спицями колеса й зламав собі шию, тим самим уникнувши огидної смерті за допомогою воза, що віз його до місця страти.

Нас не мусять дивувати негаразди, що їх посилає фатум. Людям на роду написано страждати від лиха та нещастя. Багато хто боїться смерті. Та в будь-якому разі смерті не уникнути. Дехто навіть залишив Кампанью після виверження Везувію і стверджував, що ніколи більше туди не повернеться. Ці люди, напевно, втратили глузд, якщо вважають, що у світі є безпечні куточки. Усі землі живуть за однаковими божественними законами. Фатум ходить по колу і врешті-решт повертається туди, де давно не бував.

Мудрі люди не бояться фатуму. Якщо вам притаманна справжня мудрість, то ви знаєте, що майно, влада і навіть власне тіло належать вам тільки тимчасово. Та мудрим відомо також, що їхнє життя не є безглуздим саме через те, що воно належить не їм. Усе, чим вони володіють, видане їм у довірче управління і має бути поверненим богам за першою вимогою. Вони виконують свої обов’язки так, як чоловік благочестивий і добросовісний піклуватиметься про майно, довірене йому в управління. Коли настане час його повертати, він не почне скаржитися або нарікати на долю, а просто скаже: «Дякую за все, чим володів і що, доки це було моїм обов’язком, примножував, а тепер повертаю добровільно». Тож коли природа зажадає вашого життя назад, скажіть їй так: «Візьми мій дух, який зараз є міцнішим, ніж у той момент, коли ти мені його дала». Хіба ж важко повернутися туди, звідки ви прийшли?

Неможливо правильно жити, якщо не знаєш, що таке — правильно померти. Нам видаються бридкими гладіатори, які відчайдушно намагаються врятувати своє життя боягузливими викрутасами, але ми любимо тих, хто виявляє хоробрість, що межує з повною безрозсудністю. Так само й боги швидше схильні терзати й убивати тих із нас, хто чіпляється за своє життя. Наші життя — це гладіаторські ігри богів. «Чому, — запитують вони, — я маю щадити тебе, боягузливе створіння? Тобі дістанеться більше ударів і ран саме тому, що ти не вмієш підставити горло під меч». Сміливому ж вони кажуть: «Ти, хто приймає удари не ховаючись і не затуляючись руками, проживеш довше і помреш швидше та легше».

Нещастя ранить лише тих, хто на нього не чекає і не готовий до зустрічі з ним. Тим, хто думав тільки про щастя і сподівався лише на нього, скорбота може здатися нестерпною. Ми бачимо, що оточуючий світ наповнений бідами. Навіщо ж дивуватися, якщо яка-небудь із них уразить і нас? Коли лихо сталося, зміцнювати дух уже пізно. Зрозумійте, що життя є скороминущим, і хай би якими багатими, здоровими чи могутніми ви були зараз, цьому скоро настане кінець. Хіба не був Юлій Цезар убитий в зеніті свого володарювання? А цар Югурта, який наводив на римлян жах, хіба не зазнав він поразки того ж року? А

1 ... 53 54 55 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звільни свого внутрішнього римлянина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звільни свого внутрішнього римлянина"