Читати книгу - "Шлюбна ніч, Каміла Дані"

— Дякую, синку, мені дуже приємно. От тільки я вже старий і забув тобі купити подарунок. Пробачиш старому? — питає дідусь.

— Нічого страшного, мені нічого не потрібно. Для мене вже подарунок, що у мене є бабуся і дідусь, а особливо тато, — відповідає щиро дитина. 

Всі присутні в кімнаті спостерігають за малим. У кожного на обличчі різні емоції та реакція. Якщо бабуся та Єва дивляться з любов'ю і гордістю, то Максим з Кароліною з ненавистю і відразою.

— Це вам, — невпевнено вимовляє Єва, простягаючи другу коробочку бабусі. — Ми не знали ваших смаків, тому вибирали на свій. Вибачте, якщо не вгадали.

— Ти що, донечко, не варто перепрошувати. Красно дякую, нам справді дуже приємно, — бабуля одразу береться заспокоювати.

— Вибачте, для вас нічого не придбали, адже не знали, що будуть ще гості, — просить вибачення Єва, дивлячись на Кароліну.

— Що мені може подарувати така жебрачка, як ти?! — шипить ця шльондра, за що отримує попереджувальний погляд від діда. — Я хотіла сказати, нічого страшного, якось переживу.

Тимур, зручно вмостившись у дідуся на колінах, озирається, вивчаючи вітальню.

— Дідусю, бабусю, а ви не поглянете, що там? — здивованим голосом питає дитина.

— Звісно, поглянемо! Ілле? — бабуся звертається до діда, водночас відкриваючи свою коробочку. — Дякую. Яка краса! — захоплюється стара жінка, демонструючи коричнево-світлий геометричний шарф із натурального шовку. Дідусь теж дістає подарунок на огляд, дивлячись на свій чисто чоловічий презент, сміється.

— Ти диви, Альбіно, тепер буде видно здалеку, що ми одружені, адже краватка точно така, як твій шарф, — реготнувши, відповідає дід. Кароліна відвертає голову в інший бік, дихаючи, як кобила після забігу.

— Мама дуже переживала, що вам не сподобається. Вона у мене така, постійно за все переживає. Жінки! — знизавши плечима, повідомляє дитина. Тихенько сміюся під ніс і кидаю погляд на Амеріна. Дивний він, занадто спокійний, сподіваюсь, нічого не утне.

— Синку, ти йди у двір з батьком, він там тебе познайомить з Амадеусом, — звертається до онука дід.

— Так! Татко розповідав, що у вас є собака. Татусю, підемо?

— Звісно, тільки… — не встигаю закінчити, як дід мене перебиває.

— Беріть до себе в компанію Максима і Кароліну, а ми з бабусею познайомимося ближче з Євою, — в очах дідуся спалахує небезпечний вогонь, що належить Барсу. — До речі, я забув вас познайомити. Це Максим Амерін — двоюрідний брат Яромира, і його наречена — Кароліна.

— Дуже приємно, Єва, — вичавлює моя наречена шокованим голосом. Розумію, я ж ніколи не говорив, що цей придурок — мій кузен.

Дідусь підіймається і рукою запрошує Єву пройти з ним. Ораторка вибирається з моїх обіймів, спочатку пильно глянувши мені в очі.

Тільки-но вони зникають за дверима кабінету, у мене з'являється дивне відчуття в грудях. Я ніби повернувся в дитинство і мене щойно зловили на крадіжці яблук із сусіднього саду. Боюся, що Єва розкаже правду?! Ні! Думаю, це небажання ще більше впасти в очах рідних. Але що буде, то буде.

— Татку, ходімо шукати собаку, — смикає мене за руку Тимур.

— Пішли.

Через хвилин п'ятнадцять ігор з собакою мені набридло чекати, і я, залишивши Кіма з дитиною та Амадеусом, йду назад у дім. Куди поділися Максим зі своєю нареченою — поняття не маю. Сподіваюся, що пішли до того моменту, поки не знайшов їх на тих місцях, на яких вони були чверть години тому. Вечеря обіцяє бути веселою. 

Не зупиняючись біля “дорогих гостей”, швидким кроком йду в кабінет. Досить мучити жінку допитами. Тільки хапаюся за ручку, як двері відчиняються, і на порозі з'являється дідусь з кам'яним виразом обличчя. За дідом виходить і бабуся з точно таким нечитабельним виразом.

Останньою виходить Єва. В очах бушує ненависть, злість і роздратування. Зупиняється впритул, спопеляючи мене своїми очиськами.

— Я дивлюся, ти не можеш дочекатися мого кохання. Ну що ж, скоро дізнаємося, наскільки тебе вистачить, Шоголе. Скільки ти зможеш витерпіти моє “кохання”? — шипить з нотками виклику мені в губи.