Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А на литці було зроблене татуювання у вигляді метелика.
«Улітку, коли вона засмагала, – розповідав Іван Іванович, – метелик тьмянів і майже зникав. А взимку, коли шкіра була блідою і вразливою, лінії малюнка проступали різко і гостро, ніби чорнило на ксероксному папері». І ось Іван Іванович сильно цим усім переймався й не знав, що робити, оскільки внучку любив і хотів забезпечити їй повноцінне щасливе майбутнє. Але тут за мною прийшов черговий. Зрештою, я й не здивувався – узяли мене у власному під’їзді, під час облави, яку проводили в межах місячника боротьби з алкоголізмом та наркоманією. Я їм рятував план. Протримавши мене пару годин, чергові вирішили, що дешевше буде мене відпустити. Уже коли я виходив, Іван Іванович продовжував кричати. «Главноє, поет, – кричав він мені, – пиши про женщин. Вся наша жизнь – женщини!» – «Да замовкни ти», – сонно перебив його сухоребрий офіцер. «Пішов нахуй, – відповів Іван Іванович, – тільки про женщин! – повернувся він знову до мене. – Запомни, поет!» І сказавши це, влігся на плече сухореброго, досипати.
Наступного ранку його випустили, разом із офіцерами. А за пару тижнів Маша зустріла друга дитинства Арнольда, який повернувся з Німеччини, куди кілька років тому поїхав на єврейську еміграцію. Маша довго його розглядала.
Арнольд носив дреди й продавав музику. «Що я знаю про євреїв?» – подумала Маша. Вона знала, що євреїв переслідували в середньовіччі, а в радянському кінематографі вони грали іноземців, оскільки, так чи інакше, справді були іноземцями. Ще за пару тижнів вони одружилися.
Жив Арнольд на поверх вище за них, і тепер уночі, коли вони кохалися, а потім Маша вставала й бігла на кухню попити води, Іван Іванович чув, як її п’ятки стукають об дерев’яну підлогу. Згодом у них народилася донька.
У них була дивна, весела родина. Вони часто сварилися, потім кохалися, разом гуляли з донькою, разом слухали бі-боп та інші записи, які Арнольд приносив додому, спали втрьох в одному ліжку, вона носила його одяг, він ремонтував її взуття, вони тижнями десь пропадали, потім поверталися, і помешкання знову наповнювалося їхнім сміхом і стогоном. «Більшість людей, – сказав їй одного разу Арнольд, – самотні й беззахисні. Вони хапаються одне за одного, тримаються, прив’язуються одне до одного, заважають одне одному жити. І все тому, що самі розуміють випадковість і умовність своїх стосунків. Більшість людей і живуть разом випадково, вони від початку переконують себе, що мають бути разом, а потім довго-довго мучаться. І жоден досвід тут не допоможе. Досвід не дає тобі нічого, він радше чогось тебе позбавляє, скажімо, ілюзій. Люди багато говорять про свої почуття, проте в більшості випадків навіть не знають, якого кольору очі в того, з ким вони сплять».
За рік вони вкотре посварилися й розійшлися. Але згодом помирилися й далі живуть разом, тому що люблять одне одного, а все інше, за великим рахунком, мало кого обходить.
Жовтий китайський джип
Історія, яку я тут розповім, могла відбутися лише на Різдво. Інакше кажучи, це різдвяна історія, з усіма належними ознаками – посланцями, вісниками, янгольським співом у гранатовому небі грудня й відчуттям дива, яке живе в кожному з нас. За великим рахунком, якщо уважно послухати, історія ця ніби натякає, що диво у своєму первинному вигляді завжди існує поруч.
Просто потрібно не вимахуватися й спробувати відчути його присутність.
Сталася ця історія пару років тому з одним моїм знайомим, молодим партійним функціонером, представником міської адміністрації. Звали його Гєшою, і відповідав він за інвестиційний клімат у регіоні. Приймав делегації із Західної Європи, возив їх по харківських кабаках, селив у готелях, домовлявся з проститутками про знижки, одним словом – покращував інвестиційний клімат, як умів.
Особливо потоваришував із німецькими християнськими демократами. Німецькі християнські демократи якось особливо перейнялись інвестиційним кліматом у нашому регіоні, часто прилітали на круглі столи та конференції, цілими днями не вилазячи з харківських саун. Гєша завжди був поруч, пояснюючи західним колегам особливості становлення демократії в нашій країні та благаючи потенційних інвесторів закушувати. Серед християнських демократів непідробними симпатіями до молодої української демократії вирізнявся такий собі пан Кляйс – депутат, вегетаріанець та спеціаліст із посттоталітарного самоврядування.
Познайомилися вони з Гєшою в сауні, куди німецька делегація поїхала безпосередньо з летовища, а вже там, роздягнувшись та розслабившись, усі почали обмінюватися візитівками. Прізвища свого нового приятеля Гєша запам’ятати не зумів і надалі називав його Клаус, а той не сильно й заперечував, почасти з причини власної скромності, а передусім через те, що весь час був у стані середнього сп’яніння й навколишній інвестиційний клімат бачився йому в легкому мерехтливому тумані.
На якомусь етапі стосунки між партнерами стали особливо довірливими й Гєша запропонував християнському демократу вкласти бабки хоча б у щось. Скажімо, у завод із виготовлення морозива. Вони сиділи в сауні, Клаус знуджено лизав пломбір, говорив, що в умовах посттоталітарного розвитку місцевого самоврядування харчова промисловість не видається йому пріоритетним напрямкомдля інвестицій, і просив замовити ще шампанського. На третій день перемовин, у тій-таки сауні, урешті виявилося, що в завод Клаус бабки вкладати не буде, натомість готовий вкласти їх у туристичний бізнес і просить Гєшу знайти в Карпатах який-небудь старий посттоталітарний готель, який можна було б викупити, відремонтувати, добудувати сауну й відпочивати там фракціями. Це було не зовсім те, що від Гєші вимагалося, проте він подумав, що не час перебирати, і, відпровадивши друга на летовище, узявся досліджувати ринок. До осені знайшов належний об’єкт, стелефонувався з Клаусом і швидко домовився їхати з ним на православне Різдво в гори – дивитись об’єкт і славити Ісуса.
Наприкінці грудня Клаус, зробивши у Відні пересадку, прилетів до Харкова. Гєша зустрів його китайським джипом жовтого кольору, партнери завантажили до салону все необхідне знаряддя, узяли двох референток-перекладачок Машу-Наташу й поїхали в Карпати.
Першу зупинку вони зробили під Полтавою. При дорозі світився синіми вогнями універсам «Центральний», і Клаус оминати його в жодному разі не захотів. В універсамі компанія поснідала пельменями з грузинським вином і почала співати під караоке. Гєша, дарма що за кермом, пив більше за всіх, оскільки мав у салоні свого китайського джипа освіжувач повітря
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біґ Мак. Перезавантаження», після закриття браузера.