Читати книгу - "Лялька"

сонце підіймалося все вище, і верхівки темних дерев уже були пофарбовані золотим промінням. Тепер Рейчел могла розгледіти, що переслідує мускулистого, майже лисого чоловіка. На ньому були масивні черевики та чорне чи темно-синє пальто, яке розвівалося позаду нього, коли він біг.

Раптом він змінив напрямок руху і незграбно переліз огорожу з колючим дротом, яка оточувала ліс.

Рейчел почула, як він скрикнув від болю, а потім знову підвівся і зник поміж деревами. Вона дійшла до того місця, де він переліз огорожу, і припинила переслідування. Іноді, коли в голову вдаряв адреналін, було важко пригадати, чого вчили на тренуваннях, однак зі зброї вона мала лише перцевий спрей. Рейчел уже оцінила переконливі розміри чоловіка, а тому підозрювала, що густий підлісок став би більшою перевагою для нього, аніж для неї. Окрім того, вона вже мала потрібне.

Рейчел стала навколішки, щоб роздивитися темно-червону пляму крові навколо завитка на металевій колючці. Жінка не могла покинути речового доказу без нагляду, але й не мала при собі нічого, щоб перерізати дріт, тому витягла з кишені чистий носовичок й вимочила все, що вдалося. Поглядаючи на дерева, вона почала довгий і крутий підйом назад на пагорб.

***

Бакстер першою з команди приїхала до офіса в неділю вранці й отримала термінове повідомлення від Служби захисту громадян. Їй довелося пройти важку процедуру перевірки особистості та захисних кодів, яка зайняла двадцять хвилин, щоб зрештою її таки з’єднали з Рейчел.

Вона розповіла Бакстер про те, що трапилося, а ще про коричневий конверт, який знайшла прив’язаним до воріт, коли повернулася до маєтку. У ньому була фотографія, зроблена в суботу вдень, коли Рейчел та її напарниця боролися з Фордом у саду перед будинком. На звороті було вже знайоме повідомлення:

«Якщо ви не гратимете за правилами, я теж не буду».

Рейчел та її напарниця були надто відповідальними та прискіпливими. Вони змусили місцеву поліцію прочесати ліс, відгородили глинисту стежку, щоб уберегти відбитки черевиків, а ще носовичок, яким Рейчел вимочила кров на загорожі, помістили в пакет для речових доказів.

Це вперше вбивця припустився помилки, і вони збиралися скористатися цим.

Було зрозуміло, що Ендрю Форд більше не в безпеці в тому укритті. Сіммонс не зміг додзвонитися до Вульфа, а тому відправив Бакстер і Едмундса забрати Форда, поки сам намагався домовитися про альтернативні варіанти. Після кількох особистих дзвінків тим впливовим особам, із якими колись познайомився завдяки меру Тернблу, він зв’язався з послом Ірландії.

Посольство було логічним варіантом, адже там уже були озброєні офіцери служби дипломатичного захисту та основні заходи безпеки. Сіммонс якомога відвертіше розповів послу про проблеми Форда з алкоголем і його неврівноважену поведінку.

— Якщо так, то немає потреби перевіряти його паспорт, — пожартував посол.

Він запропонував Форду та міській поліції Лондона скористатися горішнім поверхом посольства, аж доки ситуація не вирішиться, а Фінлі випало провести там недільну ніч.

***

У неділю ввечері Едмундс повернувся додому виснажений цілоденною поїздкою. Вони залишили Форда на Фінлі, а потім Бакстер люб’язно підкинула його додому.

— Не випускай кота! — закричала до нього Тіа, щойно він переступив поріг.

— Кого?

Він мало не спіткнувся об крихітне смугасте кошеня, коли воно пролетіло повз нього і врізалось у вхідні двері.

— Ті? Що це? — запитав він.

— Його звати Бернард, і він буде мені за компанію, поки ти на роботі, — з викликом відповіла Тіа.

— Зовсім як немовля?

— Немовляти тут ще немає, хіба ні?

Дорогою до кухні Едмундс спіткнувся, коли крихітне кошеня почало дряпатися по його нозі. Тіа була просто в захваті і навіть не скаржилася, що він повернувся пізно, тож Едмундс вирішив не заперечувати і не нагадувати, що у нього жахлива алергія на котів.

***

У понеділок вранці заступник комісара взяла на себе обов’язки начальника відділку. Як на зло, аж до закінчення розслідування справи «Ляльки», Сіммонса таки понизили у званні до констебля з функціями детектива, а потім на нього чекали дисциплінарні заходи. Бакстер відновили до звичних обов’язків.

Її першою справою стала жінка, яка на смерть заколола чоловіка-зрадника. Нудно, і вона мусила це визнати. Бакстер витратила кілька годин на виснажливе заповнення паперів, щоб її похвалили за п’ять секунд розслідування. А ще вона мусила працювати разом із Блейком, який завжди упадав за нею. На щастя, Бакстер була такою обдарованою акторкою, що ніхто навіть не підозрював, що вона терпіти його не могла.

Сіммонс дописав на неохайній дошці в конференц-залі те, що вони знайшли за вихідні.

1. (ГОЛОВА) Наґіб Халід. «Палій»

2. (ТУЛУБ)? Маделін Оєрс — (адвокат Халіда)

3. (ЛІВА РУКА) платиновий перстень, юридична фірма? — Майкл Ґейбл-Коллінс — чому?

4. (ПРАВА РУКА) лак для нігтів? — Мішель Ґейлі — (наглядачка Халіда)

5. (ЛІВА НОГА) —?

6. (ПРАВА НОГА) детектив Бенджамін Чемберс — чому?

А — Реймонд Тернбл (мер)

Б — Віджай Рана/Халід (брат/бухгалтер) не був присутній на суді

В — Джаред Ґарланд (журналіст)

Г — Ендрю Форд (охоронець/п’яниця/колька в дупі) — охоронець лави підсудних

Ґ — Ешлі Локлен (офіціантка) чи (дев’ятирічна дівчинка)

Д — Вульф

***

Дорогою на роботу Едмундс спіткнувся об кота.

Розділ 22

Понеділок, 7 липня, 2014 [11.29]

Тієї миті, коли згас напис «в ефірі», Андреа зняла із себе мікрофон, квапливо вийшла зі студії й повернулася до редакції. Елайджа призначив їй зустріч на 11.35, і, піднімаючись сходами до його кабінету, вона й досі гадки не мала, що відповість, якщо він запропонує їй те, про що вона завжди мріяла.

Коли вона погоджувалася допомогти Бакстер, то збиралася зав’язати з цією безжальною професією, однак її невдала спроба каяття несподівано призвела до зворотних результатів, піднісши її славу та журналістський вплив до запаморочливих вершин. Якимось чином, намагаючись відмитися від бруду, вона лишень іще більше загрузала в ньому.

Елайджа помітив, як вона піднімалася, і чи не вперше відчинив двері ще до того, як вона навіть встигла постукати, відібравши в неї дві додаткові секунди, яких Андреа так відчайдушно потребувала, щоб зібратися з думками. Від нього трохи смерділо потом, а під пахвами починали з’являтися темні плями. Елайджа був одягнений у приталену сорочку небесно-блакитного кольору, яка виглядала так, неначе могла луснути, варто йому було лише напружитися, і тісні чорні штани, які підкреслювали абсурдно непропорційну статуру.

Він запропонував їй свого огидного еспресо, але Андреа відмовилася, а потім почав монотонно бубоніти про те, як