Читати книгу - "Гіркий сміх"

поверхом і сірим дахом. Хоч Ек запевняв, що в двоповерхових автобусах є тільки сидячі місця, він був переповнений пасажирами, які стояли і тримали в руках пакунки й сумки.

Ренн напружено думав цілу дорогу. Потім трохи посидів за своїм столом. Тоді зайшов до сусідньої кімнати і запитав:

— Хлопці, як буде по-англійському: «Я його не впізнав»?

— Didn't recognize him, — відповів Кольберг, не підводячи голови від своїх паперів.

— Я знав, що маю слушність, — сказав Ренн і вийшов.

— Він уже зовсім з'їхав з глузду, — зауважив Гунвальд Ларсон.

— Стривай, — сказав Мартін Бек. — Мені здається, що йому сяйнула якась думка.

Він підвівся й пішов до Реннового кабінету. Там не було нікого. Капелюха й пальта також не було.

Через півгодини Ренн знов відчинив дверці машини на Рінгвеген. Шверінові товариші й далі сиділи там, де він їх лишив. Яму на дорозі відтоді, мабуть, ще не торкала жодна лопата.

— Хай йому чорт, як я злякався, — сказав один із робітників. — Думав, що це Ульсон.

— Ульсон?

— Так, або Олсон, як, бувало, казав Альф.

Ренн доповів про наслідки своїх спостережень аж другого ранку, за два дні до святвечора.

Мартін Бек вимкнув магнітофон і сказав:

— Отже, ти вважаєш, що запис звучить так. Ти питаєш: «Хто стріляв?» І він відповідає по-англійському: «Didn't recognize him».

— Так.

— А потім ти питаєш: «Який він був на вигляд?» І Шверін відповідає: «Як Ульсон».

— Так, і після цього вмирає.

— Чудово, Ейнаре, — мовив Мартін Бек.

— А хто, в біса, той Ульсон? — запитав Гунвальд Ларсон.

— Своєрідний контролер. Він їздить по тих місцях, де лагодять дороги, й дивиться, чи робітники працюють.

— Ну, і який він на вигляд? — запитав Гунвальд Ларсон.

— Він чекає у моєму кабінеті, — несміливо відповів Ренн.

Мартін Бек і Гунвальд Ларсон пішли подивитися на Ульсона. Гунвальд Ларсон дивився якихось десять секунд.

— Ага! — сказав він і зразу ж вийшов.

Ульсон вражено глянув йому вслід.

Мартін Бек стояв із півхвилини. Нарешті він сказав:

— Думаю, ти зібрав усі дані?

— Звичайно, — відповів Ренн.

— Ну то дякую, пане Ульсон, — сказав Мартін Бек і теж вийшов.

Ульсон ще дужче здивувався.

Коли Мартін Бек повернувся з другого сніданку, під час якого він насилу подужав випити склянку молока, чашку кави і з'їсти дві скибочки сиру, на його столі лежав аркуш паперу з лапідарним заголовком: «Ульсон».

«Ульсон, 46 років, за фахом інспектор дорожніх робіт.

Зріст — 183 см, вага — 77 кг, роздягненого. Чуб каштановий, хвилястий, очі сірі, постать струнка.

Обличчя худе, довгобразе, з виразними рисами, чималим, ледь горбкуватим носом, широким ротом, тонкими губами й здоровими зубами.

Номер взуття 43.

Смаглявий, що, як він каже, пов'язане з його фахом, який змушує його часто перебувати надворі.

Одяг охайний: сірий костюм, біла сорочка з краваткою і чорні черевики. Надворі в робочий час носить непромокальний плащ до колін, вільного крою і дуже широкий. Сірого кольору. Він має таких плащів два і один із них звичайно носить узимку. На голову надіває шкіряного капелюха з вузькими крисами. Взутий у теплі чорні черевики з грубою гумовою підошвою. Але в дощ чи в сніг звичайно носить чорні гумові чоботи.

На вечір 13 листопада Ульсон має алібі. Саме тоді він сидів з 22 до 24-ї години в приміщенні клубу аматорів бриджа, членом. якого перебуває. Він грав у карти, і його присутність підтверджують троє свідків і запис гри.

Про Альфонса (Альфа) Шверіна Ульсон каже, що той був балакучий, проте ледачий і часто заглядав у чарку».

— Невже Ренн роздягав його і важив, — запитав Гунвальд Ларсон.

Мартін Бек нічого не відповів.

— Чудові, логічні висновки, — повів далі Гунвальд Ларсон. — Ульсон носить на голові капелюха, а на ногах черевики. Має чималий ніс, надіває за один раз одного плаща. І має широкий рот чи плащ. Невже тобі це знадобиться?

— Не знаю. Все ж таки це якісь прикмети.

— Авжеж, прикмети Ульсона.

— Як там у тебе з Ассарсоном?

— Я щойно розмовляв із Якобсоном, — сказав Гунвальд Ларсон. — Жирна рибина.

— Хто, Якобсон?

— І він також. Він невдоволений, що вони самі їх не спіймали, а нам довелося працювати за них.

— Не нам, а тобі.

— Звичайно, навіть Якобсон визнає, що Ассарсон найбільший гуртовий торговець наркотиками, яких ми досі ловили. Ті братчики, мабуть, загрібали гроші лопатою.

— А той другий? Чужоземець?

— Просто кур'єр. Грек. Лихо в тому, що він має паспорт дипломата. Він сам наркоман. Ассарсон думає, що це він його виказав. Каже, що немає нічого гіршого, як довіритись якомусь донощикові. Він дуже невдоволений. Мабуть, тому, що вчасно не позбувся того кур'єра відповідним способом. — Гунвальд Ларсон на мить замовк, а тоді додав: — Той Єрансон з автобуса також був наркоман. Можливо…

Він не докінчив своєї думки, а все ж дав Мартінові Беку ниточку, над якою варто було поміркувати.

Кольберг пітнів над своїм списком і поки що не хотів його показувати. Він тепер дедалі краще розумів, як мав почувати себе Стенстрем, коли взявся розплутувати цю давню справу. Як слушно зауважив Мартін Бек, до слідства в справі Тереси не можна було причепитися. Якийсь невправний формаліст навіть написав би коментар: «Випадок з технічного погляду треба вважати з'ясованим, а слідство — чудовим прикладом сумлінної роботи поліції».

Звідси вже недалеко було й до того, щоб і злочин визнати