Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

мистецтв став О. Лосенко – автор монументальних полотен «Володимир і Рогніда», «Принесення у жертву Ісаака», а також сповнених характеру та енергії портретів сучасників.

* * *

Мало кому відомо, що видатний скульптор Іван Мартос (1754–1835) народився у козацькій родині на Чернігівщині. І хоча більшу частину свого життя він прожив у Росії, чимало його шедеврів стало надбанням українського народу. Серед них – надгробок Іллі Висоцького біля Видубицького монастиря, пам’ятники герцогу Рішельє в Одесі та князю Г. Потьомкіну в Херсоні.

* * *

У рік 100-річчя Полтавської битви в центрі Полтави було закладено монумент Слави, над ескізами якого працював відомий скульптор, академік архітектури Тома де Томон. Пам’ятник являє собою чорну металеву колону, на вершині якої позолочений орел з розкритими в польоті крилами тримає в дзьобі вінок. Квадратний п’єдестал пам’ятника було виконано у вигляді фортеці, а чавунну огорожу – у вигляді мечів, закріплених вістрями донизу, що символізувало завершення війни зі Швецією.

* * *

З реалістичним живописом Т. Шевченка, котрий 1845 року закінчив Петербурзьку Академію мистецтв, почався новий етап у розвитку українського мистецтва. Зокрема, пензлю Тараса Шевченка належить чимало жанрових картин, в яких відображено народний побут селян ХІХ століття («Катерина», «Селянська родина», «На пасіці», «Блудний син»); пейзажів («Видубицький монастир», «У Києві», «Крутий берег Аральського моря»); портретів (М. Луніна, М. Щепкіна, Ф. Толстого). Окрім того, протягом усього свого життя художник створив більше 30 автопортретів – від романтичного юнака до збагаченого досвідом, але вже хворого та стомленого чоловіка, який прожив нелегке життя.

* * *

Новим витком у розвитку реалістичного живопису стала діяльність «Товариства передвижників», одним із засновників якого був М. Ге. Серед найталановитіших представників товариства також було чимало вихідців з України: І. Рєпін, М. Бодаревський, П. Нілус, М. Пимоненко, М. Ярошенко, А. Куїнджі, Л. Лагоріо, О. Литовченко.

* * *

Варто відзначити, що київський художник Микола Пимоненко (1862–1912) за картину «Гопак» отримав у Парижі міжнародну нагороду «Знак пошани», а сама картина й нині експонується у Луврі.

* * *

Українську тематику особливо яскраво та колоритно відображено у творчості І. Айвазовського («Весілля в Україні»), М. Ге («Світанок. Хутір Іванівський»), А. Куїнджі («Місячна ніч на Дніпрі», «Вечір в Україні»), І. Рєпіна («Запорожці пишуть листа турецькому султанові», «Козак у степу. По сліду», «Вечорниці», «Чорноморська вольниця»).

Запорожці пишуть листа турецькому султанові. Худ. І. Рєпін

* * *

Творчість І. Айвазовського (1817–1900) нерозривно пов’язана із Феодосією та Кримом. Він створив близько 6 тис. полотен – морських пейзажів, а також картин з життя українського народу, виконаних з любов’ю. Художник дбав про життя своїх земляків: за його сприяння розширили феодосійський порт, побудували у місті кілька фонтанів, провели залізницю; він створив та подарував місту Музей старожитностей, бібліотеку, концертний зал та картинну галерею.

* * *

Пензлю українського пейзажиста С. Васильківського (1854–1917), уродженця міста Ізюм Харківської області, належить більше трьох з половиною тисяч картин та замальовок. Однією з найкращих картин художника є «Чумацький Ромоданівський шлях», а найвідомішою – «Козак на варті». Пейзажі Васильківського були дуже популярні у кінці ХІХ століття, а нині, на думку спеціалістів, його творчу спадщину можна вважати «найвигіднішою валютою» в Україні.

* * *

Художницю Марію Башкирцеву (1860–1884) називають «полтавською парижанкою». Її картини стали першими творами слов’янського «походження», що потрапили до Лувру. Зоряний шлях Марії почався в маєтку Гавронці неподалік від Полтави. А вершиною її стала виставка 1883 року в Парижі, де вона представила картину «Парижанка» та жанрову сценку «Жан і Жак», яка зображувала двох малюків на засміченій паризькій вулиці. Картина отримала головну нагороду. Башкирцева могла стати великим художником, «Бальзаком живопису», якби їй було дароване не таке коротке життя. На жаль, більшість її полотен, перевезених матір’ю до рідного маєтку, загинули у часи Великої Вітчизняної війни. Та у Музеї мистецтва ХХ століття д’Орсе, відкритому у 1988 році в Парижі, окрему залу відведено для її картин.

* * *

У 1880 році в Росії відкрилася унікальна виставка, на якій експонувалася… усього одна картина. Це була «Місячна ніч на Дніпрі» А. Куїнджі (1841–1910). Прагнучи побачити дивовижне полотно, люди товпилися у довгій черзі на вулиці. Картина справляла неймовірне враження. Люди, які за словами І. Рєпіна, «в молитовній тиші стояли перед полотном А. Куїнджі, виходили із зали зі сльозами на очах». Таємниче фосфоресцентне сяйво, що струменіло від місяця, було таке насичене, що дехто намагався зазирнути за картину, прагнучи побачити там джерело – ліхтар чи лампу. Висловлювали здогади про якісь надзвичайні фарби, дивні художні прийоми, навіть намагалися звинуватити автора у зв’язку з нечистою силою. Насправді ж, секрет полягав у зворушливій любові художника до рідної природи, в його пошуку нових технічних рішень та невгамовній творчій фантазії. Картину за чималі гроші купив великий князь Костянтин Костянтинович і, за свідченням І. Тургенєва, не розлучався з нею, навіть вирушаючи у навколосвітню подорож.

* * *

Майже 12 років працював І. Рєпін над своїми славетними «Запорожцями». Спочатку він побував у чернігівському селі Качанівці, в маєтку Василя Тарновського, де вивчав колекцію предметів козацької старовини: одяг, зброю, предмети народного побуту. Він переніс на папір найдрібніші побутові деталі запорозького козацтва: пряжки, пояси, шиття в одязі козаків, мідні глечики та похідні чорнильниці, бандури і навіть печать на гетьманській грамоті. Він так захопився цією історичною темою і перейнявся долею своїх героїв, що в одному з листів захоплено написав: «…Запорожці, ну й народ же! Голова обертом іде від їхнього галасу та шуму… Бісів народ! Ніхто в усьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності й братерства!» Усі колоритні козацькі персонажі були «списані» з відомих людей того часу: постать бравого і життєрадісного Івана Сірка – з генерала М. Драгоманова, козацького писаря – з відомого етнографа та знавця українського козацтва Д. Яворницького. Минають десятиліття, та не старіють запорожці на полотні художника, лишаючись вічним символом козацької вольності та товариства.

* * *

Багаторічну працю над створенням у Києві славетного пам’ятника святому Володимиру, хрестителю Русі, було розпочато ще у 1843 році відомим російським скульптором Василем Демут-Малиновським, а завершив його інший російський скульптор – Петро Клодт. Спочатку для освітлення пам’ятника святителя Русі використовувалися газові ріжки, і тільки у 1895 році