Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

(основних і додаткових)[390]. Навряд чи обґрунтовано включати до спеціальних правил призначення покарання правила складання покарань і зарахування строку попереднього ув’язнення, обчислення строків покарання[391]. Спеціальні засади відбивають специфіку змісту певних кримінально-правових інститутів, яка не може бути відтворена в положеннях, передбачених ст. ст. 52, 72, 73 КК, тому що в цих статтях установлюється лише порядок застосування загальних і спеціальних правил і порядок визначення остаточного виду й розміру покарання з урахуванням виду і встановлених кримінальним законом меж покарання. Наприклад, застосування передбачених у ст. 72 КК України правил складання покарань і зарахування строку попереднього ув’язнення є необхідною умовою призначення справедливого покарання за наявності сукупності злочинів або вироків. Так, у чч. 1, 2, 3, 4 ст. 72 КК України містяться правила, які визначають особливості складання вже призначених судом покарань винному. У ч. 5 ст. 72 КК України закріплено правила зарахування строку попереднього ув’язнення, де зазначено, що "попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі…", а також "при призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування". Це означає, що визначення строку позбавлення волі чи іншого виду покарання передує зарахуванню попереднього ув’язнення, тому останнє є обставиною, яка впливає лише на час відбуття вже призначеного покарання. Стаття ж 73 КК України містить лише технічні питання обчислення строків покарання. Незважаючи на те що, передбачені в ч. 4 ст. 52, ст. ст. 72, 73 КК положення визначають порядок застосування певних правил, вони мають велике значення для індивідуалізації покарання та його призначення, тому разом з іншими правилами складають зміст інституту призначення покарання.

Таким чином, при розгляді правил призначення покарання уявляється обґрунтованим, по-перше, виділяти загальні та спеціальні правила призначення покарання. По-друге, до спеціальних правил призначення покарання відносити: призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 43 КК); призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті (ст. 68 КК України), призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) і сукупністю вироків (ст. 71 КК України), правила призначення покарання неповнолітнім (ст. 103 КК України).

Аналіз передбачених у чинному КК спеціальні правила призначення покарання дає змогу визначити такі ознаки, що характеризують і відображають їх специфіку:

1) вони являють собою правила призначення покарання[392];

2) їх зміст визначається з урахуванням особливостей певних кримінально-правових інститутів, що виражають специфіку вчиненого злочину або особливості суб’єкта злочину;

3) вони застосовуються в сукупності з загальними засадами призначення покарання;

4) застосовуються тільки у суворо визначених законом випадках.

Виходячи з викладеного, під спеціальними засадами призначення покарання слід розуміти передбачені в кримінальному законі правила призначення покарання, обов’язкові для індивідуалізації покарання винному з урахуванням специфіки вчиненого злочину або особливостей суб’єкта злочину. Якщо зважити на сутність спеціальних засад призначення покарання, то найбільш обґрунтованою в цьому відношенні видається думка Є.В. Благова, який вважає, що "загальні й спеціальні засади є двома групами правил однієї й тієї самої діяльності. Звідси і перші, і другі в принципі можуть бути відносно самостійними й не дублювати одна одну"[393]. Безумовно, ці засади є відносно самостійними, оскільки вони окремо закріплені окремими статтями в КК 2001 року та мають характерні особливості, які дозволяють відрізняти їх від загальних засад призначення покарання. Але водночас ці правила є тісно взаємопов’язаними кримінально-правовими інститутами: призначаючи покарання з урахуванням загальних засад, суд повинен керуватися положеннями ст. ст. 56–67 КК. Саме тому спеціальні засади повинні застосовуватися судом тільки в сукупності з загальними засадами призначення покарання. Отже, спеціальні правила призначення покарання за своїм змістам є спеціальними, а за порядком застосування — додатковими до загальних засад призначення покарання.

Як випливає з сутності спеціальних засад призначення покарання, необґрунтовано звуженим і таким, що не відображає їх специфіки, є розуміння змісту спеціальних засад призначення покарання тільки як "передбачених кримінальним законом правил призначення покарання з окремих категорій справ"[394]. Адже, по-перше, формулюючи спеціальні правила призначення покарання, законодавець орієнтується не на категорії кримінальних справ, а на специфіку певних кримінально-правових інститутів, а саме тому ці правила застосовуються тільки в передбачених законом випадках, а по-друге, термін "категорія кримінальних справ" за своїм змістом є кримінально» процесуальним, а тому уявляється необґрунтованим застосовувати його при аналізі сутності кримінально-правових інститутів.

Разом із тим, видається правильним розуміння Є.В. Елаговим спеціальних правил призначення покарання як "таких, що розвивають і конкретизують загальні засади і застосовуються разом з останніми"[395]. Досліджуючи правила призначення покарання, передбачені в ч. 3 ст. 43 та ст. ст. 68–71, 103 КК України, можна помітити, що в їх змісті знаходять відображення конкретизовані ознаки ступеня тяжкості вчиненого й особи винного, визначені з урахуванням особливостей окремих кримінально-правових інститутів. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 43 КК спеціальні