Читати книгу - "Чужий"

перекотився по підлозі, з важкістю намагаючись відновити дихання і піднятися. Він декілька разів кашлянув і сплюнув мокроту, потім покліпав очима і ще не розігнувшись після зведення на ноги витріщився на нерухомий корпус робота.

— Щоб ти провалився, бісів робот Компанії.

Нарешті Паркер зміг випростатись і копнув груду металу ногою. Робот не відреагував і продовжував невинно лежати на підлозі.

Ламберт переводила невпевнені погляди із Паркера на Ріплі.

— Хтось пояснить, що тут у біса відбувається?

— Є лише один спосіб дізнатися, — Ріплі обережно відсунула шокер, упевнившись, що він лежить під рукою, і підійшла до тіла робота.

— Що це? — запитала Ламберт.

Ріплі подивилася на Паркера, який розминав шию.

— Прикрути йому голову, будь ласка. Здається, я спалила моторно-рухову систему в тілі, але голова і пам’ять повинні функціонувати, якщо їх під’єднати до живлення. — Ріплі вказала на корпус робота і продовжила: — Він від самого початку захищав Чужого. Я намагалася вам розповісти.

І самій Ріплі, не кажучи вже про колег, важко було уявити, що їхній напарник Еш — це просто предмет обладнання.

— Пам’ятаєте, він впустив його на борт усупереч правилам, — Ріплі скривилась, пригадавши цей епізод. — Він прикрився турботою про життя Кейна, щоб знайти виправдання, але Кейн його ніколи не цікавив. Він дозволив Чужому вирости в тілі Кейна і знав, що відбувається. І це Еш увімкнув сирену в шлюзі сьогодні, щоб врятувати Чужого.

— Але навіщо? — Ламберт досі не могла збагнути.

— Тут можна лише здогадуватися. На мою думку, хтось послав Еша на наш корабель. Комусь потрібен був спостерігач, який би звітував про все. Таким спостерігачем став робот, якого підіслали до нас у команду без нашого відома, — Ріплі подивилася на Ламберт. — Хто підбирає екіпаж, вносить зміни в останню хвилину (наприклад, робить заміни наукових співробітників)? Хто володіє виключною можливістю таємно підіслати робота на корабель і для чого?

Ламберт вже не сумнівалася:

— Компанія.

— Звичайно, — сумно посміхнулася Ріплі. — Напевно, давачі якогось дрона Компанії зафіксували сигнал з аварійного корабля. «Ностромо» виявився наступним кораблем, який за планом повинен був пролетіти в тому квадраті. Компанія підіслала Еша, щоб він контролював ситуацію і забезпечував виконання Спеціального Наказу номер 937, як назвала його «Матір». Якби на місці передавача нічого б не знайшли, Еш повідомив би навіть без нашого відома. В іншому випадку Компанія дізнається все, що треба, і вирішить, чи є сенс посилати так далеко дорогу експедицію. Просто метод збільшення прибутку та мінімізації витрат. Ми втрачаємо, вони отримують.

— Чудово, — чмихнув Паркер. — Тепер усе зрозуміло. Розкажи, навіщо збирати докупи цього сучого чурбана.

Інженер плюнув на тіло Еша.

Ріплі вже сама поклала голову на стіл і підключила провід із мережевої розетки біля автокока до нерухомої голови.

— Треба розпитати, що вони ще приховують. Згоден?

Паркер неохоче кивнув:

— Так, — потім він підійшов до голови. — Давай ти…

Інженер почав возитися з проводами та з’єднаннями в потилиці Еша під перукою. Коли повіки робота почали сіпатися, Паркер задоволено гмикнув і відійшов. Ріплі нахилилася.

— Еше, чуєш мене?

Той не відповів. Ріплі подивилася на Паркера.

— Контакти чисті, рівень подачі живлення налаштовується автоматично. Він повинен відповісти, якщо тільки під час падіння не було пошкоджено ніяких важливих мікросхем. У цих складних моделях чарунки пам’яті та візуально-вербальні компоненти упаковано досить щільно. Сподіваюся, він говоритиме.

Ріплі повторила:

— Еше, ти чуєш мене?

У кают-компанії пролунав добре знайомий голос.

— Так, чую.

Ріплі важко було звертатися до голови, відділеної від тіла, хоч вона й знала, що це лише частина машини, як шокер або відстежувач. Вона надто багато часу провела з Ешем як членом екіпажу.

— Що… що таке Спеціальний Наказ 937?

— Це проти правил та моєї програми. Ти знаєш, що я не можу відповісти.

Вона відійшла.

— Тоді немає сенсу говорити. Паркере, витягни штепсель.

Інженер узявся за провід, але Еш достатньо швидко довів, що його схеми, які відповідають за сприйняття, цілі:

— По суті, мені наказали наступне.

Паркер погрозливо підняв провід.

— Мені наказали змінити маршрут «Ностромо» або забезпечити, щоб екіпаж зробив це. Так ми змогли зловити сигнал, запрограмувати «Матір» розбудити вас від гіперсну і розповісти про екстрений виклик. Спеціалісти Компанії вже знали, що сигнал був попереджувальним, а не аварійним.

Паркер стиснув кулаки. Еш продовжив:

— Біля джерела сигналу ми повинні були дослідити цю форму життя. Судячи з інформації сигналу, розшифрованої спеціалістами, вона точно була небезпечною. Потім цю форму життя слід було доставити в Компанію для дослідження і виявлення її потенційної комерційної цінності. Певна річ, це слід було зробити таємно.

— Певна річ, — погодилася Ріплі, перекривляючи байдужий тон робота. — Це пояснює, чому обрали саме нас: не хотіли відправляти дорогу експедицію.

Ріплі в глибині душі було приємно, що вона вловила логіку своїх припущень у словах Еша, і далі вона сама продовжила моделювати ситуацію за нього:

— Ввозити небезпечні позаземні форми життя на будь-які населені планети, не лише на Землю, суворо заборонено. Якщо ж ми зробимо вигляд, що просто летіли на торговельному буксирі й випадково зіткнулися з такою формою життя, то Компанія розцінить це як «неумисне» ввезення. Доки б ми сиділи у в’язниці, з істотою щось би зробили. Звісно, спеціалісти Компанії готові благородно прийняти небезпечну знахідку без відома митниці, а щоб «підмазати» передачу, щедро підкупили б, кого треба. Якби нам пощастило, то Компанія взяла б нас на поруки, щойно компетентні органи встановили б, що ми дійсно телепні. Бо так воно і є, — закінчила Ріплі.

— Але навіщо? — запитала Ламберт. — Чому ти нас не попередив, що на нас чекає?

— Бо тоді б ви відмовилися, — незворушно пояснив Еш. — Згідно з політикою Компанії, ви не повинні були знати про співпрацю. Також цілком вірне твердження Ріплі про те, що справжня необізнаність допомогла б ввести працівників митниці в оману.

— Щоб ти луснув із твоєю Компанією, — прогарчав Паркер. — А як же наші життя, хлопче?

— Я не хлопець, — спокійно виправив Еш. — Ваші життя. Мабуть, Компанія вирішила, що ними можна пожертвувати. Їх у першу чергу цікавить Чужий. Там сподівалися, що наша команда збереже і Чужого, і свої життя, і вони готові були заплатити кожному, хто повернеться, свою частку преміальних, але для них це було другорядне питання. Нічого особистого з боку Компанії, чистісінька лотерея.

— Чудово придумали, — презирливо протягнула Ріплі. Трішки подумавши, вона продовжила: — Ти вже казав, що нас послали сюди