Читати книгу - "Знаки карпатської магії"

class="p">І ще мольфарська мудрість говорить: у кожного з нас є свій дар. Лише не кожна людина годна розпізнати його та розкрити в собі. І один із найбільших злочинів перед самим собою - то закопати талант у землю, не розкрити, не розвинути свого дару, не

проявити його, не пронести свій талант по землі, даруючи людям його плоди...

ив колись один хлопець, якии понад усе на світі хотів бути скрипалем. Батьки не хотіли віддавати його в ту науку, бо казали старі люди, що «з музики ґазди доброго не буде».

А хлопець хотів. І дізнався про це один старий-престарий музикант, який уже при смерті був. Покликав той музика хлопця до себе та сказав: «Чув я, ти хочеш навчитися на скрипці грати?» «Хочу. Але тато не хоче купити мені скрипку».

Тоді старий музика сказав: «Я тобі подарую свою скрипку, але віддаю її тобі з усім». І подав хлопцеві гарну старовинну скрипку, смичок, а по тому благословив його. Хлопець подякував, поцілував старого музиканта в руку, а той ще мовив на прощання: «Але про одне мусиш пам’ятати. Як проситимуть тебе грати, хто б це не був, не мусиш ніколи відмовлятися. Зможеш прийти на весілля, чи там на хрестини, чи ні — не має значення, але відмовляти не маєш права».

А був у тієї скрипки слуга, дух темний, який служив старому музиці, й завдяки йому був той музикант — на всенькі гори. Бо ще в юності пішов він темної ночі, коли Місяця не видно, на перехрестя трьох доріг, урізав собі пальця і заприсягся володареві пітьми своєю кров’ю, щоби той навзамін дав йому дар дивовижний...

А наш хлопець за короткий час навчився так грати, що люди не могли наслухатися. Почали кликати його на весілля, на хрестини та на свята. І вже батько з мамою нічого не могли сказати, бо почав син великі гроші в хату приносити.

І став той юнак таким майстром, що навіть до панських палаців його кликали. Здобув він і багатство, й повагу людську.

І ось одного разу грав він підряд два весілля, і такий уже був стомлений, що очі злипалися. Прийшов додому та й ліг спати. Коли чує — хтось стукає у вікно. Хлопець відчинив двері — заходить якийсь панок та й каже: «Ми щиро вас просимо, у нас бал, а музиканта нема. Просимо вас».

Хлопець спершу хотів відмовити, але згадав, що йому казав старий музика. Тож узяв скрипку, сів на бричку. Як ударив пан коні, то здавалося, що вони не бігли, а летіли, не торкаючись землі, аж із-під копит іскри бризкали. Довгенько їхали вони горами, поміж скель, аж поки приїхали до палацу. А там — людей видимо-невидимо, п’ють, їдять, лише не танцюють, бо музики нема.

Зробили для хлопця поміст, і став музика грати, а пани танцювати. Гей, та які то танці файні були! Коли хлопець глип, — а з господарем дому танцює жінка з їхнього села, що минулого року повісилася. І наближається

вона до хлопця та шепоче: «Пильнуй, аби ти з цього місця не зрушив, аж доки день зазоріє. І нічого не їж і не пий».

Приходить до музиканта господиня та кличе вечеряти. А хлопець грає, ніби й не чує. Потім підходить донька господарів і собі кличе. Хлопець знову вдав, ніби не чує. . Утретє прийшов сам пан господар... Г

Аж тут спалахнуло небо золотом, сонце зі- V йшло. Як загуркотіло щось: зник палац, зник- L ли гості, ніби й не було. Дивиться хлопець — а ' він стоїть на самому краєчку скелі... (І

Так, мольфарська стежка - важка, крута і кам’яниста. Це сила і творчість водночас, і вони породжують ще більшу силу, наділяючи нею мольфара. Магія - це шлях для внутрішньо вільних та духовно сильних людей.

Шлях на Говерлу - символ нелегкого мольфарського шляху. Фото з архіву автора.

Саме в цьому криється суть і сенс відомого «відьомського» випробування. Коли дівчина приходила до старої відьми і бажала перейняти чаклунську науку, майбутня наставниця брала шматок сиру, вела дівчину до лісу та вибирала певне місце. Кидала на землю сир, проказувала «заповітні слова», й відразу до того сиру сповзалися всілякі змії, гади й починали сир той рвати. А відьма казала дівчині: «Отак і тебе по смерті гризтимуть і рватимуть, якщо приймеш мою науку та мій дар...» Традиційно це пояснюється посмертними муками грішниці, яка приймає «диявольські» здібності. Але насправді цей обряд має незміряно глибше значення: важливий не сам факт мук, а ГОТОВНІСТЬ пройти через що завгодно заради таємного Знання...

Я запитую в Мольфара:

- Як на ваші знання реагують, скажімо, сучасні вчені? Ви контактуєте з ними? Відкриваєте їм якусь інформацію?

- Іноді до мене приїздять науковці, просять розповісти про те чи про інше. Я завжди раджуся зі своїм духом-помічником. Іноді дух дозволяє мені розкривати інформацію, але є речі, що їх духи не велять розповідати, і я не можу цього зробити, як би не любив ту людину...

Я розтуляю рота, щоб поставити ще запитання, але Мольфар випереджає мене:

- Про вас я теж запитував...

Більше я нічого не питаю, бо той факт, що ми з Мольфаром спілкуємося вже кілька років, говорить сам за себе краще за будь-які слова.

А Мольфар провадить:

- Є багато знань, які відкриваються самі тому, хто готовий допомагати людям: лікувати їх чи звільняти від чорної долі, насланої духами або людьми. Є знання, яких я не можу відкривати, бо можуть вони потрапити до рук нещирих та заздрісних, до рук темних людей, які творитимуть лише зло людям, природі й Всесвіту.

І напевне, в цьому є сенс. До всіх висновків і до будь-якого знання людина мусить прийти сама. Перепони - побутові, професійні, життєві - будуть завжди, і що більше їх, то сильніше прагнення шукача. Але коли душа й серце людини готові розпуститися назустріч осяянню, мов квітка, - тоді й приходять відповіді. Мольфарам багато знань відкривається в момент ініціації. А якщо тобі навіть хтось відповість на всі запитання, все одно людина здатна вмістити рівно стільки, скільки вона готова вмістити на даний момент. Якщо ж вона отримує інформації більше, ніж може осягнути, є навіть