Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

було зроблено електричне освітлення – кілька десятків лампочок, які нині замінено на модернізовані світильники.

* * *

Київський період став найпліднішим у творчості геніального російського художника Михайла Врубеля. У 1884 році його запросили до української столиці для участі у реставраційних роботах у Кирилівській церкві та для розпису Володимирського собору. Молодість, улюблена праця, віра в майбутнє та велике кохання, яке охопило художника до Емілії Львівни Прахової, окрилювало його. Написаний з коханої образ Богоматері став справжнім шедевром Врубеля. Риси Емілії Прахової вгадуються і в образові його «Демона».

* * *

Одним з найвідоміших монументів Києва є пам’ятник Богданові Хмельницькому на Софійській площі, створений художником та скульптором Михайлом Мікешиним (1835–1896) в 1881 році. Спочатку його було встановлено посеред площі на тимчасовому цегляному постаменті, і лише через сім років натомість було спроектовано скромний, але виразний п’єдестал у вигляді кургану. Урочисте відкриття монумента відбулося в дні святкування 900-річчя Хрещення Русі.

* * *

Мало кому відомо, що художник польського походження, майстер авангарду та засновник супрематизму Казимир Малевич (1878–1935) народився в Україні, на околиці Києва. На жаль, його ім’я було викреслене з історії вітчизняного мистецтва ще за життя. На батьківщину автор легендарного «Чорного квадрата» та «Білого квадрата на білому фоні» повернувся посмертно, уже овіяний всесвітньою славою. Разом з О. Екстер та О. Богомазовим вони вивели українське мистецтво в контекст світових мистецьких процесів початку ХХ століття.

* * *

Особливе місце в історії розвитку українського живопису займає художник-баталіст Франц Рубо (1856–1928). З 40 панорам, що нараховуються у світі, три створені ним: «Оборона Севастополя 1854–1855 рр.», «Бородинська битва» та «Штурм аулу Ахульго». Окрім того, він є автором понад 200 батальних творів.

* * *

Ще одним видатним майстром батального живопису був українець Микола Самокиш (1860–1944). Славу йому принесли ілюстрації до чотиритомної енциклопедії «Великокнязівське, царське та імператорське полювання на Русі», до творів «Полтава» О. Пушкіна та «Полотномір» Л. Толстого. Дивлячись на них, цілком погоджуєшся з думкою спеціалістів про те, що у світовому мистецтві навряд чи знайдеться багато художників, які б так майстерно зображували коней, як Самокиш. Недаремно його картини «Трійка» та «Четвірка на повороті» на Всесвітній виставці в Парижі 1900 року були удостоєні Великої срібної медалі.

* * *

Зачинателем української радянської графіки справедливо вважається Георгій Нарбут (1886–1920). Він створив справжні шедеври графічного книжкового мистецтва: цикли малюнків до «Енеїди» І. Котляревського, трьох видань байок І. Крилова, творів М. Гоголя, ілюстрації до книг Лукомського «Старовинні маєтки Харківської губернії» та «Старовинна архітектура Галичини». Та особливою пристрастю художника була геральдика. Створені ним зображення гербів для видань «Малоросійський гербовник» та «Герби гетьманів Малоросії», на думку критиків, були доведені до досконалості як живописні твори.

Ілюстрація до «Енеїди» І. Котляревського. Худ. Г. Нарбут

* * *

У місті Дніпродзержинську Дніпропетровської області стоїть один з найдивовижніших пам’ятників в Україні – «Розкутий Прометей». Його зведено в пам’ять про загиблих революціонерів та героїв Громадянської війни, багато з яких були металургами. Цей міфологічний образ створено у 1922 році талановитим архітектором О.Соколовим. Пам’ятник, встановлений неподалік від прохідних металургійного комбінату, був близький робітникам. Адже титан Прометей безкорисливо дав людям вогонь та ремесла, навчив їх праці, за що і був прикутий до скелі, де орел клював йому печінку. Унікальність пам’ятника полягає в тому, що Прометея представлено із розірваними ланцюгами, що уособлює вільну працю. Під час Великої Вітчизняної війни фашисти підірвали монумент, та жителі заховали майже неушкоджену статую, і після визволення міста пам’ятник було відновлено. Він лишається одним із символів Дніпродзержинська, який ще називають «містом Прометея».

* * *

Чимало талановитих українських художників загинуло під час сталінських репресій. Одним з таких був Михайло Бойчук, художник-монументаліст, засновник Української академії мистецтв та власної школи живопису. Найвідомішим став його розпис санаторію на березі Хаджибейського лиману під Одесою, який містив 600 м2 фресок. Живописці називали розпис «дивом ХХ століття», а прості люди говорили: «Гарно, як у церкві».

* * *

Світову славу Україні приніс живописець та скульптор-новатор О. Архипенко. Він не тільки першим із українських скульпторів звернувся до кубізму, але й створив власний напрям у мистецтві – «архипентуру», в якому об’єднав живопис та скульптуру за допомогою спеціального апарата, що приводив у рух усі частини композиції. Таким чином Архипенко випередив появу кінетичного мистецтва. Твори майстра прикрашають 49 музеїв та 139 приватних колекцій.

* * *

Найкращим серед монументів Тарасові Шевченку, безсумнівно, є пам’ятник, встановлений 1935 року в місті Харкові. Його авторами стали представники двох братніх народів – український скульптор Матвій Манізер та білоруський архітектор Йосип Лангбард. Пам’ятник представляє собою багатопланову композицію. На виступах архітектурної спіралі, що обвивається навколо одинадцятиметрового тригранного пілона з постаттю Кобзаря, розміщено 16 статуй, які символізують наростання народної боротьби – від бунтарських образів з творів Шевченка до учасників революцій 1905-го та 1917 років. Домінує над усім постать самого поета заввишки 5,5 метра. Цікавим є той факт, що для створення скульптур М.Манізеру позували відомі актори харківського театру «Березіль», згодом народні артисти СРСР Н. Ужвій, А. Бучма, І. Мар’яненко, О. Сердюк та інші.

* * *

Вагомий внесок у розвиток української монументальної скульптури зробив відомий режисер, сценарист та драматург І.Кавалерідзе (1887–1978), якого назвали «українським Мікеланджело ХХ століття». Його різцю належать пам’ятники княгині Ользі, апостолу Андрію Первозванному, слов’янським просвітителям Кирилу та Мефодію, Федору Шаляпіну, Льву Толстому, Григорію Сковороді і Тарасу Шевченку, – встановлені в Ромнах, Полтаві та Сумах. Він також став творцем аванґардистського пам’ятника більшовику Артему. Цікаво, що коли М. Хрущов побачив цей монумент, то буквально «поховав» автора, звинувативши його в аванґардизмі. Слова Хрущова «був такий скульптор» прозвучали як вирок. На це Кавалерідзе відповів партійному лідерові лаконічною телеграмою: «Я живий!».

* * *

Україна славиться творчістю дивовижних та самобутніх художниць Катерини Білокур (1900–1961), Марії Приймаченко (1909–1997) та Тетяни Яблонської (1917–2005). Їх твори, які побудовані на народних традиціях, отримували схвальні відгуки на міжнародних виставках. Так, у 1954 році, побачивши полотна Катерини Білокур на виставці у Парижі, Пабло Пікассо вигукнув: «Якби у нас була художниця такого рівня, ми б змусили весь світ говорити про неї!»

* * *

Не менш дивовижною є і «наївний» живопис Марії Приймаченко: адже навіть