Читати книгу - "Марсіянин"

– Прийшов файл. Це зображення, але мій комп’ютер його не показує.

– А де файл? – спитала вона, заклацавши клавішами.

– В загальній теці. Називається «kinder.jpg».

– Зараз побачимо, – сказала вона.

Її пальці запурхали над клавіатурою, а вікна на екрані то з’являлися, то знову зникали.

– Побитий заголовок jpg, – сказала вона. – Певно, пошкодився при завантаженні. Дай гляну через a hex-редактор, подивимося, чи тут узагалі щось є…

Трохи згодом вона сказала:

– Це не jpeg-файл. Це простий текстовий файл у ASCII. Схоже на… не знаю на що. На купу математичних формул. – Вона показала на екран. – Тобі воно про щось говорить?

Фоґель нахилився, зазираючи в текст.

– Ja, – сказав він. – Це маневр зміни курсу для «Гермеса». Написано, що називається він «маневром Річа Пернела».

– Що це за один? – спитала Йогансен.

– Я ніколи не чув про такий маневр. – Він подивився на таблиці. – Він складний… Дуже складний…

Він закляк.

– Сол 549?! – нарешті вигукнув він. – Mein Gott!

•••

Екіпаж «Гермеса» проводив ті крихти особистого часу, що мав, у відсіку, який називали «залою». Він мав стіл, за яким ледве вистачало місця на шістьох, і дуже низьку силу тяжіння. Його розташування всередині корабля створювало тут заледве 0,2g.

Втім, цього вистачало, щоб утримувати всіх на сидіннях, поки вони обдумували те, що розповідав їм Фоґель.

– … а завершиться місія тоді, коли ми перехопимо Землю двісті одинадцять днів потому, – закінчив він.

– Дякую, Фоґелю, – сказала Льюїс. Вона вже чула цей виклад раніше, коли Фоґель прийшов до неї, але Йогансен, Мартінез і Бек слухали його вперше. Вона дала їм хвилинку на засвоєння.

– Це дійсно можливо? – спитав Мартінез.

– Ja, – кивнув Фоґель. – Я перевірив розрахунки. Усе збігається. Це чудовий курс. Дивовижний.

– А як він злетить з Марса? – спитав Мартінез.

Льюїс нахилилася вперед.

– У повідомленні було сказано більше, – почала вона. – Ми муситимемо підібрати припаси біля Землі, а йому доведеться дістатися АПМ «Ареса-4».

– А до чого ці шпигунські пристрасті? – спитав Бек.

– Якщо вірити повідомленню, – пояснила Льюїс, – то в NASA відкинули цю ідею. Вони радше воліють сильно ризикнути Вотні, ніж трохи ризикнути нами. Хто б не підкинув Фоґелеві цього листа, вочевидь, з ними не згоден.

– Отож, – сказав Мартінез, – йдеться про те, щоб відкрито не підкоритися рішенню NASA?

– Так, – підтвердила Льюїс, – йдеться саме про це. Якщо ми виконаємо маневр, вони муситимуть надіслати припаси, бо інакше ми помремо. Ми маємо можливість примусити їх.

– А ми нею скористаємося? – спитала Йогансен.

Усі подивилися на Льюїс.

– Я вам не брехатиму, – сказала вона. – Звісно, сама я дуже хочу. Але це не звичайне рішення. У NASA категорично від нього відмовилися. Йдеться про заколот. А я такими словами легковажно не кидаюся.

Вона встала і повільно пішла круг столу.

– Ми зробимо це тільки в тому разі, якщо всі дійдемо згоди. І перш ніж відповісти, зважте можливі наслідки. Якщо ми не підберемо припаси, то помремо. Якщо не впораємося з гравітаційним маневром навколо Землі, то помремо.

– Якщо зробимо все бездоганно, то продовжимо свою місію на п’ятсот тридцять три дні. П’ятсот тридцять три дні неспланованого космічного польоту, в якому будь-що може піти шкереберть. Техобслуговування стане постійною морокою. Щось може зламатися так, що ми не зможемо його полагодити. Якщо це буде щось із життєзабезпечення, ми помремо.

– Я підписуюсь! – посміхнувся Мартінез.

– Легше, ковбою, – сказала Льюїс. – Ми з тобою військові і маємо немалі шанси після повернення додому піти під трибунал. А решту з вас ніколи не покличуть знову, можу вас запевнити.

Мартінез прихилився до стіни, склав руки і напівусміхнувся. Решта тихо обдумувала слова свого командира.

– Якщо ми зробимо це, – сказав Фоґель, – то загальна тривалість польоту сягне за тисячу днів. Мені стільки космосу на все життя вистачить. Не буде чого летіти знову.

– Схоже, що Фоґель за. – Посмішка Мартінеза стала ширшою. – Я теж, ясна річ.

– Тоді зробімо це, – сказав Бек.

– Якщо ти думаєш, що це спрацює, – сказала Йогансен до Льюїс, – то я тобі вірю.

– Гаразд, – сказала Льюїс. – Ми вирішили, що далі?

Фоґель знизав плечима.

– Я прокладу курс і перемкну комп’ютер на нього, – сказав він. – Що ж іще?

– Дистанційне управління, – сказала Йогансен. – Воно потрібне, щоб повернути корабель, якщо ми помремо чи щось таке. Вони можуть керувати «Гермесом» з Центру управління.

– Але ж ми тут, – сказала Льюїс. – Ми можемо відмінити усе, щоб вони не робили, правильно?

– Не зовсім, – сказала Йогансен. – Дистанційне керування має вищий пріоритет, ніж будь-який орган управління на борту. Зроблено на випадок, якби стався нещасний випадок і управлінню з борту не можна довіряти.

– Ти можеш вимкнути його? – спитала Льюїс.

– Гм, – задумалася Йогансен. – «Гермес» має чотири задубльовані комп’ютери, кожен з яких під’єднаний до трьох задубльованих систем зв’язку. Якщо бодай один з них отримає сигнал через бодай одну систему зв’язку, Центр зможе взяти управління в свої руки. Ми не можемо обрубати зв’язок: так ми втратимо телеметрію і наведення. Не можна й вимикати комп’ютери: вони потрібні нам для управління кораблем. Доведеться вимкнути дистанційне управління на кожному з комп’ютерів… Воно прописане в операційній системі; доведеться змінити код.… Так. Я зможу.

– Ти певна? – спитала Льюїс. – Ти зможеш його вимкнути?

– Має бути неважко, – сказала Йогансен. – Це аварійна процедура, а не програма безпеки. Вони не захищена проти шкідливого коду.

– Шкідливого коду? – посміхнувся Бек. – То ти… станеш хакером?

– Так, – усміхнулася у відповідь Йогансен. – Схоже, що стану.

– Гаразд, – сказала Льюїс. – Здається, ми впораємося. Але я не хочу тиснути на вас. Почекаємо двадцять чотири години. Протягом цього часу ще можна все зважити. Якщо хтось передумає, скажіть мені наодинці або відправте листа. Я все відміню і ніколи нікому не скажу, хто це був.

Льюїс дала всім вийти з кімнати. Вона бачила, що, проходячи повз неї, вони всі усміхалися. Всі четверо. Вперше з того дня, як вони покинули Марс, усі знову стали собою. Вона вже тоді