Читати книгу - "Том 10"

я Вам зовсім неподобний. Хотіла оце написати як-небудь путніше, та мама каже, що в Цареброд не варт «настоящого» листа посилать, бо, однак, навряд щоб він дійшов до рук. Напишу вже в Софію інакше, а се так, щоб Ви не думали, ніби я лінуюся. Я хочу здійняти з себе ганебну назву азіятки, яку заслужила собі літом від Вас.

Ми з Олесею оце ладимося до Києва рушати провадити далі свою науку. Коли я вже сеї зими не вивчуся по-англійськи, то вже ніколи хіба не вивчуся. Жити будемо, певне, у Люді Старицької, вона мене давно до себе закликає, бо ми з нею по-товариськи тримаємося. їхати думаємо в початку октября, вже і так запізнилися за різними роз’їздами. Миша і ІПура вже виїхали від нас, досі вони вже в хуторі, звідти Миша поїде просто в Дерпт. Не знаю, чи буде Шура зимою в Києві жити,— вона-то дуже хоче, але А[нна] І[ванівна] виставля супротивні доводи і хоче зостатися в хуторі. Якщо зостануться справді в хуторі, то буде се погано, бо у них у хуторі не то що Halbasien, а просто Asien щодо всякого комфорту і товариства. Ще побачим, як там буде. Писатиму хутко, таки справді. Бувайте здорові! Цілую Вас усіх.

Ваша Леся

86. ДО О. С. МАКОВЕЯ

' 25 по

7 жовтня 1893 р. Колодяоісне Колодяжне, 18 93

Високоповажаний пане!

Деякі пильні справи одібрали мені можливість відписати Вам хутко на Ваш лист. Я знову на тиждень виїздила з дому, а лист Ваш тим часом лежав. Потім прийшлось довгенько пошукати, поки знайшла я той «Жаль», він був засунутий між стародавні папери. Кінчик сей посилаю тепер. Я не знаю, чому Ви пишете, що пошлете «Жаль? Чи то його треба відсилати до Станіславова? Якщо так, то Ви не відсилайте, а тільки будьте ласкаві занести до львівської редакції (десь же вона там мусить бути), а вже нехай звідти пересилає той, до кого ті справи належать. Попросіть тільки в редакції, щоб мені дали відповідь, наприклад, в переписці редакції, чи буде се оповідання прийняте і коли може воно бути надруковане. Може бути, що йому прийшлось би в «Зорі» чекати своєї черги ще років зо три, в такому разі я б воліла вже дати йому яке інше призначення. Дуясе дякую за всі клопоти, яких Ви набралися, певне, задля мене. Відомостями за мої книжки я дуже задоволена і тим часом не думаю нічого нового з ними починати. Двох примірників «На крилах пісень» я не отримала, і якщо вони були послані під опаскою, то се річ зовсім натуральна, що вони пропали. Під опаскою до нас не доходить ніяка українська книжка, видана в Галичині, окрім офіціально дозволених цензурою, моя ж книжка до таких пе належить.

Я думаю, Ви повірите мені, коли скажу, що тепер — по трьох чи чотирьох роках — я інакше б написала свій «Жаль», але ж поправляти давно написану і скінчену річ дуже трудно, бо вже ніяк не можна погодити тодішньої течії думки з теперішньою. Через те я викидаю геть ті речі, які здаються мені ні до чого, а які ще до чого-небудь судні, ті друкую, поправивши хіба стиль і мову. Я признаю, що в «Жалі» багато є недотепного і «зеленого», але поправити не можу, раз через те, що не маю оповідання в руках, а друге через вище наведену причину. Мені дуже подобається вираз Віктора Гюго: «Corriger un oeuvre par un autre» *, отже, може, колись напишу щось кращого, ніж «Жаль», і тим його поправлю. Я думаю, що то нічого не шкодить, коли галичани побачать в моєму оповіданні далекий для себе світ — чим більше світу побачити, тим краще.

Ви мені радите не вірити критикам, але я таки часто їм вірю (хоч не всім і не у всьому), і то мені приносить багато користі. Я надзвичайно привчила себе вислухувати різні критичні відозви і знаю, як багато значить, коли хто вгіору пробере добре за недотепний твір. Холодна вода часом дуже корисна буває, хоч і не дуже приємна. Зате, коли хочете знати, я сама в ролі критика буваю доситт» сувора — мої товариші се добре знають — і не жалую ні брата, ні друга. Що то буде, як Ви мені колись попадете в руки?.. Либонь, Ви такого зврроту не сподівались? От видайте книжку на пробу, то побачите, може ж, з мене і не злий критик.

Спасибі за новини, хоч деякі з них мені вже відомі раніше. Про партії галицькі часто приходиться сказати, що вони всі одна одної краще щодо полемічних ззичаїв^ Проте, на мою думку, радикали роблять більш позитивної роботи в цароді і ближче стоять до його потреб. А що в них часто літературна війна доходить до каннібальства, се правда. Бувши у Львові, я казала про се декому з радикалів, мені відповідали, що інакше не можна: а 1а guerre comme a la guerre *. Аде, очевидно, я пе маю «політичного темпераменту», бо ніяк не можу зрозуміти конечності такої тактики військової. Хотіла б я бачити тепер кого з Галичини, щоб розпитати як слід про всі справи, бо з листів не можна робити revues politiques et litteraires2. Однак, що тдльдш схоче.те і зможете, пищіть мені. Ви кажете, що ма<зт,е багато про що нацисати мені,— рада прочитати! Що то за популярна часопись, в якій Ви сотрудником? А що, не .збираєтесь Ви на Україну? Я думаю, що коли б Ви їхали самі, а не в товаристві, як перше хотіли, то се було б бедаечно. Бувайте здорові!

Л. Косач

87. ДО G. І. ДРАГОМАНОВОЇ

9—15 жовтня 1893 р. Колодяоісне

Милая бабушка!

Ви, я знаю, дуже сердитесь на нас усіх, що ми Вам не пишемо. Та ми всі як почнем одно одно ждати, то багато часу пройде. Я вже було Вам одно письмо написала, та поки зібралась одправить, то воно й загубилось,— тоді у нас такий шарварок був, що трудно згадать, де що могло подітись. ІІу, та все одно, то вже давня справа. З маминого листа Ви, повно, знаєте, що Миша і Шура були у нас і що вжо поїхали давно,— тепер Миша, певне, вже в Дерпті, ми ждемо від нього звістки, що він повинен був послати, приїхавши в Дерпт. Цілий рік ми все то звісток ждем одно від другого, то їхати збираємось,