Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

те, що на місці входу в архів свіжопофарбована стіна. Наче ніколи й не було там дверей.

Давид пройшов усе Паркове кільце — більше шістнадцяти кілометрів роздумів з перервами на сигарети. Ввечері у звичний після робочого дня час він повернувся додому. Радісно виляючи залишком хвоста, до нього підбіг Ікло. Індикатор пригніченості робопса з кожним днем спускався на одну поділку і вже був на яскраво-зеленій смужці. Давид погладив його, почухав за вухом. У відповідь робособака кілька разів гавкнув.

— Добрий вечір, Давиде!

— Добрий, Дамблдоре.

— Щось сталося? — ШІ житла вловив сумні нотки. — Ти втомився. Але в голосі є ще щось… незвичайне.

Давид розповів про звільнення. Дамблдор замовив їжу і пляшку вина з доставкою додому. Вечір пролетів швидко. Давид заснув, обійнявши Ікло. Дамблдор погасив світло і взявся за пошук. Штучний інтелект не потребував сну.

— Доброго ранку, Давиде! — ввімкнулося м’яке освітлення, яке поступово посилювалося, наче сонце сходило всередині приміщення. В такий спосіб Дамблдор вирішив розбудити господаря, який не бажав прокидатися після пригод і пляшки вина напередодні.

— Що у тебе? — почулося з-під подушки. — Дай поспати нормально.

— Не хандри. Вже майже полудень. Краще встати, прийняти прохолодний душ, поснідати та… У мене сюрприз для тебе.

— Слухаю, — Давид підвівся, розплющивши одне око.

— Тільки після душу, — невблаганно відповів Дамблдор, довелося підкоритися.

— Все, — Давид зайшов на кухню. — Який у тебе сюрприз? Скасували закон про минуле і мене знову беруть на роботу?

— Вибач, ні, — відповів Дамблдор, — проте моя новина, можливо, порадує тебе. Це ще не точно. Але…

— Прошу тебе, не тягни кота за хвіст, говори вже, — Давид узяв на руки робопса, його індикатор пригніченості сповз ще на одну смужку вниз.

— Я знайшов літературу.

— Що? — мало не закричав від радості Давид. — Ти знайшов книжки, які я просив? Екзюпері? Булгакова? Орвелла? Кого?

— Не зовсім. Але я, можливо, знаю, де їх взяти. Є один склад. Фабрика з виробництва туалетного паперу зберігала там свою продукцію.

— Паперу? — спантеличено перепитав Давид.

— Так, так, я не з’їхав з глузду. Саме паперу. Пам’ятаєш той період, коли уряд всіма доступними способами дискредитував літературу. Одним зі способів знецінення книг був друк творів на туалетному папері.

— До чого ти ведеш? — з надією запитав Давид.

— Я перевірив усі видавництва. Безрезультатно. Потім взявся за фабрики туалетного паперу. Переглянув документацію, звіти, які збереглися в мережі. Зробити це, до речі, було нелегко через те, що з учорашнього дня у зв’язку з новим законом активно чистять üнтернет. Однак не видаляють, а лише приховують і обмежують загальний доступ до інформації, яка зберігається в мережі понад три місяці. Так ось, я знайшов інформацію про одну з фабрик, яка збанкрутувала і закрилася саме в той час. Перш ніж змогла реалізувати всю продукцію, судячи з документів. Її закрили, та будівля досі залишається опечатаною. Зокрема, й складські приміщення. Мені вдалося під’єднатися до внутрішньої системи охорони, яка працює автономно в аварійному режимі. Найімовірніше, трансформатори ще не вийшли з ладу. Через камери спостереження на складі видно контейнери. Імовірність того, що всередині туалетний папір, на якому надруковані тексти, становить 79 %. Шанс дуже великий. Потрібно, щоб хтось пробрався туди й перевірив.

— Дамблдоре, спасибі велике, дорогий! Ех, я б тебе зараз розцілував. — Обом стало смішно.

Давида окрилила новина про можливе місце розташування цілого складу літератури. Йому не терпілося вирушити туди. Але зробити цього самотужки він, звичайно, не міг. Пролунав дзвінок. На екрані üФона висвітилося ім’я Ясмін. Давид сумнівався, відповідати чи ні.

— Über! Так. Über!

— Über! Давиде, як ти там? Über!

— Über! Дякую, все добре. Über! — абсолютно щиро відповів він. Давид справді почував себе чудово, особливо після новини про художні тексти.

— Über! Пропоную сьогодні після роботи… ой, пробач, — Ясмін не хотіла зайвий раз нагадувати про звільнення. — Пропоную зустрітися. Як ти на це дивишся? Über!

— Über! Із задоволенням. Де? Über! — запитав Давид.

— Über! У ботанічному саду. Підійде? Подихаємо свіжим повітрям, а потім уже вирішимо, що і як. Über!

— Über! Домовилися. До зустрічі! Über!

Задоволений Давид відклав телефон. Підбіг Ікло з тенісним м’ячиком. Давид закинув м’яч на ліжко. Робопес весело застрибав по квартирі.

— Давиде, можна я запитаю про щось особисте? — раптом звернувся до нього Дамблдор.

— Добре.

— Ти знову приведеш її сюди? Ти ж пам’ятаєш, чим усе закінчилося.

— Пам’ятаю… — Давид задумався. — Мене тягне до Ясмін.

Ти знаєш, що це означає?

— Знаю. Мене тягне до тебе. Давид ледь не вдавився соком.

— Ні, ні, це не одне і те ж. У тебе все по-іншому. Напевно… Я єдиний, з ким ти спілкуєшся щодня. Хм, як би пояснити…

— Нічого страшного. Потім поясниш, коли зрозумієш, як.

— І то правда, потім… А щодо Ясмін. Її тут не буде. У всякому разі, не сьогодні. Не можна, щоб вона знову дізналася про моє серцебиття. У неї я теж не залишуся. Подивимося… Може, ми взагалі просто погуляємо, і на цьому все. Мені необхідно відволіктися, розумієш?

У ботанічному саду пахло опалим листям і сосновими голками. Ясмін підбігла до Давида і поцілувала в губи. Вона була, як завжди, чарівна і впевнена в собі.

— Über! Як ти? Навіть уявити не можу, що ти відчуваєш.

Über! — вона взяла його під руку.

— Über! Тепер, коли ти поруч, ще краще. Über!

Після прогулянки вони поїхали в ресторан. Але довго в ньому не затрималися. Ясмін запропонувала продовжити вечір у неї.

— Über! Запрошуєш мене до себе? Клас! Über! — Давиду захотілося подивитися на її житло. Про що воно йому повідає, які секрети розкриє про хазяйку?

Нічого особливого вдома у Ясмін не було. Сучасний мінімалістичний