Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Розділ 17.

Як же я могла бути такою безвідповідальною? Так, його смерть була б тільки на моїй совісті. Він пропустив дві дози. І це я не встежила.

Його «дякую» звучало так… щиро. І щось було зараз у його очах таке... дивне. Я вловила його уважний погляд на моїй руці. І сама не помітила, як тримала його за руку, погладжувала великим пальцем, безглуздо намагаючись і сподіваючись не дати життю покинути графа.

Я вмить спалахнула і прибрала руку. Досить, Даріє, візьми себе в руки! Врятувала його – молодець. Але тільки руки не розпускай! Та й взагалі... мені потрібно якнайшвидше покинути цей будинок. Інакше граф Беррінг не пощадить мене. Він дав мені дві доби. А потім він розповість про мене правду.

— То все-таки мені хтось щось скаже? — уже трохи вимогливіше спитав лікар Марвей.

Я заплющила очі, а потім кинула винний погляд на графа. Я все зіпсувала... Його Світлість продовжував на мене задумливо дивитись.

— Доктор Марвей, - почала я, але мене перебив раптово граф. На його обличчі промайнула якась рішучість. Що він збирався робити?

— Що ти хочеш дізнатися, Дереку? - строгим і навіть трохи лінивим голосом спитав чоловік і перевів свій важкий погляд на лікаря.

— Чому мені не сказали, що до тебе повернулася мова? Це спершу.

Я підвелася і швидко відійшла від графа. Який сьогодні важкий день. Продовження вчорашнього. Таке відчуття, що я потрапила до якоїсь пастки. І виходу я не знаходила.

Я з жалем подивилась на графа. Не знаю, які насправді цілі він мав, але те, що сталося зараз, гадаю, абсолютно не входило до його планів. Здавалося, він намагався швидко вирішити, як правильно йому вчинити. Адже, за моєю логікою, після всього, про що дізнався граф, лікаря треба було здати в поліцію.

— Не хотів засмучувати твої плани, - холодно відповів граф.

— Плани, Віторе? - лікар Марвей засунув руки в кишені і витріщився на свого «пацієнта». - Котрий місяць я ламаю голову, як тебе вилікувати. Ти боявся ці плани поламати мені, дозволь уточнити?

На губах графа промайнула зловісна посмішка.

— Вилікувати від чого, Дереку? Від божевілля? Боюся запитати тебе, як ти отримав ліцензію лікаря в такому випадку.

— Ми з тобою чудово знаємо, на що ти хворий, — багатозначним поглядом лікар кивнув у бік графа.

— У такому разі, чому ти тягнеш гуму з судом? Ерманія спить і марить, як швидше отримати опікунство наді мною і прибрати у свої руки всі мої гроші.

У мене навіть перехопило подих. Граф всерйоз зараз налаштований розкрити весь обман?

Я подивилася на лікаря Марвія. Він примружився і не зводив погляду з графа. Мені б піти... Я тут явно зайва... Та й краще, щоби про мене взагалі забули. І про ліки.

— Інакше в мене не було шансів спробувати тебе врятувати.

Граф зло оскалився.

— Думаєш, я повірю в цю маячню?

— Думаєш, немає таких ліків, які можуть помутити твій розум на день-другий? У твоєму стані ти не міг би протистояти їм. Та й убити тебе не складе труднощів будь-якому лікарю, який чудово розуміє твій стан.

— Тебе досить легко було обвести довкола пальця. Не помітив? - посміхнувся граф.

— Ні, Віторе, не помітив. Якщо ти вміло зображував із себе божевільного, то ось твої аналізи не могли брехати мені. І отримав я ліцензію завдяки своєму розуму. Тому я був певен, що ти на межі смерті. Навіть... сканування твого поля говорить мені, що ти ледве маєш силу. Я довіряю своїм очам, Віторе.

Здається, лікаря сильно зачепили слова графа і його висновки щодо нього.

— А тепер поясніть мені, що за ліки ти приймаєш і звідки вони у твоєї служниці?

Дві пари очей моментально подивилися на мене. Лікар Марвей повільно попрямував до мене.

— Скільки часу граф приймає їх? І хто Вам їх дав, Даріє?

Я швидко розуміла як мені правильно вчинити. Видавати професора Шолла? А чи варто? Після того, як всі дізнаються хто я, навряд чи потрібно, щоб його репутація постраждала через мене.

Я невпевнено глянула на графа, а потім перевела погляд на лікаря.

— Пару тижнів, - тихо відповіла я, ледве вимовляючи слова.

— Звідки воно у Вас?

Я облизала пересохлі губи. Мені б зараз і горло змочити.

— Я... захоплювалася медициною в притулку і... багато читала трактатів про... паразитарну магію. В одній із наукових праць було... описано ліки на основі трав...

— І Ви вирішили його випробувати? - уточнив доктор Марвей, але його голос був зарозумілий і глузливий. - Хто Вам дав право використовувати графа як піддослідного кролика? Ви знаєте, що могли йому нашкодити? Ви могли його вбити!

— Але воно справді допомогло йому...

— А якби НЕ допомогло?

— Адже я стежила за його станом. Давала по кілька крапель...

— Нісенітниця! Ви хочете сказати, що Ваші ліки повернули йому мову? Чи зупинило поширення паразита?

З одного боку він мав рацію. Але з іншого боку... адже ліки дійсно допомогли і варто було б наголошувати на цьому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍