Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Руслан Андрійович

Розділ 45
Чекаю на неї і не можу уявити собі як я буду почуватися поруч з нею, адже зараз відчуваю себе хижаком, якого нарешті випустили після довгих років тримання у клітці. З усіх сил намагаюся стримувати себе, але бажання взяти її знову, як раніше, переборює весь мій здоровий глузд. Відчуваю і її бажання, яке вона так старанно намагається приховати від мене. Але тепер в її погляді  читається доросле жіноче бажання, адже вона знає, яку насолоду можу їй подарувати. Вона боїться залишатися зі мною на одинці, адже знає, що не зможе довго опиратися й здасться мені. Але я, як справжній джентльмен, не буду користуватися цією можливістю й віддам ініціативу їй і заодно побачу як довго вона буде себе стримувати.
Вся така нервова сідає в машину та гримає дверима, занадто голосно, що аж сама здригнулася від шуму, налякано підводить очі та одразу вибачається:
-Вибач, я не думала, точніше, я не хотіла так голосно!
-Ненавиджу коли гримають дверима. Надалі, проявляй повагу та стриманість до чужих речей! - намагаюся бути серйозним. 
Веду машину і відчуваю як вона дивиться на мене - її погляд проникає наче під шкіру. Я зупиняю машину, обертаюсь до неї й вимовляю:
-Якщо ти так продовжиш дивитися, то я накинуся на тебе прямо тут і зараз! 
-Я не буду більше, - говорить так тихо, що ледь розумію про що вона там мямлить.
-Приїхали, - кажу, не дивлячись в її сторону, та виходжу з автомобіля. Прямую, щоб відкрити їй двері, але вона мене випереджає та знову плюється своїм ядом:
-Ооо, ти такий галантний став! Але над швидкістю потрібно ще попрацювати! - говорить та проходить вперед.
Нервово усміхаюся та прикушую собі щоку, це допомагає мені приховати роздратованість.
Ми входимо в щойно зведену будівлю: перша йде вона, а я слідом за нею. Вже там я вмикаю макбук та показую проект майбутнього комплексу.
Але стоячи біля неї, мені здалося, що вона зовсім не слухає, її погляд бігав по мені - зупинявся на шиї, на губах, руках. І я, вже не в силах стримати себе, тому без вагань обіймаю її за талію та обережно притягую її до себе, схиляюся до неї своїм чолом, торкаюся її, прикриваю очі та втягую в себе її приємний свіжий запах. Ця мить така солодка, але водночас і гірка - я так сумував за нею й тепер не вірю, що це насправді. Відчувати її біля себе це те, що мені порібно. Заглядаю її в очі і помічаю сльози, які застигли в її очах.
-Вероніка, я не міг раніше з'явитися, повір. Я про тебе думав та сумував кожний клятий день! - зізнаюся та ще більше прижимаю її до себе.
-Відпусти мене зараз же! Пізно, пізно, Руслан Андрійович! 
І це її «Андрійович» ріже мені слух, я відпускаю її та роблю крок назад. Її слова про те, що вже пізно привели мене до тями, можливо, я через свою одержимість не бачу, що вона не хоче мене. Взагалі дикуном став, моя божевільна пристрасть затьмарила мені очі, так і не далеко стати гвалтівником.
-Пробач, я тебе відвезу додому. Я дійсно хотів тільки робочі питання обговорити. Але я все тобі кину на електронну пошту.
Вона ще деякий час розсіяно ловила мене поглядом, а потім ми все ж таки повернулися в машину та мовчики поїхали до її дому. Варто їй було покинути авто, як мене огортає така лють і розпач, що я не стримуюся і  б'ю кулаками по рулю:
-Сука! 
Рушаю з місця, вмикаю пісню «Breaking the rules" та поглиблюсь в гучну музику, вслухаючись в слова.
-«So l'm taking the chance walking away breaking the ruls
Я використовую свій шанс, йду геть, порушую всі правила….
Nobody here can tell me what to do
Ніхто тут не може мені підказати як мені бути….
I'm out in my own, making my way
Я сам у собі, іду своєю дорогою…
Trying to be someone
Намагаюсь кимось бути …
That l can be proud of one day
Ким зможу гордитися…
I gotta be tough, gotta be stronger
Я повинен бути твердішим, сильнішим …
And take the time to understand
І намагатися зрозуміти..
This city  can't  get any colder
Це місто не може бути ще холоднішими…».
Паркуюся біля ресторану та ще деякий час сиджу в автомобілі. Потім напрявляюся до Мурата та Влада, які вже чекають на мене. Сьогодні вирішили зустрітися та трішки розслабитися.-Привіт, - кажу хлопцям та умощуюся на дивані.
-Як ти? - питає Влад.
-Ображається, не підпускає мене.
-Дай їй трохи часу, все ж таки не просто сприйняти той факт, що ти постав із мертвих! - почав Мурат.
-Так, не просто, - якось задумано відповів я.
Решту часу ми обговорювали свої справи, а вже опівночі Мурат запропонував розслабитися. Я спочатку задумався, адже сексу в мене не було дуже довго, а це все ж таки біологічна потреба. Але скільки я себе не переконував, що це нормально - спусти пар, всеодно, не міг підняти свій погляд на когось іншого. Я наче не хотів себе бруднити іншою. І якби я не хотів випустити на волю свого звіра, я не міг. Я хотів тільки її, а всі інші для мене просто перестали існувати. Тому попрощавшись з Муратом та Владом, я повернувся додому.
Вранці замовив доставку квітів та її улюблене лате. Надіюсь їй підняти настрій. Дивуюся сам собі, адже квітів, в своєму житті, я ніколи нікому не дарував. Мені було простіше дати суму грошей в знак подяки за секс і все. А Вероніці хочу робити приємне, особисто для неї, хочу щоб вона посміхалася навіть і на відстані. 
Зайшовши в ресторан, одразу побачив її, яка метушилися біля працівників. У неї добре виходить справлятися із своєю роботою. Вона наполеглива та терпляча, і її вчинки якісь правильні, а інколи занадто добрі. Віддаючи, вона не просить нічого взамін, і така її безкорисливість підкорює.
Підходжу ближче, ніжно обіймаю ззаду, тихо шепочу:
-Доброго ранку, Вероніко! - ледь торкнувшись губами її ніжної молочної шкіри.
-Ти що собі дозволяєш!? - кліпає на мене своїми оченятами, а потім озирається навкруги, і розуміє, що на нас дивляться всі. Потім починає тільки ледь ворушити губами:
-Відійди, негайно! 
-Ато, що? Нас буде ревнувати твій уявний хлопець? - забираю руку, але стою впритул і тільки одна думка в голові: «я поверну тебе, чого б це мені не коштувало!».
-Чекаю у своєму кабінеті! - говорю м'яко та даю зрозуміти, що час нам залишитися без свідків.
Ах, і Вероніка, ця дівчинка попала мені в самісіньке  серце. Я заради неї роблю такі вчинки, про які навіть ніколи і не думав. Вперше в житті я відчуваю, що ставлю її на перше місце, навіть, якщо це шкодить мені. Я жертвую собою заради неї і отримую, бляха, насолоду. Мені подобається поступово топити її лід, а потім змушувати її кричати піді мною та повторювати моє ім'я в момент охоплення її тіла солодкими спазмами насолоди. Мені кортить зробити її своєю, присвоїти її наче трофей.
-Я звільняюся! І взагалі, я ладна піти з університету, віддати тобі квартиру, в якій живу, гроші, адже я не всі витрачала. Тільки залиш мене в спокої. Мені важко знаходитися поряд з тобою. Будь ласка, Руслан, відпусти мене! - починає знову свою пісню. 
А мені вже набридли ці доганялки.
-Сядь! - стаю грубим та мало що себе контролюю. Вона боїться мене таким, але я вже на межі.
-Послухай, повторювати двічі не буду. Ти мені подобаєшся і я до чортиків хочу тебе, але я не буду робити чогось проти твоєї волі. 
-Але, я… - не дозволяю їй договорити.
- Дозволь мені пояснити все, дай мені шанс! 
- Чому ти допустив, щоб я думала, що ти мертвий?
- В мене стріляли, куля не заділа важливих органів і я вижив. Прийшов до тями через три місяця, але був слабкий, я б не зміг тебе захистити. Тоді, це був єдиний вихід!
Бачу в її очах сльози, але не зупиняюся:
- Підеш зі мною на побачення? - запитую та чекаю відповідь.
- Так. Говорить коротко, після чого покидає мій кабінет.
Я задоволено посміхаюся та бронюю елітний кінотеатр на двох. Що за фільм мене мало цікавило, адже туди, я йду дивитися тільки на неї. Забронювавши місце, пишу їй повідомлення: «Сьогодні о сьомій годині заїду по тебе».
У відповідь нічого не отримую, але мене вже це не цікавить, бо впевнений, що вона теж чекає на нашу зустріч.
Всю дорогу Ніка соромилися мене, бо взагалі намагалася не дивитися на мене. Коли пройшли до зали вона помітила, що він порожній, крім нас - нікого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍