Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

та — і це дуже дивно — щось схоже на бите скло повсюди. У когось тут була дика вечірка… П’ятдесят… П’ятдесят… Так окей?

— Ідеально. Спускайся.

— Сорок… тридцять… двадцять… Упевнений, що не передумаєш?.. Десять… Зіб’ємо трохи пилюки, як казав колись Ніл… чи то був Базз?.. П’ять… Контакт!.. Елементарно, еге ж? Не знаю навіть, за що мені платять — я міг би робити це й за так.

Розділ 48. Люсі

— Вітаю, «Гані-Централь»[63], ми виконали ідеальну посадку, я маю на увазі Кріса — на пласкій поверхні, утвореній якоюсь метаморфічною скельовою породою — майже напевне, з того ж самого псевдограніту, який ми назвали гавенітом. Підніжжя гори міститься лише за два кілометри звідси, але я точно можу сказати, що реальної потреби підходити ближче нема.

Зараз ми надягаємо наші напівскафандри і за п’ять хвилин почнемо розвантажуватися. Звісно ж, монітори залишаться увімкненими; виходитимемо на зв’язок щочверть години. Ван[64], кінець.

— Що ти мав на увазі, коли сказав «потреби підходити ближче нема?» — запитав Флойд.

Ван дер Берґ весело вишкірився. За останні кілька хвилин він ніби скинув із пліч тягар минулих років і майже перетворився на безтурботного хлопчака.

— Кіркумспіке, — радісно відповів він. — У перекладі з латини це означає «Добре подивися навколо». Спершу дістанемо велику камеру… Вау!

«Білл Ц.» враз накренився і на якусь мить загойдався вгору та вниз на амортизаторах свого шасі — та ще й так, що якби це тривало трохи більше за кілька секунд, то могло б спричинити раптовий напад морської хвороби в усіх, хто був усередині.

— На Ганімеді казали правду щодо цих трусів, — сказав Флойд, коли вони оговтались. — Це не загрожує нам чимось серйозним?

— Мабуть, ні. До зближення ще тридцять годин, а під нами нібито суцільний пласт гірської породи. Але ми тут не затримуватимемося — на щастя, нам цього й не треба… Моя маска сидить рівно? Щось не так.

— Дай-но, підтягну ремінець… Так краще. Вдихни на повні груди — добре, тепер усе гаразд… Я піду перший.

Ван дер Берґ хотів, щоб «перший маленький крок»[65] зробив саме він, але командиром був Кріс Флойд, який передовсім мав переконатися, що «Білл Ц.» у належному стані й готовий до негайного зльоту, коли що.

Кріс обійшов один раз навколо маленького космічного кораблика, оглядаючи шасі, а потім показав ван дер Берґу великий палець угору, після чого той і собі став спускатися по драбинці, щоб скласти компанію Флойдові. Хоча, досліджуючи Гейвен, він уже носив такий самий, зовсім неважкий, дихальний апарат, зараз усе-таки почувався з ним якось незручно, тож коли спустився на посадковий майданчик, то трохи затримався, щоб підкоригувати деякі налаштування. Потім звів очі… і побачив, що робить Флойд.

— Не чіпай! — крикнув він. — Це небезпечно!

З несподіванки Флойд відскочив на добрячий метр від уламків якоїсь склистої породи, яку щойно оглядав. Як на його недосвідчене око, вони були схожі скоріше на розколоті шматки охололого розтопу з великої склотопильної печі.

— Воно ж не радіоактивне, сподіваюся? — тривожно запитав він.

— Ні. Але не підходь туди, поки не підійду я.

На свій подив, Флойд помітив на руках у ван дер Берґа цупкі захисні рукавички. А от особисто йому, як астронавтові, знадобилося чимало часу, щоб звикнути до того, що тут, на Європі, у цій атмосфері, виявляється, можна було цілком безпечно зняти з себе хоч і все, до голої шкіри, зоставшись лише в дихальній масці, і жодної небезпеки це не становило б. Ніде більше в Сонячній системі — ба й на Марсі — це було б неможливо.

Ван дер Берґ дуже обережно потягнувся вниз і підняв довгий осколок склоподібного матеріалу. Навіть у цьому розсіяному світлі уламок переливався якимось дивним блиском, і Флойд помітив, що той має дуже нерівний край.

— Найгостріший ніж у відомій нам частині Всесвіту, — не стримуючи радості, проказав ван дер Берґ.

— Отже, ми пройшли крізь усе це, щоб знайти собі ножа!

Ван дер Берґ почав сміятися, та виявилося, що з маскою на обличчі це було непросто.

— То ти й досі не здогадався, що це все означає?

— Починаю відчувати, що я єдиний, хто ще не здогадався.

Ван дер Берґ узяв свого товариша за плече й повернув обличчям до гігантських невиразних і загрозливих обрисів гори Зевс. Із цієї відстані вона заповнювала собою половину неба — не просто найбільша, а єдина гора на всьому цьому маленькому світі під назвою Європа.

— Помилуйся цим краєвидом хвилинку. А в мене важливий дзвінок.

Він набрав на своєму «комсеті» код, зачекав, поки загориться індикатор «ГОТОВО», і проказав:

— «Ганімед-Центральна сто дев’ять», — це Ван. Можете з’єднати?

З мінімальною часовою затримкою чийсь — очевидно, електронний — голос відповів:

— Вітаємо, Ване. Це «Ганімед-Центральна сто дев’ять». Готові з’єднати.

Ван дер Берґ зробив паузу, смакуючи момент, який потім згадуватиме все своє життя.

— З’єднайте з абонентом на Землі «Дядечко сімсот тридцять сім». Передайте таке повідомлення: ЛЮСІ ТУТ. ЛЮСІ ТУТ. Кінець повідомлення. Будь ласка, повторіть.

Мабуть, я мав би завадити йому це сказати, хоч би що там означали його слова, подумав Флойд, коли Ганімед повторював повідомлення Берґа. Але тепер уже пізно. Воно досягне Землі протягом години.

— Вибач, Крісе, щодо цього, — знову радісно вищирився ван дер Берґ. — Я хотів запатентувати за собою першість у відкритті — поміж усього іншого.

— Якщо ти якнайшвидше не почнеш розповідати, я почну різати тебе одним із цих патентованих скляних ножів.

— Скляних, аякже!.. Що ж, пояснення може зачекати — воно вкрай цікаве, але досить заплутане. Тож я просто наведу факти.

Гора Зевс — це цілісний алмаз, орієнтовна маса якого становить мільйон мільйонів тонн. Або, якщо хочеш, приблизно два помножене на десять у сімнадцятому степені карати. Але я не можу гарантувати, що вся ця маса ювелірної якості.

Частина VII. Велика стіна

Розділ 49. Монумент

Коли вони вивантажували обладнання з «Білла Ц.» на їхній маленький гранітний посадковий майданчик, Крісові Флойду важко було відірвати погляд від гори, оповитий серпанком грізний силует якої нависав над ними. Цілісний алмаз — більший за Еверест! Та що там — розкидані фрагменти, які лежать навколо човника, напевне, коштують мільярди, а не мільйони.

З іншого боку, вони можуть коштувати не більше ніж… ну, скажімо, шматочки битого скла. Цінність діамантів завжди контролювали біржовики, а також ті, хто їх видобув та обробив; але якщо буквально ціла гора алмазів з’явиться раптом на ринку, то ціни на них, безумовно, повністю обваляться. Тепер Флойд почав розуміти,