Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

26.2

  Андрій і Костя продовжували обережно пересуватися підвалом, прислухаючись до кожного шороху. Світло ліхтарика пробивалося крізь темряву, висвітлюючи старі предмети, які колись мали значення, але тепер стали частиною забутого минулого. Чим глибше вони йшли, тим більше зростала напруга в повітрі. 

— Перевірмо ще цю частину, — запропонував Андрій, вказуючи на темний кут із забутими коробками. Костя, хоч і з острахом, кивнув. Вони підійшли ближче, і коли Андрій нахилився, щоб відкрити одну з коробок, раптом почули тихі голоси. 

Серце Андрія затремтіло. Це були голоси Надійки та Рити! 

— Надійко! Рито! — закликав він, сподіваючись, що вони почують його. 

— Андрію! — пролунав голос Рити, наповнений тривогою. Андрій і Костя кинулися у бік звуку. За коробками вони знайшли, їх наляканих, але живих. Рита, зі сльозами на обличчі, дивилася на Андрія, а Надійка міцно тулилася до матері. 

— Ми тут! — вигукнув Костя, підбігаючи до них. Андрій підбіг до Рити й почав цілувати її обличчя. Страх та злість на Віту змішалися в одне ціле. Потім він обійняв доньку. 

— Що з вами сталося? — запитав він, коли вони нарешті були вільні. 

— Віталіна… вона нас захопила, — тихо відповіла Рита, її голос ледь чутний у темряві. — Ми не знаємо, чому, але вона зникла. 

— Ми повинні йти, — заявив Костя, озираючись у пошуках небезпеки. — Як тільки ми вийдемо звідси, потрібно викликати поліцію. 

Але саме в цей момент з темряви вийшла постать Віталіни, її обличчя спотворене злістю. За нею йшов Єлисей. Він був куди страшніший аніж раніше. 

— Куди ви збираєтеся, маленькі герої? — насмішкувато запитала Віталіна, її голос звучав холодно та погрозливо. 

— Ви ж не думали, що так просто уникнете мене? Андрій відчув, як серце знову забилося швидше. Вона завжди була хитрою, і тепер це підтверджувалося. Він переглянувся з Костею та своїми дівчатами, усвідомлюючи, що ситуація загострилася. 

— Віто, відпустіть їх, — сказав Андрій, намагаючись зберегти спокій. — Це не їхня провина 

— Не їхня провина? Ідіот — засміялася вона. — Вони стали частиною гри, Андрію! І тепер ти, ні ви, заплатите за всі свої помилки! 

Єлисей, стоячи позаду Віталіни, зловісно посміхнувся, готовий виконати будь-яку команду своєї господині. Андрій відчув, як страх охоплює його, але водночас в серці з’явилася рішучість. Він не міг дозволити Віталіні завдати шкоди Надійці та Риті. 

— Ми не дамо тобі завдати їм шкоди, — заявив він, намагаючись бути впевненим. — Ми все одно вийдемо звідси, і ти не зможеш нас зупинити. Віталіна тільки посміхнулася, її очі сяяли зловісним блиском. 

— Подивимось, чи вдасться вам вийти, — сказала вона, зробивши крок вперед. Костя, який стояв поруч з Андрієм, зібрався з силами. 

— Але ми не одні, — додав він, показуючи на дівчат. — Ми разом. І це – наша сила. 

Віталіна зупинилася, неначе вагаючись. Андрій відчував, що зараз або ніколи. Він зробив крок вперед, намагаючись зосередити увагу Віталіни на собі. 

— Ти не зможеш нас залякати! — вигукнув він, піднімаючи голос. Віталіна знову засміялася, але цього разу її усмішка виглядала менш впевненою. Це була їхня можливість. 

Вони повинні були діяти, поки Віталіна ще коливалася. Але як тільки Андрій зробив ще один крок позаду Надійки став Єлисей й з кишені у нього стирчав ніж. Єлисей підійняв руку. Холодна сталь пронизала повітря. Андрій знав що це кінець.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍