Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

— Вірно, вірно, як я одразу нездогадався! Це він підлаштував нашу зустріч і дав тобі той револьвер! Жадібний покидьок, — і голос змовк. Я спробував декілька раз до нього докликатись, але безрезультатно. Оце так номер, у мене в руках катана, яка належала вбитому мною Брату, тільки із невеличким абгрейдом у вигляді екрану.

Прибравши катану до кишені я спробував пройтись по коридору, який більше не приховувала непроглядна темрява. По ліву та праву сторону малось безліч дверей, більшість виявилась зачиненою, а ті що були відкриті вели до звичайних офісних кімнат. Зламав декілька зачинених, зло скреготнув зубами, теж офіси. Довгий коридор закінчився глухою стіною. З погляду пожежної безпеки — це будівля вбивця, але на Тортузі ніхто не звертає уваги на подібні дрібниці.

Повернувшись до холу, уважно оглянув його стіни на наявність прихованих ілюзією сходів, але нічого не знайшов. Згадавши незлим тихим словом, архітекторів та будівельників цього диво-хмарочосу повернувся до дверей ліфта, які зачинилися одразу, як ліфт зірвався в низ. Розібратися із ними за допомогою катани не склало жодних проблем. Зазирнувши до шахти я не побачив там трос, скоріш за все спочатку його обірвали, а вже потім кабіна полетіла в низ.

На щастя, збоку віднайшлася ніша пів метра завглибшки, у якій була обладнана вертикальна драбина, що складалася із металевих скоб вмурованих у стіну. Ухопившись за них я почав підійматися. Дев’ять поверхів, це метрів тридцять, що для мого віртуального тіла раз плюнути, тож я без проблем дістався необхідних дверей. Попрацював катаною, я врешті опинився на потрібному мені поверсі. Тут на мене знову чекав хол, тільки куди більших розмірів із високими стелями та колонами, навколо яких були розставлені вазони з квітами, декоративні дерева, скульптури та різноманітні артінсталяції. Хол закінчувався глухою стіною, по центру якої розмістились масивні дерев’яні двері. Перед ними було декілька шкіряних диванів, стійка з кавомашиною, голокран та миловидна секретарка, що була одягнена в білу блузку із золотистим бейджиком, на якому було написано Євгенія.

Увесь час, доки я йшов до дверей дівчина не зводила з мене погляду та привітливо посміхалась, а під кінець ще й почала кліпати своїми виразними очима з довгими віями. Усе виглядало настільки мило, що якби я не був готовий, то лежав би зараз увесь закривавлений на підлозі, не маючи змоги, навіть дістати стимулятор здоров’я, котрого в мене все одно не було.

Ледве я порівнявся зі стійкою, як дівчина кліпнула очима в останній раз і стався вибух. На щастя, я знав про таких ось секретарок із сюрпризом, а тому, у цей момент уже падав на підлогу, ховаючись за стійкою. Не дивлячись на вчасно відкритий рот по вухах різонуло добряче, а на голову посипались залишки кавомашини, верхньої частини стійки та дроїду-камікадзе.

Відпльовуючись від пилу, підвівся підійшов до дверей та потягнув ручку на себе.

— Ікаре, от що мені завжди подобалось у тобі, так це твоя цілеспрямованість, — приязно промовила Аліса, підводячись із крісла, що стояло в кінці довжелезного двадцятиметрового стола, який здавався зовсім крихітним та губився на загальному фоні.

Кабінет аукціоніста вражав розміром, ділянка для мінігольфа, лаунж-зона із невеличким фонтаном та садом, безліч шаф завалених дивинами Акрополісу: екзокостюми та зброя, випущені обмеженими партіями під спеціальні івенти, старовинні артефакти, технологічні вироби місцевих інженерів і ще багато чого. Але головною родзинкою тут були голокрани розташовані по периметру. Зараз вони транслювали зображення відеокамер однієї з башт Трибунату, створюючи ілюзію того, що ми знаходимось не на смітнику, а в самому серці Акрополісу.

Якщо чесно, я завжди вважав Гомера ділком середньої руки, але як виявилось, мій знайомий був главою цілого аукціонного дому й неабиякого, повноцінний хмарочос у власному володінні це нечувані гроші, навіть у реалі. Сподіваюсь, після його втрати він не наклав на себе руки, а то були прецеденти з гравцями, що всі свої активи перевели до Гри.

— І як тобі на місці Гомера?

— Облиш Ікаре, бути ізгоєм Акрополісу це зовсім не те про що я мріяла, — втомлено відповіла дівчина. — Але ти, напевно, прийшов до мене за цим, — дістав рюкзак, Аліса поклала його на стіл і штовхнула до мене.

— Не тільки, — промовив я, винувато відводячи очі. Блиснуло лезо й Аліса тихо свиснув, одразу скомандувала, — Булі, візьми його!

У два стрибки триголовий цербер скоротив відстань, що розділяла нас із дівчиною і навис наді мною. Я відчув його гарячий подих, що обпікав шкіру, побачив десятисантиметрові ікла в метрі від себе та червоні, пронизливі очі, в яких, втім не було й каплі гніву чи злості, навпаки Булі дивився на мене із сумом та біллю. Здавалось ще декілька секунд і ця машина смерті розплачеться.

Видав ображений гав, Булі відійшов у сторону та влігся на підлогу, показово повернувшись до нас п’ятою точкою. Я винуватим поглядом супроводив песика, ненавидячи Брата за те, що маю зробити.

— Що ж, чогось подібного й варто було очікувати, — втомлено зітхнув, промовила дівчина, — добре, не буду його мучити, — і Булі щез, а на мене тепер дивилось дуло мого револьвера.

Ми з Алісою завмерли один навпроти одного, тримаючи в руках зброю, здатну вбивати джинів.

— Плазмомет був би куди ефективнішим проти гравця, — криво посміхнувся я і рвонув у перед. Постріл пролунав занадто гучно, як для такого приміщення, а плече пронизав настільки різкий біль, що я ледве не втратив свідомість. Навіть у перші дні в Грі я не відчував нічого подібного при тому, що мій тодішній больовий поріг і в порівняння не йде із сьогоднішнім. Зло скреготнув зубами я одразу впав на підлогу, ховаючись за столом. Добре, хоч Аліса поцілила в ліву руку, тож права все ще залишалась дієздатною. Вивернувшись, підхопив тупою частиною клинка рюкзак зі стола і скинув його вниз. В середині у мене мався недоторканий запас, що складався із трьох шприців зі стимуляторами здоров’я. Не зволікаючи, вколов стимулятор у поранене плече та зло вилаявся, коли не відчув ніякого ефекту.