Читати книгу - "Прощення"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Східну чайну церемонію? — запитує Білий.
— Ні, східної не влаштую, вона трохи нудна, але я можу провести похорську. Не знаєте? Немає нічого більш релаксаційного. Насправді взагалі не йдеться про пиття чаю, але ефект дуже стимулюючий. Людина кладе в рот свіжі соснові гілочки. Далі їй на ступні ллють усе гарячішу воду. І коли вже вода майже обпікає, у роті починають виділятися спеціальні ферменти, які із соснових гілочок витягують лікувальний екстракт. Скажу Вам, це чудова річ, що зміцнює імунну систему.
— Пані Нумен, я прийшов сюди не пити чай чи мити ноги, — каже Білий.
— Я б Вам їх із радістю помила. Як Марія Магдалина мила Ісусу, або так, як я їх регулярно мию своєму маленькому мисливцю.
— Маєте на увазі Воду?
— Воду, звісно, кого б іще? Хіба не прекрасно мити Воді водою ноги?
Нана Нумен знову запихає руку в чашу з льодом і кладе новий кубик, цього разу на шию. Тим часом Білий уже цілком адаптувався до напівтемряви і тепер помічає синці та крововиливи на тілі Нани, яких багато.
— Мій маленький мисливець. Мій батько теж був мисливцем, знаєте, як і Вода. Трофеї, які Ви бачили біля входу, — мого батька. Це єдине, що його заспокоювало, — перебувати в лісі, на своєму спостережному пункті, завжди насторожі. На його думку, це найбільш людська діяльність або гра, якщо хочете, — полювати на когось, бути впольованим. Хоча, мабуть, правда, що ми завжди водночас і мисливці, і тварини, на яких полюють, чи не так, пане Білий? На Вас, напевно, теж уже полюють. Саме тому Ви так поспішали сюди. Час — не Ваш союзник, а мій. Знаєте чому? Тому що я знаю, що його нема. Є тільки духи, які оточують нас. І ці духи постійно шепочуть мені, що часу немає. Все, що сталося і що станеться, відбувається зараз, у цю мить. Людина може подумати, що в такому разі все вже скінчилося, але ні. Це найбільша таємниця. Попри те, що часу немає і все вже відбулося, ми можемо змінити і втрутитися в те, що вже відбулося. Дивно, правда? Але так є. Зрештою, хто ми такі — людський вид, пане Білий? У кращому разі, ми просто крихітні тваринки, які час від часу розгадують кілька натяків, що їх дають зірки, і це все. Але ми мало що з того розуміємо.
— А як же люди, які входять до «Великого Орка»? — запитує Білий.
— «Великий Орк» перевершує людей, які до нього входять. Він — вища структура, вищий інтелект, якщо хочете. І ця структура має цілком конкретне завдання.
— Завдання зберігати стан, яким він є? — запитує Білий. — Зберігати стерту пам’ять і духів, які населяють наші душі, у стані сум’ятливої сліпоти?
— Не тільки це, пане Білий, не тільки це. Йдеться про дещо значно більше, ніж збереження якогось стану. Йдеться про підготовку до нового приходу тих, хто давно прийшов і створив нас такими, якими ми є зараз. Ми були створені смертю, точніше вбивством, пане Білий. Найбільшим вбивством, яке не має прецедентів у світі. Світові війни, атомні бомби, революції — все це неможливо порівняти з масштабами бійні, яку влаштував правитель Ксену. Ми постійно говоримо про повоєнні вбивства. Все це — ніщо в порівнянні з густотою душ убитих, які вільно ширяють нашою планетою. Знаєте, що цікаво? Що всі великі релігійні догми вказують на повернення. Погляньте на християнство, повернення Спасителя. Знаєте, коли я була маленькою, часто ходила до церкви і молилася. Особливо любила молитися біля шопки під час Різдва. Я була дуже неспокійною дитиною. Але коли я стояла біля ясел — сценки з пастухами і тваринами, зібраними довкола новонародженого Спасителя, то була дуже сумирною. Але одного разу сталося так, що я заснула в церкві під час молитви. Було дуже холодно, однак, попри це, я заснула на крижаній підлозі. Священик мене розбудив і покарав. Справа в тому, що, поки я спала, з ясел зникла цінна фігурка Ісусика. Я досі не знаю, хто її вкрав і як це могло статися. Я тільки знаю, що глибоко спала в той час, коли сталася крадіжка, та що я прокинулася з високою температурою. Хоча я була хвора, священик мене покарав. Після цього я отримала важку пневмонію, мене кілька тижнів мучили галюцинації, я перебувала на межі життя та смерті, думали вже, що мені кінець. Але я вижила. І відтоді маю надздібності. Священика я більше ніколи не бачила. Інші теж його більше не бачили. Батько сказав, що його перевели, однак я дуже сумніваюся. Думаю, батько помстився йому за його поведінку. Таким він був. Мисливцем.
Нана Нумен знову занурює руку в посудину з льодом. Але цього разу — глибше і з-під льоду виймає скляну кулю, катає її по щоках і шиї, стягує одяг з лівого плеча, кладе на нього кулю, потім опускає її на поділ сорочки.
— Бачите, мільйони, мільярди людей вірять, що Ісус одного дня повернеться. Але я знаю, що одного дня повернеться Ксену та його наступники. Є події, які потрібно повторювати, пане Білий. Навіть якщо вони будуть кривавими, ці події зберігають життя цілих цивілізацій. У людському розумінні, це, звісно, парадоксально, що цивілізації живуть завдяки вбивствам, але так є. У цьому сенсі, ця нещасна культурна столиця Європи є частиною більшого сузір’я. Ми використали унікальну історичну можливість, і культурною столицею Європи є Марибор, а не якесь інше європейське місто. Мій мисливець розпорядився поставити в місті тринадцять нових фонтанів. Ви бачили, як гарно вони світяться вночі? Для того ж, установили ряд кульок з емблемами. Люди сміються над нами, бо ми їх встановлюємо до міліметра точно в чітко визначених місцях, та все це, звісно ж, має свою причину. Ви знаєте, Білий, що таке ці фонтани і ці кульки? Сузір’я! Коли вони освітлені — це Осіріс, його видно навіть із космосу. Ксену близько і повинен знати, де те місце, яке прийме його нове послання.
— Ви справді вважаєте, що те, що сталося мільйони років тому, може повторитися? — запитує Білий.
Пані Нумен сміється і бере кришталеву кулю.
— Ваша наївність мене надихає, пане Білий. Усе постійно повторюється, знову і знову. І буде повторюватися. Наші життя — лише одна крихітна часточка в одному з нескінченних циклів.
— Але душі… — каже Білий.
— У душ теж є свій вік. Інформація втрачається, її потрібно освіжити. І якщо ми вже про освіження, ви навіть не скуштували шампанського.
— Скажіть, хто решта членів «Великого Орка»?
На це запитання стара жінка голосно сміється. Повільно підводиться, підносить кулю ближче до вогню.
— Є речі, яких я не знаю, пане Білий. Я знаю про всі смерті. Коли на когось погляну, зазвичай знаю, коли і як він помре. Коли я лягаю спати, мені сняться вбиті. Мій світ повний живих мерців, розумієте? Але є речі, які залишаються прихованими навіть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прощення», після закриття браузера.