Читати книгу - "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"

разом у їдальні медичного інституту. Я — кухарем, вона — подавальницею. Роботяща дівка, чепуруха. І метикована. Їй би освіту, завїдальнею б стала.

— Що ви знаєте про її особисте життя?

— За нею хлопці упадали. Вона шанувалася. Казала, себе не на смітнику знайшла. Виглядала перспективного. Знайшла одного. Некрасивий був, прости, Господи… Але всі на нього казали — майбутнє світило медицини. Лідка йому за тиждень шари-бари забила. Хизувалася — я за ним академихою стану, на «волзі» їздитиму, з общаги у трикімнатну переїду.

— А чому вона жила в гуртожитку, маючи житлоплощу у будинку матері?

— Не знаю. Кажуть, не мирила з вітчимом, скандалили.

Тільки облом їй вийшов. «Академіка» з інституту поперли…

Лідка з ним зразу й розлучилася і з їдальні зникла, аби не розшукав. Забігала перегодя трудову взяти, вже з черевцем.

До матері повернулася, бо вітчим зненацька помер. Більше не знаю. Але думаю — не пропала.

— Це справи не стосується. Прошу запросити свідка з клініки проблем сім’ї, матері та дитини.

Лідка поспішає. Вулиця, друга. Ось і дитячий будинок. За парканом гуляють малюки. Лідка заходить до будинку, розмовляє з завідувачкою, їй викликають хлопчину років тринадцяти. Лідка виводить хлопця на вулицю. Сідають до авта, від”їжджають.

За кілька хвилин сюди ж приїжджає чорний джип. З нього вилізає Командо, виконує той самий маршрут. Він спізнився.

Темний джип погнав щосили до аеропорту.

Не тільки Зірка ніц не розуміла. Залом перекочувався гомін.

Суддя встановлювала тишу. Адвокат був натхненнонезворушним, здавалося, він єдиний не втратив орієнтирів у цій веремії.

Жінка з клініки повідомила і документально потвердила: стількись років тому Лідія Ільківна Олійник народила без патологій і ускладнень двійню, хлопчика й дівчинку, здорових і нормально розвинутих. Тому коли Олійник звернулася до клініки з пропозицією про співпрацю, угоду з нею підписали, бо Олійник всім вимогам до сурогатної матері відповідала: вела здоровий спосіб життя, мала житлоплощу і досвід нормальних пологів.

— Що таке сурогатна мати?

— Жінка, яка виношує бездітним подружнім парам дитину з їхнього генетичного матеріалу і одержує за це грошову винагороду. Все в межах закону. Номер ліцензії, дозвіл на діяльність, копії угод… Клініка не має жодних претензій до Лідії Олійник. Навпаки, ставить її за взірець.

Зірці почувалося, ніби гортає останні сторінки заплутаного детективного роману, і тільки тут нарешті людськими словами викладуть те, що впродовж двохсот попередніх сторінок незнарошне заплутувалось. Але й останні сторінки виявилися написаними ієрогліфами.

Який то чорний ящик — чуже життя. Прикрите, як цибулина лушпайками, хмарами слів, ритуалами, етикетами, запорпане в пісок охоронних табу. Недарма ж люди зачудовано тицяють пальці в розетки езотеричних знань, умлівають перед читачами чужих думок, маніпуляторами чужою свідомістю. Дізнатися, як насправжки, що думає людина про тебе, коли любо посміхається, — ото кайф.

Наркотиків не треба.

Лідка — зразкова мати! А де поділа своїх дітей? Скільки ж їм має бути років? Матка Боска, це ж діти Щезника. А він знає?

Зірка відшукала очима Еллу Ганську, що аж уклякла, зачувши про перший шлюб Лідки зі Щезником, про їхніх дітей. Зірка побачила, як Ганська підхопилася і вислизнула з зали, зіткнувшись у дверях з новим свідком.

Темний джип, вискнувши гальмами, вкляк перед скляним кубом аеропорту. Командо вихопився з авта і притьмом гайнув усередину. Маневруючи серед пасажирських юрб, когось видивлявся в натовпі. Його заскочило повідомлення по радіо — літак рейсом… на Нью-Йорк відлітає, реєстрація закінчилася, посадка закінчилася. Командо спересердя вдарив кулаком об долоню.

Зірка в клітці обмерла. Просто на неї паркетною стежкою зали суду повільно дибала Кулик Тетяна Іванівна, старший слідчий прокуратури.

Суддя, літня жінка в окулярах, звішених на кінчик носа, бо мала час од часу зазирати у розкладені папери, запитально подивилася на Тетяну Кулик.

— Місце вашої роботи?

— Старший слідчий прокуратури.

Зал захвилювався. Кулик перечекала гомін.

— Я починала вести справу про отруєння дітей у дипломатичному ліцеї. І працювала над нею до моєї госпіталізації з діагнозом інфаркт міокарду. Після чого я вирішила з прокуратури піти і подала відповідний рапорт керівництву.

— Рапорт задовольнили?

— Так.

— Ваш рапорт викликаний лише захворюванням і неможливістю за станом здоров’я виконувати свої обов’язки?

— Не зовсім…

— Прошу пояснень.

— До моїх рук потрапили свідчення кількох осіб, з яких випливало, що можливим вбивцею… була людина… безпосередньо пов’язана зі мною… родинними зв’язками.

Переді мною постала дилема — захистити цю людину і пустити слідство хибним шляхом, чи… Я багато думала… Але я не хочу, щоб вона вбила ще когось. Я передала всі свої докази адвокатові підсудної.

Запала тиша. Блимали вогники двох телекамер, оператори хапали крупні плани — Симчич у клітці, свідок за бар’єром, адвокат за столом, суддя — під гербом держави.

— Потверджую передачу письмових свідчень, — підвівся адвокат.

Суддя звернулася до Кулик.

— Назвіть ім’я людини, проти кого ви свідчите і ступінь вашого з нею зв’язку.

— Олійник Лідія Ільківна. В даний момент… вона вагітна моєю дитиною. Нашою з колишнім чоловіком.

— Поясніть.

— Ми розлучилися місяць тому.

— Через майбутню дитину?

— Це наша особиста справа.

— Прошу викликати свідка Митроху, — сказав адвокат.

Увійшов отець Василій.

— Я працював у церкві Успіння Богородиці. До мене на сповідь прийшла Крута Надія Опанасівна, прибиральниця нашого храму. Я не мав часу, бо готувався до вінчання, але жінка дуже хвилювалася. Я її вислухав. Після чого як громадянин… і просто як людина, як християнин… я не міг зберігати таємницю сповіді. Йшлося про попередження подальших злочинів. Я пішов до прокуратури і виклав усе письмово.