Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як вийшли з палацу, то чоловік середущої сестри заклав пальці в рот і так свиснув, аж листя зашелестіло. Позліталися всі птахи, що лише є на світі, – великі й малі, старі й молоді. Посідали й питають:
– Чого ти хочеш, братчику?
– Скажіть, де є дівчина, файніша від ружі?
– Не знаємо, – відповіли птахи, – та можемо дати на дорогу чарівне пірце, на якому легко полетіти.
Царевич попрощався із середущою сестрою та її чоловіком. Наостанок гукнув:
– Ану, не забудьте поїхати до родичів, бо мама вже чисто виплакала очі, а тато хоче випити порцію горілки із своїм другим зятем.
Дмитрик узяв пір'ячко й вирушив у дорогу. Ішов, скільки йшов, коли глип – а перед ним широчезне море з хвилями, як хати. Він довго не думав, кинувся у воду і поплив. А серед моря стирчав якийсь комин до хати. Молодиця, що була у хаті, дуже налякалася. Хлопець витер від сажі лице, витріщився на неї й сказав:
– Не бійся, сестричко, це я – Дмитрик.
– Ой, братчику, прийде мій чоловік, то із тебе й кісточки не лишиться! Сховайся під причілком.
Дмитрик ліг під причіпок. Сестра його накрила веріткою… Не минуло багато часу, як до хати запливла величезна риба.
– Чому тут чути людський сопух? Дай мені ту людину, най я її з'їм… Я гезде!
Вийшов з-під припічка Дмитрик і вдарив щосили кулаком по столу. Риба кудись умлівіч пропала, хатина також зникла. Перед Дмитриком стояв леґінь, як дуб, у дуже файному палаці. Він заговорив:
– Дякую тобі, Дмитрику, що ти мене врятував від чарів злої чарівниці й знову зробив людиною. Твоя сестра буде моєю жінкою, бо я є теж царського роду.
– Йдіть до родичів, най вас благословлять, бо мама вже виплакала очі, а тато хоче випити порцію горілки із своїми зятями. А я маю йти далі – хочу знайти дівчину, файнішу від ружі.
– Ходім надвір, – каже чоловік найменшої сестри.
Він свиснув у всі пальці, й за хвильку всі риби зібралися довкола палацу – великі й малі, старі й молоді. Чоловік спитав:
– Скажіть, де є дівчина, файніша від ружі?
Всі риби мовчали.
– Вони не знають, – мовив чоловік найменшої сестри. – Але я тобі пораджу, що маєш робити. Йди у світ шукати найстаршого орла. Він найвище літає, а тому все видить.
Дмитрик попрощався, кинувся у море і поплив до берега. Коли вибрався з води, пішов до середущої сестри і попросив її чоловіка:
– Порадь, брате, як мені піти до найстаршого орла. Кажуть, що він знає, де живе дівчина, файніша від ружі.
Чоловік сестри вийшов надвір і свиснув. Прилетів старий орел і сів перед ним.
– Чого хочете? – спитав.
– Де живе дівчина, файніша від ружі?
– У тридев'ятому царстві…
– Понеси до неї цього леґеня.
– Добре, завтра понесу. А тепер іду відпочивати, аби набрати сили.
Коли орел полетів, чоловік середущої сестри порадив Дмитрикові:
– Найстарший орел бачить дуже далеко. Він цілу дорогу буде тебе питати, чи вже видиш замок, в якому живе дівчина, файніша від ружі. Кажи, що не бачиш, бо скине тебе на середині дороги. І не дійдеш до замка за все своє життя. Як будеш над замком, то аж тоді гукни, що прилетіли.
– Дякую тобі, брате, за добру пораду.
Вранці полетіли. Через якусь годину старий орел питає:
– Видиш замок?
– Ні, не виджу.
Летіли далі. Орел – знову:
– Вже видиш?
– Ще ні.
– Ти сліпий, чи що?
– Не сліпий, але не виджу так далеко, як ви.
Летіли ще довго. Нарешті замок був під ними.
– Аж тепер виджу, орлику. Сідаймо!.. – гукнув Дмитрик.
І опустився на землю перед самим замком. Хлопець подякував орлові та й пішов до брами. Там були чотири леви, прив'язані грубезними ланцями. Коли вони побачили чужого, то так заревли, аж мури затряслися. Прибігли жовніри й питають царевича:
– Чого тобі треба?
– Хочу видіти дівчину, файнішу від ружі.
– Видиш, яка висока башта? Отам, де ті вікна, й живе наша красуня.
– Ведіть мене до неї.
Та жовніри повели царевича до залізних дверей і затрутили до темної пивниці. Там було багато парубків – оброслих, бородатих, худих і слабих.
– Що ви тут робите? – поцікавився Дмитрик.
– Скоро і ти будеш те саме робити. Ми теж хотіли увидіти дівчину, файнішу від ружі, та не сподобалися їй. Наші родичі дають великі гроші, аби вона випустила нас, але все даремно.
– Увечері я вас випущу сам, – пообіцяв Дмитрик.
Коли стемніло, він дістав з-за пояса золотого ключика і відімкнув двері. Парубки повислизали один за одним із темниці. А він пішов до дівчини, файнішої від ружі.
– Хто тебе впустив сюди? – спитала вона.
– Я сам прийшов.
– Ти смілий. А ще – дуже файний.
– Ти теж як намальована.
– Хочеш бути моїм чоловіком?
– Де би не хотів!
Уранці йому дівчина сказала:
– Я їду з дому на весь день. Лишишся тут господарем, що хочеш, те й роби. Та аби не зазирав у дванадцяту кімнату.
– А що мені до неї?
Коли дівчина поїхала, Дмитрик почав блукати по замку. Заглядав у всі закутки. А потім подумав і отворив двері у дванадцяту кімнату. Глип – а там прикутий ланцюгами до стіни величезний лев. Він був такий худий, слабий і облізлий, що жаль дивитися на нього. Ледве заговорив:
– Скинь, леґіню, ланці з мене.
– А хто тебе прив'язав?
– Не скажу.
– Ну, то сиди в ланцях.
– Як не хочеш мене відв'язати, то хоч нагодуй. Принеси сім хлібів, як млиновий камінь, і сім цебрів води.
– Це можу зробити.
Царевич у пекарні замовив сім хлібів, як млиновий камінь, і наказав слугам, аби їх понесли у дванадцяту кімнату. Потім туди вкотили сім бочок води. Лев наївся і напився – а відтак дістав велику силу. Раз шарпнувся, і ланці порвалися, як мотузки. Лев спитав царевича:
– Ти чого сюди прийшов?
– Посватати дівчину, файнішу від ружі.
– Вона буде моя, а не твоя!
Лев вибіг надвір і став коло брами. Приїхала дівчина, файніша від ружі. Лев аж заревів:
– Мусиш бути моєю, бо тебе роздеру!
– Най буде, – відповіла йому дівчина. – Але йди й поклич всіх левів на весілля.
Лев побіг. А Дмитрик сказав дівчині:
– Я тебе так довго шукав по всьому світу. Будь моєю жінкою…
– Най буде, але як нам врятуватися від лева?
Хлопець згадав про чарівне пірце Взяв на руки дівчину, файнішу від ружі, сів на те пірце і за якусь хвильку був перед палацом свого тата. А там уже чекали три сестри із своїми чоловіками.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей», після закриття браузера.