Читати книгу - "Гвендолін, Олеся Лис"

Розділ 46

Перших трьох ми знищуємо ще на підльоті. Меч і сакс слухаються мене, як продовження рук. Зустрічаю гарма ударом меча, а поки тварюка не прийшла в себе, швидко перерізаю глотку кинджалом, утримуючи смердючу тушу на вістрі клинка. Перший є! Краєм ока помічаю, що Сван свого супротивника вже добив і тепер допомагає старому Бригеру, якому в силу віку, набагато складніше, ніж нам.

Побачивши в нашій особі гідних ворогів, вовки Сепа змінюють тактику, і тепер мені доводиться боротися проти двох, періодично відволікаючись на третього, не дозволяючи йому зайти зі спини. Зараз мені не завадив би щит, або спис. Підпускати до себе отруйних псів небезпечно. Але доводиться задовольнятися тією зброєю, яку маємо.

Захопившись битвою з одним з нападників, другого необачно підпускаю занадто близько, і ледь встигаю підставити замість оголеної руки, зап'ястя з наручником. Гарм вгризається зубами в металевий захист, але прокусити його не може, а там вже і я добиваю тварюку кинджалом, відкинувши першого, пораненого мечем, сильним ударом ноги. Він жалібно скиглить, грудна клітка кілька разів піднявшись, опадає і більше не рухається. І цей здох.

Ми боремося пліч-о-пліч, як звикли в багатьох битвах – з боків я і Сван, а в центрі Бригер. Пси все наступають і наступають, здається, що їм не буде кінця і краю. Земля тепер нагадує криваве місиво з бруду і залишків тіл.

Але, коли я думаю, що все вже закінчилося, проводжаючи поглядом останню тварюку, яка, підібгавши хвіст, увінчаний отруйним жалом, боягузливо втікає, на мене накочує гостре відчуття небезпеки. Незважаючи на адреналін в крові, серце холоне, стискаючись в крижаний клубок. Гвен! Що з нею?

Повертаюся в пошуках відьми і бачу її на тому ж самому місці, де проходив ритуал, але вона вже безсило опустилася на коліна. Стовп світла зник, ніби його ніколи і не було, і тепер чаклунка нічим не відрізняється від звичайної людини. Водоспад темного волосся струмується м'якими хвилями, закриваючи її обличчя, а руки безсило повисли батогами, вона ледь тримається, щоб не впасти на вологу стоптану сотнями ступень землю. Унанде теж, слава богам, ніде не видно. У неї вийшло! Вийшло!

Я хочу вже кинутися до своєї відьми, але мене буквально на кілька кроків випереджає Сван. Він мчить до дівчини, войовничо занісши над головою закривавлений меч, і у мене всередині все перевертається від жаху. Я добре розумію - добігти до неї і захистити я не встигаю ніяк. Гвен злякано підводить голову, в її величезних очах, які в нічній темряві здаються майже чорними і глибокими, як лісовий колодязь, відбивається страх, який вивертає мою душу навиворіт.

Висмикую з найближчої туші вбитої тварини сакс і заношу руку, щоб кинути його в кращого друга. Я не дозволю нашкодити їй, просто не дозволю. Раптом моє передпліччя перехоплює Бригер.

- Що ти робиш? - люто гарчу, струшуючи руку старого, але втрачаючи дорогоцінні хвилини.

- Дивись, - не моргнувши й оком, відповідає старий вояка, киваючи в їхній бік.

Сван, не добігши кілька кроків, несподівано кидає меч. Клинок зі зловісним свистом пролітає буквально в дюймі від дівчини і з мерзенним чавкаючим звуком врізається у тварюку, що стала на задні лапи у неї за спиною . Гвен тихо скрикує, кидаючись убік. Довгий лускатий хвіст гарма в передсмертній судомі описує широке напівколо і відкриває жало, яке сочиться отрутою, але на його шляху встає мій найкращий друг, закриваючи своїм тілом відьму. Отруйний шип з розмаху врізається Свану прямо між лопаток, його тіло конвульсивно смикається і падає вперед, підминаючи під себе глухо скрикнувшу від несподіванки дівчину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍