Читати книгу - "Пастка"

очей від головки болта і дихаючи в такт кожному удару, і лише на скронях у нього виступили й скотилися дві великі краплини поту. Він рахував: двадцять один, двадцять два, двадцять три. Фіфіна й далі спокійно робила свої реверанси, як великосвітська дама.

— Ич, тримає фасон! — вишкіривши зуби, пробурмотів Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся.

А Жервеза, стоячи навпроти Золотої Пельки, дивилася на нього й лагідно всміхалася. Боже мій! Які ж чоловіки дурні! Хіба не для того ці двоє гамселили по своїх болтах, щоб справити на неї враження?! Ох! Вона чудово розуміла: вони сперечалися за неї ударами молотів, як двоє забіякуватих червоних півнів, що бундючаться перед маленькою білою курочкою. І треба було таке вигадати! Серце, одначе, часом може промовляти й таким дивним робом. Авжеж, лише для неї звучав цей громовий гуркіт Деделі й Фіфіни об ковадло, для неї розплющувалося розжарене залізо, для неї ясним вогнем палахкотів горн, рясно розсипаючи довкола мерехтливі іскринки. Так вони кували їй свою любов, змагаючись, хто викує краще. Правду сказати, їй це давало втіху, бо жінки, зрештою, люблять, коли біля них упадають. Особливо відлунювали в її серці удари молота Золотої Пельки. Воно, як ковадло, дзвеніло чистою музикою, що супроводжувала шалене стугоніння її крові. Можливо, це й дурниця, але вона відчувала, як з цими звуками щось впиналося всередину неї, щось міцне, як шматочок заліза з того болта. Коли вона брела сюди в сутінках мокрою від дощу бруківкою, її млоїло якесь невиразне бажання, їй хотілося з’їсти якусь лагоминку, але тепер вона почувалася задоволеною, неначе удари молота Золотої Пельки наситили її. О! Вона не сумнівалася, що Гуже переможе. Саме йому вона належатиме. Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся, був страшенно бридким у своїй брудній зачовганій робі, ще й вистрибував, як мавпа, що втекла із звіринцю. А вона чекала, геть розпашіла, однак рада такому сильному жару, і черпала насолоду з того, як дрижить од п’ят до голови її тіло від останніх ударів Фіфіни.

Гуже не припиняв рахувати.

— І двадцять вісім! — нарешті вигукнув він, опустивши молот додолу. — Готово, можете поглянути.

Головка болта була гладенькою, блискучою, без жодної задирки, круглою, як лита куля, — справжня ювелірна робота. Робітники дивилися й кивали головами: нічого сказати, тут лишається тільки низенько вклонитися. Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся, спробував відбутися жартом, але збився з пантелику й, похнюпивши носа, врешті повернувся до свого ковадла. Жервеза тим часом притиснулася до Гуже, ніби щоб ліпше роздивитися його роботу. Етьєн покинув міх, і кузню знову почали наповнювати тіні, неначе після багряного заходу сонця раптово западала глупа ніч. І коваль, і прачка проймалися ніжністю, відчуваючи, як їх огортає темрява в цій чорній від сажі шурі, де стояв запах старого залізяччя. Так само усамітнено вони могли б почуватися у Венсенському лісі, якби домовилися про побачення серед гущавини дерев. Гуже взяв Жервезу за руку, немовби допіру й справді її завоював.

Потім, коли вийшли надвір, вони не мовили ані слова. Гуже нічого не спадало на думку; сказав тільки, що вона могла б забрати Етьєна, якби не було роботи ще на півгодини. Коли Жервеза нарешті зібралася йти додому, він гукнув її, намагаючись затримати бодай ще на декілька хвилин.

— Ходіть сюди, ви ще не все побачили... Ну-бо, там справді дуже цікаво.

Гуже повів її праворуч, в іншу будівлю, де його хазяїн облаштовував справжнє механічне виробництво. На порозі Жервеза, пройнята інстинктивним страхом, завагалася. Простора зала дрижала від роботи машин, великі тіні з червоними вогняними цятками ширяли довкола. Але він усміхнувся й почав заспокоювати її, присягнувшись, що тут нема чого боятися; треба лише уважно стежити, щоб поділ спідниці не опинився дуже близько до зубчастих коліс. Ґуже рушив першим, Жервеза ступила слідом за ним у цей оглушливий рейвах, в якому мішма лунали гудіння і свист, у хмарища диму, залюднені якимись невиразними постатями, чорними заклопотаними чоловіками, машинами, які рухали своїми руками, що їх одне від одного годі було відрізнити. Проходи були дуже вузькі, доводилось переступати через перешкоди, оминати ями, відступати вбік, щоб нічого не зачепило. Неможливо було розчути ані слова. Жервеза й далі нічого не могла розгледіти, усе миготіло в неї перед очима. Потім, відчувши в себе над головою немов потужний помах величезних крил, вона подивилася вгору й спинила погляд на пасах, довгих стрічках, що тягнулися до стелі, як велетенська павутина, кожна ниточка якої без кінця перемотувалася. У кутку, за невисокою цегляною перегородкою, стояв паровий двигун. Здавалося, ніби його паси рухалися самі собою, черпаючи силу з глибини пітьми, а їхнє безупинне, плавне й тихе ковзання нагадувало політ нічного птаха. Жервеза мало не впала, перечепившись за одну з вентиляційних труб, що розгалужувалися по втоптаній долівці, розподіляючи свій різкий вітряний подих між маленькими горнами поблизу машин. Для початку Ґуже показав їй цю штуку, пустивши повітря до однієї з печей: з усіх чотирьох боків великі полум’яні язики розгорнулися віялом, зубцюватим вогняним комірцем, сліпучим, підфарбованим червонавою барвою; світло було таким яскравим, що маленькі лампочки робітників здавалися плямами на сонці. Далі, щоб пояснити, що й до чого, він заговорив гучніше й перейшов до машин: механічні ножиці, що розгризають залізне пруття, відкушуючи за кожним разом по шматку й випльовуючи їх позаду; високі складні машини для виробництва болтів і заклепок, які виковують головки одним натиском свого потужного вала; шліфувальні машини з чавунним маховиком, металевим кругом, що несамовито розтинає повітря щоразу, коли знімає задирки з кожного окремого виробу; керовані жінками різьбонарізувальні машини, через які болти і гайки проходять у супроводі рівних і точних обертів їхніх стальних коліс, що блищать від масткої оливи. Таким чином, Жервеза могла простежити за всім циклом виробництва — від залізних прутин, що стояли, сперті об стіну, аж до виготовлених болтів і заклепок, повні ящики яких захаращували всі кутки. Тоді, усе зрозумівши, прачка усміхнулася й закивала головою. Однак їй усе ще стискало горло тривожне усвідомлення того, яка вона маленька й тендітна серед усіх цих металевих трударів, а від глухих ударів шліфувальної машини, на які часом озиралася, їй аж кров холола в жилах. Призвичаївшись до темряви, вона бачила, як у глибині майстерні нерухомі чоловіки порядкували задиханим танцем маховиків, коли з котроїсь печі раптово виривався потоком світла вогненний комірець. Мимохіть Жервеза раз по раз, звівши очі догори, вдивлялася у темний простір під покрівлею, де пульсувала кров цих машин і