Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

віком, яке було напрочуд легким (але ним зазвичай не користувались), однак почула Його сміх. Як Він сміявся! Він бачив мене щомиті, і це викликало незбагенні Його веселощі.

Я отямилась і вийшла з Піраміди. Нікого не було. З боку пустелі височіли піраміди та чорний сфінкс. А з води було видно невеликий острів і Його, який йшов удалину.

Усі загинули, як і було роковано. Темрява поступово розвіялася, зібравшись у складках Його плаща, і зникла. Наставав яскравий, сонячний світанок!

Поля

18.03.

Записала цікавий діалог на ринку:

— Ми думали, що ти вже помер!

— А хіба я схожий на живого?

21.03.

Привітик!

Мені виповнилося 14 років! Тьотя Лейла подарувала 50 р.! Тьотя Фатима — халат! Ми бенкетували, був чай і торт!

Я пішла до Красивої Лейли та її синочка й подивилася в них фільм «Внутрішній простір» — це фантастика для дітей.

Тьотя Мар’ям подарувала мені гаманець, і в гаманці гроші! Ура! Руслан подарував калькулятор, щоб я на ринку рахувала дохід і видаток. Мама віддала мені свій шарф.

Але погані новини теж є: біля Будинку уряду був вибух. Бабахнула машина. Поранені та вбиті є.

23.03.

Я намалювала портрет нашої кішки. Її звати Таня. Інколи мені здається, що її мордочка променіє від світла.

Мага знову повторює, щоб я йому пробачила. Влаштовує розіграші, танцює й махає руками. Чого тільки не виробляє, щоб смішити мене.

Ми писали переказ. Як шкода, що уроки російської мови тільки раз на місяць. Ми так мало знаємо і так багато робимо помилок.

Я допомагала Арбі написати переказ. Арбі побився з Заїрою, і мені довелося його рятувати: я пішла до директора й заступалася за нього.

До школи не потрібно ходити до 5 квітня. Нас відпустили. Я сумуватиму за всіма. І нехай у класі холод, сидіти ніде, і уроків мало, і бійки. Все одно буду сумувати за дівчатами й хлопцями, ворогами і друзями.

А тут іще Хасик-забіяка зізнався, що я йому подобаюсь. Як усе цікаво! І недоречно — канікули.

Поля

25.03.

Я дивилася новини по ТБ. Знову десь війна. Кораблі США вийшли в затоку. Чому люди воюють і воюють? Навіщо?

31.03.

Були в лікаря Лялечки — він лікує зуби мамі.

Читаю «Антологію Мудрості». Там є вірш Абулькасима Фірдоусі:

Усе, що колись існувало в віках,

Укриється пилом, розсиплеться в прах.

Лиш подвиг героя й слова мудреця

Живуть і ніколи не знають кінця.

P. S. Матінка сердиться, ниє про посуд: мовляв, не помила вчасно я, буде мені по шиї. Негайно пічку чистити! І прати шкарпетки. А я, негідниця, сиджу, пишу вірші.

04.04.

Мама сьогодні просто оскаженіла: мене з дому виганяла. Це покарання таке. Мені було ще років три-чотири, коли вона за провини мене виганяла й зачиняла двері. Я ридала в під’їзді. І мене втішала сусідка тьотя Мар’ям.

От і сьогодні тьотя Мар’ям нас мирила, матінку сварила. А матінка сказала, що в неї стрес і навіть найменший мій непослух вона терпіти не збирається. Я повинна і працювати на ринку, і носити довгий одяг із хусткою — завжди в скромному вигляді, і мовчати на будь-які зауваження й навіть ляпаси, робити абсолютно все вдома — тоді мама й Руслан мене терпітимуть у домі до мого заміжжя. Так і сказала! Потім мама пішла до лікаря Лялечки.

Я торгувала на ринку, але не наторгувала навіть на зубну пасту і боюся, що на мене тепер чекає черговий наганяй!

Завтра в школу.

Поля

12.04.

Привітик!

Стільки новин! Страшне! Був у мене інцидент із учителькою літератури, яка мене не вельми поважає. Вона мені заявила, що я «гаскі» (презирлива назва росіян), а я сказала, що ні — у мене в роду багато різних національностей!

Потім Заїру я попередила, щоб називати мене худобиною та дурепою не сміла. А то зовсім знахабніла! Якщо я розповім усім, що в неї вдома діється, — усі від неї відвернуться. І вона принишкла.

Потім, крім цього, в автобусі якийсь чолов’яга став хапати мене за руку. Я йому сказала:

— Зовсім здурів? Ану припини!

Так він вийшов на моїй зупинці і ще йшов за мною майже до самого дому. Мерзотник! (Довелося йти в обхід, щоб не показати свій під’їзд.)

З Магою жартували. Знову поводиться нормально.

Мама забрала в сусідських дітей голуба — вони розважалися тим, що забивали його палицями. Зараз голуб у нас удома — лежить у тазі з ганчірками. Мабуть, помре. Я напувала його водою.

Повторюю подумки вірші Н. Ґумільова як мантри. І мені легше існувати тут.

Лікареві Лялечці погрожує місцевий кримінал, вимагає платити данину — він-бо працює вдома. У нас усі зубні лікарі приймають удома пацієнтів. І в центрі міста є такий кабінет, але там дуже брудно.

А в Лялечки вдома чисто і є крісло, де хворому зуби висмикують. Лялечка боїться бандитів — певно, платитиме їм данину.

7 квітня було християнське свято Благовіщення.

Поліна

15.04.

Пішла я сьогодні до школи. Заїра після попереджень як у рот води набрала. Мовчить. Усе зрозуміла.

Зуля, Кассі, Латифа й Сета були мені раді!

Мага сховав мою торбу, щоб я не пішла додому, а Хасик-забіяка мені її віддав (витяг із Сулімового портфеля). А поки була метушня, Кабан замкнув двері класу на ключ (це його Мага попрохав). І ми таки залишилися з Магою наодинці. Мага відразу почав допит: «Де я живу? Як звати мою тьотю? Хто мій батько? Чи виїду я з Чечні в Росію?» По-моєму, це ні до чого і дуже нерозумно з його боку. Ми сиділи на вікні й дивилися вниз із третього поверху.

Він сказав, що шукав мене — їздив на батьковій машині й дивився на всіх вулицях. На те я відповіла, що він не знайде мого будинку, нехай краще приходить на ринок, де я торгую, — там можна говорити скільки завгодно. Навіщо я це сказала?

Ще я спитала на його урочисте «Я тебе кохаю!»: де його колишні образи й ненависть? Він відповів, що робив те зі злості: адже я ніколи не помічаю його всерйоз. Я сказала, що хочу бути його другом, але не більше. І на це ми обоє погодились.

Прийшла я додому: матінка весела. Зуби вставила.

16.04.

Заняття медитаціями та йогою дають свої плоди.

Раніше я не була настільки уважною, а тепер моя уява малює мені