Читати книгу - "Аецій, останній римлянин"

загрожувала втратою всієї Африки, сталося примирення Плацидії та Боніфація. Війська комеса Африки і Сигісвульта, що так недавно воювали між собою, об’єдналися для спільного захисту єдності імперії, римського виру, ортодоксального віровизнання, а передусім, — як думав Аецій — збіжжя.

Майже одночасно з тим, як люди Аеція вчинили замах на Фелікса, кульгавий здохляк Гейзеріх розгромив об’єднані війська Боніфація та Сигісвульта і, вторгшись до Нумідії, обложив їх обох у Гіппоні. Аецій не мав сумніву: через два-три тижні місто капітулює…. Вже знав, як слід оцінювати славленого хроніками й поетами комеса Африки!

Навіть після смерті Фелікса особа Боніфація якийсь час поглинала значно менше уваги магістра обох військ, ніж хоча б підозріла активність норійців та ютунгів над верхнім Данубісом. І лише коли врешті рушив проти них, захищаючи прикордонні провінції — Рецію та Вінделіцію, його наздогнала неймовірна новина, що раптом наказала Аецію глянути на зачиненого в далекому Гіппоні комеса Африки як на суперника. Виявляється, на засіданні таємної імператорської ради префект преторію Італії Вір Флавіан від імені всієї ради звернувся до Августи з проханням про увінчання заслуг Аеція патрикіатом, Плацидія, злісно посміхаючись, відповіла, що заслуги пресвітлого Боніфація довше чекають винагороди. Через цю новину Аецій почав приділяти куди пильнішу увагу досі ним легковаженого зернового мішка, як досі його називав. З певним здивуванням установив, що Гіппон тримається вже більше ніж півроку, а невдовзі навіть зізнався собі подумки в першій перевазі Боніфація над собою: в мистецтві захищати місто. Повністю звикнувши до варварських способів ведення війни, Аецій не терпів твердинь, ненавидів облоги і наколи не дозволяв щоб його замкнули навіть у найміцнішій фортеці.

На якийсь час його увагу від Боніфація знову відвернула просьба єпископа Гідація, який з Іспанії благав захисту від короля свебів Гермерика. Іспанці мріяли навіть про те, що Аецій не лише блискавично розгромить свебів, усе грізніших для римського миру за Піренеями, але й тріумфальним походом перетне всю країну і через Геркулесові Стовпи вторгнеться до Африки, вдаряючи на вандалів ззаду і несучи відсіч Гіппонові, як він двічі приніс її Арелатові, громлячи готів. Але Аецій, здавалося, зовсім не квапився воювати з вандалами, та й зі свебами йому йшло не так легко, як із варварами, що заселяли Галлію. Гот Веттон, який за його наказом вторгся до Галлеції, мусив швидко її покинути, одночасно надійшла звістка, що дружина magister utriusque militiae померла через сильну грудну гарячку. Ні Астурій, що, глибоко зворушений, першим приніс звістку про смерть доньки Карпілія, ні найближчий Аецієві молодий Касіодор, ні взагалі ніхто інший не міг збагнути, які почуття викликала в душі непереможного сумна звістка про втрату золотоволосої подруги, яку все оточення її чоловіка щиро шанувало. Хай там як, Аецій якомога швидше виїхав до Італії, щоб урочисто поховати дружину, і вже до Іспанії не повернувся, віддавши долю змагань зі свебами в руки Астурія, якому надав титул пресвітлого комеса Hispaniarum, а той, віддячуючи улюбленому воєначальнику, прислав йому молодого трибуна і поета Меробада, щоб той оспівав у свої віршах кожен вчинок Аеція.

Поховавши останки доньки Карпілія у чудовій гробниці, де вже давно спочивали вічним сном Флавій Гавденцій і його дружина, Аецій повернувся до Галлії, яку він покинув після перемоги на Колубрарійській горі. Тут він почувався найкраще, тут його найбільше шанували і прославляли; тому волів знаходитися серед найвідданіших йому людей, тим паче що раніше легковажений Боніфацій починав йому здаватися все небезпечнішим. Гіппон мужньо захищався вже цілий рік, приковуючи Гейзеріха і його швидко танучі сили до одного місця. Тим часом зі Сходу до Африки пливло величезне військо під проводом іншого приятеля Плацидії, Аспара. Консул Басс недвозначно застерігав Аеція перед Августою, яка не крилася з тим, що, знищивши Гейзеріха, об’єднані сили Боніфація й Аспара, без сумніву, придадуться для зміцнення підірваної величі маєстату у внутрішніх провінціях імперії.

Аецій давно вже не переживав такого сильного хвилювання, як од звістки, що Гейзеріх відступив із-під Гіппону, зазнавши під час облоги величезних втрат. Через тиждень Аспар об’єднався з Боніфацієм і Сигісвультом, щоб усією своєю величезною силою переслідувати відступаючих вандалів.

Була ніч, коли Меробад ввів до намету магістра обох військ задиханого посланця. У наметі було темно, але Аецій не спав: навмисне заборонив запалювати світло, щоб ніхто не помітив гарячкового хвилювання, яке малювалося на його обличчі. Не здійняв очей на посланця. Але голос його був цілком спокійним, коли питав:

— Які ж новини з Африки?

— Найсвітліший мужу, нікчемний і безбожний король Гейзеріх, — не доказав.

— Кажи відважно. Не бійся.

— …майже впень розгромив об’єднані цісарські війська. Пресвітлі воєначальники ледь устигли врятуватися втечею….

Аецій наказав унести світло.

Через місяць надійшла звістка, що Гейзеріх увійшов до Гіппону і дощенту його розграбував. Аецій зневажливо знизав плечима. Боніфацій був уже нічим. Повністю заспокоївшись, dux et magister utriusque militiae рушив з військом на північні рубежі Галлії, де франки знову загрожували провінціям Бельгіки. Рушаючи з Арелату, вислав до Равенни повний витончено прихованих погроз лист, в якому рішуче домагався патрикіату, а заодно консулату на майбутній рік: сьомий рік щасливого царювання вічного Валентиніана Августа, тисячу сто вісімдесят четвертий рік од заснування Міста і чотириста тридцять другий від народження Христа, Сина Божого.

3

Від найраннішого ранку трьома руслами пливуть тисячоголові людські потоки: з Віміналу й Альта Семіта через старі Porta Salutaris на Марсове Поле; з Целемонтію і Porta Capena між Великим Цирком і Палатином аж до самого Forum Boarium; нарешті із Затибр’я чотирма мостами під театри Бальба, Помпея, Марцелла, під портики Філіпа й Октавії. Чим ближче до Велабру[43], Капітолію чи розкішно прибраної вулиці, яка мчить стрілою на той берег, до Капітолія, — тим сильніша тиснява, тим численніші бійки за місце, тим частіші зомління, а голосніші й радісніші вигуки. Цього дня