Читати книгу - "Ниті кохання, Софія Вітерець"

Розділ 42

Чесно кажучи, Трускавець став тим самим найнуднішим місто з усіх, які я коли-небудь відвідала. Ну бо єдине, що ми робили окрім роботи – це просто безцільно тинялися центром міста та час від час бігали набрати цілющої води. А Тадеуш, падлюка така, взяв і порадив всім чудодійну чарівну «Нафтусю». Досі не можу забути цей гидкий присмак, який навіть порівняти ні з чим не можу, бо дійсно вперше куштувала таке.

Ну але все ж я була також зі злопам’ятних, тож вирішила, що час забути про давні образи Аліні й запропонувала їй піти скуштувати цієї чудової водички. Навіть з якогось дива обійняла керівницю, що тільки й залишала, то це титул, бо ми були вже абсолютно на рівних. Я тепер, окрім своєї роботи, ще й виступала сполучною ланкою між усіма компаніями, тож в неї точно не було ніяких важелів впливу. Та й вона не збиралася навіть якось псувати моє життя. Ніби дійсно заспокоїлася.

Хоча після того, як Аліна скуштувала водиці, чекала від неї нових нападок. І так і не дочекалася. Вже був передостанній день нашого перебування в цьому свіжому та сповненому сил місті, але вона навіть бровою не повела. Все попивала воду, напевне, намагаючись забути смак «Нафтусі».

У зв’язку з тим, що незабаром мали вирушати далі та ще й завершили наш найбільший проект для нового об’єднання, всі дико нервували. Презентація мала бути вже у Мукачево, а всім нетерпілося закінчити й забути про все. Особливо зважаючи на те, що нікому не подобалася саме така тематика. Ми вперше за довгий час робили щось, образно кажучи, для предмету, а не для людей. Звісно, готелі для них і створені, але не було в цьому якоїсь такої душі…

– Ксеню, у мене тут таке. Знаєш, торгувався добряче, але таки вибив цілих двадцять місць у театр. Всі наші точно мають піти. Заросимо ще когось з інших компаній. Там такі актори будуть сьогодні... – радів Артур, немов дитина, розповідаючи новину, поки ми прогулювалися головною вулицею якраз біля театру.

– О, вони будуть мега щасливі, – підступно посміхнулася, знаючи, як на це все відреагує та ж сама Міла.

Вона аж пищатиме від захвату, а точніше від нудьги й це буде не пищання, а справжнісіньке позіхання. Мовчу вже про Тадеуша, який ненавидить приміщення без вікон, з яких він хоч здалека зможе полюбуватися природою.

Вдягаючи новеньку сукню, яку прихопила з собою в дорогу, аж потирала пальцями у передчутті. Щось мені підказувало, що в цей момент просто страшенно схожа на Грінча, але замість Різдва планую викрасти у всіх останній вечір у Трасківці. Хоча чому це я наговорюю на себе, адже це все ідея моя чарівного нареченого.

– Готова? – зазирнув він до мене у досить вільному костюмі. Думала в театр взагалі вдягнеться просто вау, але він останнім часом носив все простіший одяг, забуваючи про минулу вишуканість.

– Завжди. Чекаю не дочекаюся цього вечора, – не втрималася та поцілувала, злегка боячись зіпсувати легенький макіяж, який навіть зробила з такої чудової нагоди.

***

Ми парами підходили до потрібної будівлі. Досить великий, побудований у класичному стилі театр, гостинно зустрічав нас і я просто не могла цьому натішитися. Велике фойє було досить заповненим людьми, але вже тоді я не помічала, щоб хоча б хтось піднімався на другий поверх, де розташовувався вхід у зали. Всі в основному скупчувалися біля якогось стенду чи ще чого. Було щось типу якогось тренінга й я б з радістю туди пішла, але все ж чекала, як відреагують всі на виставу, квитки на яку Артуру дісталися точно від якихось шахраїв. Бо ж на ці дати ніяких вистав не було заплановано…

Коротче, піднялися ми сходами та зайняли місця. Двадцять у передній залі. І більше нікого… Як же я сильно була здивована… Тихцем підсміювалася, поки Артур не міг зрозуміти, що ж взагалі відбувається і вже навіть збиралася піти, але в цей момент забрали завісу й нашим очам відкрилася сцена. Навіть вийшли актори й почалася гра…

– Не може бути, – трішки розчаровано протягнула я, але Артуру ніби здалося, що це був вигук захвату.

– Когось впізнала? – шепнув він мені на вухо.

– Ага, саме так, – промовила, хоча актори точно були підставні. Може які дублери…

Озирнулася по сторонах і була шокована, бо ніхто не побачив того, що я. Всі були вражені грою й щиро аплодували. Але Артур же розповідав, кого ми тут мали побачити і їх явно не було. Лиш бігали люди, що здалеку можливо й були б схожими, але ж ми мали місця в перших рядах…

Спершу трішки розчаровано совалася на своєму місці, а потім і взагалі схилилася на плече Артура, відчуваючи як щохвилини все важче тримати очі розплющеними. Все ж не любила я цей театр…

Підкинулася наче ужалена вже тоді, коли всі дружно аплодували. А на сцені здивовано впізнала Мілу і Тадеуша, які розлючені розійшлися по сторонах після пристрасного поцілунку.

Що взагалі відбувається?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍