Читати книгу - "Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]"

ледаче полотно од хорошого розпізнає, за дитиною подивиться й бавить її. Музику змінює вона на підрублювання хусток, фортеп’яно й музичні Маєрберові п’єси на голку з ниткою. Куліш радий стежити у великопомісному побуті риси простого побуту доброї селянської родини.

— От так живи! Що й розум, і вся наука, і простота, — радив Куліш.

15 серпня 1856. Линовиця

«Ранком пив кофе внизу, бо живу нагорі, на антресолях. Пані все зо мною розмовляє про життя на світі тощо. Дуже розумна людина!»

«Перед обідом приїхали євреї з крамом. Їм проміняли стару мідяну утвар на полотно, а я купив собі за 7 р. дюжину батистових хусточок. Пані мені вибрала і сторгувала. Тямуща вона дуже в таких речах і каже, що батистовий платок переносить полотняного, бо тії біляться не знать яким способом. Тут Маня виявила й собі хазяйську струнку, розпізнаючи ледаче полотно од хорошого. Мати всіма силами навчає простого розуму свою дочку, щоб знала не одні тії гами, що беруть на фортеп’яно. Вона в неї й по хазяйству бігає, і дитину тішить, і мить і шить уміє».

«Любо мені, що ця пані, котора в Києві здавалась мені трохи ніби гордою, тепер щодальш стає простішою й щирою. Усячину мені звіряє, чого б я й не сподівався, і радиться зо мною, наче з яким старим чоловіком. Бачивши од людей собі шанобу, і сам себе більш починаю шанувати, а то все почуваєшся блазнем і не ймеш сам собі віри».

«Орися виходить на Божий світ, щодальш, то все краще. Сергій упивсь у свою роботу, і вже в йому заграла та струна, що змалку брала гору над іншими, — струна артистична. Тепер уже розмовляємо і про «Чорну раду», як би її ілюструвати. Я засадив за рисунок і Маню, і сам узяв дещо дряпать сепією з етюдів, а пані мене навчає. Тим часом дівчата за п’яльцями виспівують своїх пісень. Пані то з малою дитиною няньчиться, котору сама годує, то інше що-небудь, то узори дівчатам компонує, а тут же й чоловікові у його ілюстрації раду дає. Що треба, то й сама, взявши кисточку, підправить, бо вона у пейзажі заткне його за пояс…»

«Маня учила чи промовляла Маєрбера; мати дещо розтолковувала оддалеки. Якже переграла все, тоді:

— А візьми лишень, Маню, хусточки пообрублюй».

«Це, бач, мої, і так просто взялась Маня до роботи, наче яка Маруся в доброї козачки за сорочку для наймита.

— От так живи! Що й розум, і всяка наука, й простота».

Захоплений цим артистичним оточенням, Куліш ладен сказати життю оптимістичне: «Так!»

— Ні, таки на світі багато дечого є хорошого, а між хорошим Линовиця не послідуща.

— Гарно сей день прожив я, спасибі Богу! — каже Куліш і, віддаючись переживанням тихих серпневих вечорів, відтворюючи ритми вечірнього спокою в ритмах Шевченкового вірша, додає:

— Лягаючи спати, промовляв собі напам’ять Перебендині вірші, у которих намальована вечірня пора, почута тихою душею. Ти ще не знаєш їх; ось вони:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає,

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

— Що за вечір сьогодні був! Що за вода в саду! Вияснилась, як скло, і все в їй, до послідньої билини, оддалось як у дзеркалі. Коли б, Господи, — зідхає Куліш, — так на душі було тихо!

Гостювання в гр. де-Бальменів насичено атмосферою Шевченкових віршів. Враження од сільської природи єднається з враженням од поезій Шевченкових. Кожен новий день, що його перебуває Куліш у де-Бальменів, приносить із собою нову думку про поета.

Заглибившись у сільський спокій, віддавшись цілком спогляданню спокою, Куліш раз у раз згадує про Маню де-Бальмен, вивчає її, аналізує її переживання, занотовує її настрої, що їх він зумів викликати в неї своїми розмовами.

У листі з 29 серпня 1856 Куліш докладно оповідає за свої враження від Мані де-Бальмен.

— Маня все та ж: ходить до церкви, одвідує хорих селян, гуляє зі мною по саду й по селу при місяці, розповідає за пригоди з курками й різними тваринами, прокидається зі сходом сонця «до корів», няньчить маленького брата і без перерви сміється, знаючи, що це їй до лиця.

Та Куліш надто серйозний і надто методичний, щоб думати про жарти й флірт! Замість фліртувати, він вивчає дівчину. Він використовує нагоду для уважних спостережень. Він експериментує. До дівчини він підходив як експериментатор, як дослідник.

Так він ставився до всіх жінок, що з ними йому траплялося зустрічатись у житті, так само він поставився і до Мані де-Бальмен.

…Місяць, ніч, став! Вода в ставу тремтить місячним золотим сяйвом, і в темних тінях за ставом на селі чути дівочі співи.

Він і вона!

Куліш і 16-літня дівчинка!

— Вчора я довго сидів з нею над водою при сяйві місяця і розмовляв про різні речі. Вона ще зовсім не розвинена, та на душі в неї так тихо, як у дитини. Хотілося б мені вгадати її прийдешнє! Мені здається, що, попри всю свою простоту й добродушність, вона стане згодом хитрою й нещирою жінкою, почне пускать пиль у вічі, використає всі свої ресурси, щоб досягнути будь-якого становища в суспільстві, і вийде з неї така звичайна жінка, яких ми бачимо на кожнім кроці. Цю думку я ґрунтую на різних обставинах життя і на рівності її вдачі щодо пристрастей. Вона нічим не зацікавилася досі; ніщо в природі чи в світі мистецтв не справило на неї великого враження. Нема в неї елементу поетичного, що один виносить нас на поверхню з безодні життєвої пошлости. Тому без допомоги якої-небудь міцної душі, що ввійшла б з нею в щільні стосунки, вона невідмінно поступиться перед плином життя, що її оточує. І тому нічого буде взяти від Мані, окрім прекрасного образу загиблих надій.

Цей останній абзац — надзвичайно характеристичний для Куліша!

Здавалося б, що за претенсійне ставлення до простенької 16-літньої дівчинки, яких «сильних вражень» треба шукати від неї, про який «елемент поетичний» треба говорити? Для чого перебільшувати, здавалось, надії, щоб потім говорити про їх загибель? Але такий був літературний стиль епохи: тут і «погибшие надежды», і «уступка окружающей жизни», і «бездна житейской пошлости», «сильные души», і т.і., т.і. Звичайнісінькі літературні трафарети,