Читати книгу - "Бріда"

людству. Важливо те, що й далі існують люди, схожі на тих, які присутні тут у цю ніч, люди, яких не страхає Темна Ніч Душі, як сказав старий і мудрий Сан Хуан де ла Крус. Кожен крок, кожне зусилля віри вдосконалюють увесь людський рід. Доки існуватимуть люди, які знають, що вся людська мудрість — безумство з погляду Бога, світ ітиме дорогою світла.

Вона відчула гордість за своїх учениць і учнів, спроможних пожертвувати комфортом уже поясненого світу, щоб прийняти виклик світу нового, який ще треба відкрити.

Знову подивилася на трьох голих жінок, що лежали перед нею долілиць, розкинувши руки, і знову спробувала побачити їх у кольорах аури, яку вони випромінювали. Вони тепер подорожували крізь Час і зустрічалися з багатьма втраченими Іншими Частинами. Ці три жінки, починаючи від цієї ночі, візьмуть на себе місію, що чекала на них, відтоді як вони народилися. Одній із них уже понад шістдесят років; проте вік не має щонайменшої ваги. Важливо те, що вони нарешті постали перед долею, яка терпляче їх чекала й, починаючи від сьогодні, почнуть застосовувати свої Дари, аби не допустити, щоб важливі дерева в саду Божому були знищені. Кожна з цих жінок прийшла сюди з різних причин — зневіра в коханні, втома від повсякденності, пошук Могутності. Їм довелося долати страх, лінощі й багато розчарувань, неминучих на дорогах магії. Але факт полягає в тому, що вони прийшли саме туди, куди їм треба було прийти, бо Рука Бога завжди веде того, хто йде по своїй дорозі з вірою.

«Традиція Місяця зі своїми Наставниками й ритуалами вражає і зачаровує. Але існує й інша Традиція», — думав Маг, не відриваючи погляду від Бріди й трохи заздрячи Віцці, яка перебувала поруч із нею протягом тривалого часу. Традиція набагато складніша, бо насправді вона проста, а все просте завжди людям здається надміру складним. Її Наставники перебувають у світі й навіть не завжди розуміють велич науки, якої вони навчають. Це теслі, поети, математики, люди всіх професій та звичаїв, які живуть у всіх куточках планети. Люди, які постійно відчувають потребу розмовляти з кимось, пояснювати відчуття, яке не можна зрозуміти прямо, але й неможливо зберігати для себе самого. — і саме такий спосіб застосовувала Традиція Сонця, прагнучи, щоб мудрість не втрачалася. Таким був імпульс Творіння.

Повсюди, де ступала нога людини, завжди був якийсь слід від Традиції Сонця. Іноді скульптура, іноді стіл, іноді фрагменти поеми, що передавалася від покоління до покоління в якомусь народі. Люди, чиїми устами передається Традиція Сонця — це люди, які не відрізняються від усіх інших і які одного ранку — або одного вечора — дивляться на світ і починають розуміти наявність чогось більшого. Самі того не бажаючи, вони поринають у незнане море, й у більшості випадків відмовляються туди повернутися. Усі люди, які живуть на світі, володіли, принаймні один раз у кожному перевтіленні, таємницею Всесвіту.

Вони поринають, самі того не бажаючи, в Темну Ніч. Жаль, звичайно, що майже завжди вони не вірять у себе, якщо відмовляються повернутись туди. І Священне Серце, яке завжди годувало світ своєю любов’ю, своїм миром і своєю цілковитою відданістю, знову наїжувалося гострими колючками.

Вікка була рада, що вона Наставниця Традиції Місяця. Усі люди, які приходили до неї, залишалися й хотіли навчатися, тоді як у Традиції Сонця більшість людей утікали від того, чого хотіло їх навчити життя.

«Тепер це вже не має ваги», — подумала Вікка. Бо знову поверталися часи чудотворства, й ніхто не зможе бути байдужим до тих змін, які незабаром почнуть відбуватися у світі. Мине не так багато років, і сила Традиції Сонця виявить себе в усьому своєму блиску. Усі люди, які не обрали свій шлях, будуть невдоволені собою і змушені зробити вибір.

Або прийняти існування, позначене розчаруванням і болем, або зрозуміти, що всі народилися для того, щоб бути щасливими. А коли вибір буде зроблено, то вже не буде коли змінюватися; вибухне велика війна — джихад.

Точно розрахованим рухом руки Вікка накреслила в повітрі коло, застосувавши ритуальний кинджал. У невидимому колі проступили обриси п’ятикутної зірки, яку відьми називають пентаграмою. Пентаграма — це символ елементів, що впливають на людину, й через неї жінки, які розпростерлися на землі, увійдуть у контакт зі світом світла.

— Заплющіть очі, — сказала Вікка.

Троє жінок зробили, як вона сказала.

Вікка накреслила кинджалом кілька ритуальних малюнків на голові кожної з трьох жінок.

— А зараз розплющіть очі своїх душ.

Бріда зробила, як їй сказано. Вона побачила себе в пустелі, й місцевість здалася їй дуже знайомою.

Вона згадала, що вже була тут. Із Магом.

Пошукала його очима, але не знайшла. Проте страху не відчула; була спокійна й щаслива. Вона знала, хто вона, знала, в якому місті живе — знала, що на іншому відрізку часу тут відбувалося свято. Але все це не мало значення, бо краєвид перед нею був дуже гарний: піски, десь на обрії — гори, й величезний камінь перед нею.

— Ласкаво просимо, — сказав чийсь голос.

Біля неї стояв чоловік у такому костюмі, який носили в ті часи, коли її дід ще був молодим.

— Я Наставник Вікки. Коли ти станеш Наставницею, твої учениці приходитимуть сюди зустрічатися з Віккою. І так триватиме доти, доки Душа Світу зможе виявити себе.

— Я присутня на ритуалі відьом, — сказала Бріда. — Тут відбувається шабаш.

Наставник засміявся.

— Ти вийшла на свою Дорогу. Мало хто має мужність зробити це. Люди воліють іти дорогами, що їм не належать. Усі володіють Даром, але не всі хочуть його помічати. Ти наважилася визнати свій Дар — а твій Дар — це твоя зустріч зі Світом.

— А навіщо мені це треба?

— Щоб обробляти сад Божий.