Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

інтер’єр. Кілька портретів, намальованих олією.

— Über! Чудова робота. Хто тебе намалював? Über!

— Über! Мій друг. Художником був. Über!

— Über! Мені дуже шкода. Давно його не стало? Über!

— Über! Що ти… — усміхнулася Ясмін. — Він живий. Просто не отримав творчу ліцензію. Деякі з його робіт викликали підозри у комісії. Йому заборонили малювати і конфіскували всі картини, фарби, мольберт. Бідолаха не витримав і відтоді трохи «того», — вона глибоко зітхнула. — Як це все жахливо. Правда? Куди ми котимося? Über!

Давид нічого не відповів.

— Über! Вино і віскі. Що хочеш? Über!

— Über! Віскі. Über!

Поки Ясмін поралася на кухні, Давид обстежив її житло. На полицях практично порожньо. Кілька абстрактних статуеток. Скрізь ідеальна чистота. На журнальному столику звичайні ґаджети. Загалом оку нема за що зачепитися. Єдина річ, яка здивувала Давида, — квітка біля входу в ньÜзрум. Спочатку він не звернув на неї уваги. Приміщення часто прикрашали штучними рослинами. Але, підійшовши ближче, помітив, що венерина мухоловка жива і росте у справжньому ґрунті. Ясмін застала його біля горщика. Давид сидів на підлозі.

— Über! Бачу, ти познайомився з моїм домашнім вихованцем. Über!

— Über! Звідки ця рослина у тебе? Їх же не продають на вільному ринку. Über!

— Über! Не продають, справді. Але заборону на них зняли вже давно. Це подарунок. Тримай склянку. Über!

— Über! До біса склянку. Über!

Давид підійшов до Ясмін і доторкнувся губами до її щоки — злегка, зовсім трохи.

— Über! Йдемо в спальню. Über! — запропонувала Ясмін. Давид засумнівався всього лише на мить:

— Über! Ти не проти, якщо… через симулятор романтичних стосунків? Über!

— Über! Як забажаєш, — вона поцілувала його, ледь торкаючись губ. — У мене є додатковий набір пÜнктів. Подарую тобі. Über!

Повернувшись додому, щасливий Давид ніяк не міг заспокоїтися і говорив лише про побачення з Ясмін.

— Вона не образилася, що ти пішов?

— Схоже, ні. Вона навіть додала, що рано вранці й так буде збиратися на роботу і не хотіла б зайвий раз турбувати мене. Ми вже домовилися про наступну зустріч. Так що, друже, все круто!

— Радий за тебе, Давиде. І все ж будь обережний. Я намагався перевірити Ясмін.

— Ти стежив за нею? Ні, стривай, ти стежив за нами? Зізнавайся!

— Ні, заспокойся. Я б не вчинив так, — Дамблдор задумався. — Хіба що якби тобі загрожувала небезпека. Я хотів перевірити її будинок, не більше. І мені не вдалося. Тому що в її оселі немає ні штучного інтелекту, ні системи охорони з камерами в самій будівлі. Стерильно. Тільки з вулиці я зміг спостерігати за вікнами. Більше нічого незвичайного не помітив.

— Домовмося, що ти будеш ділитися своїми ідеями, перш ніж робити щось. Добре? — зажадав Давид.

— Старатимуся, — пообіцяв штучний інтелект.

— Привіт, Вінсенте! — Давид здивувався, коли зустрів робогуманоїда самого на платформі покинутої станції метро в підземному сховищі сердечників.

— Здрастуй, Давиде! — на обличчі Вінсента з’явилася рівна, але дуже природна усмішка. — Як у тебе?

— Дякую, потроху. Ось, прийшов поговорити про одну справу з соратниками. А в тебе як?

— Можемо поговорити. Я теж тепер… соратник, — усмішка робÖсобини зійшла з обличчя.

— Я… — розгубився Давид, — я прийшов поговорити з Максимом і Джаззі. Але спасибі, що запропонував. Матиму на увазі.

— Завжди прошу. Звертайся, — знову всміхнувся Вінсент. — Можна я запитаю в тебе щось?

— Звісно.

— Як там? Зовні. Що там сьогодні?

— Хм, — задумався Давид, — сьогодні чудова погода, світить сонце. Трохи прохолодно, правда, тому я вдягнув пальто. І шарф товстіший. Але загалом — прекрасний день. Коли-небудь ти обов’язково прогуляєшся містом.

— Хотілося б, — мрійливо промовив Вінсент. — Мені треба йти на сесію психоаналізу, потім медитація. А Джаззі з Максимом у конференц-залі.

— Дякую! Удачі тобі, Вінсенте.

Макс із Джаззі щось емоційно обговорювали.

— Вибачте, не заважатиму? — поцікавився Давид.

— Ні, — навіть не дивлячись у його бік, відповіла Джаззі й продовжила розмову з Максимом: — Я не маленька дівчинка і добре усвідомлюю, що роблю. Тому закриймо цю тему.

— Джаззі, я просто не хочу, щоб тобі було боляче. Ми не знаємо, що коїться у нього в голові. Скільки б ми не спостерігали, його розум залишатиметься недосяжним для нас. Зрозумій же, я переживаю за тебе.

— Ти хочеш сказати, що якби я почала зустрічатися, скажімо, з Джо Амаре, боронь боже, ти був би спокійнішим?

— Так, Джо свій, він — людина.

— Дивовижно. Це просто неймовірно. Звідки ти знаєш, що коїться в голові у Джо?

Джаззі загнала Максима в глухий кут. Справді, як він міг знати, що відбувається в черепній коробці божевільного генія? До того ж, на думку співачки, ще й сексуально стурбованого.

— Твоя взяла! — визнав поразку Максим. — Просто будь обережною, добре? Ти надто дорога нам, мені… щоб тебе втратити, — він подивився на Джаззі таким теплим поглядом, що вона не втрималася й обняла його.

— Розумію, друже, розумію. Я обережна. Ще не народився той чоловік, який зможе мене образити.

— Я думав, ти мені у морду даси, — видихнув і засміявся Макс.

— Не випробовуй долю, — усміхнулася Джаззі. — Як ти, Давиде? — запитала вона.

— Хотів поговорити з вами обома. Можеш залишитися?

— Так. Що у тебе?

Давид пояснив, у чім річ. Макс і Джаззі зраділи новині.

— Мені не терпиться потрапити на склад, — Давид потер руки. — Якщо вірити Дамблдорові, там понад п’ятдесят контейнерів.

— Пропоную з’їздити й подивитися на околиці, розвідати обстановку. Щоб краще орієнтуватися на місцевості. Потім сплануємо наш перший візит, — запропонувала Джаззі.

Макс