Читати книгу - "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"

темними обрисами двох людей, які зчепилися неподалік. Спалахнула лампа.

Професорка Макґонеґел, у картатому халаті й сітці для волосся, тримала за вухо Мелфоя.

- Попався! - крикнула вона. - Знімаю зі Слизерину двадцять очок! Блукати тут серед ночі, як ти смієш!..

- Ви не розумієте, пані професорко! Сюди йде Гаррі Поттер! У нього дракон!..

- Що за нісенітниці! Як ти смієш мені брехати! Чекай, Мелфою, я ще поговорю про тебе з професором Снейпом!..

Круті гвинтові сходи на верхівку вежі здалися після цього чи не найкоротшими в світі. Лише вибравшись на холодне нічне повітря, вони нарешті скинули плаща, і були втішені, що знову можуть нормально дихати. Герміона аж затанцювала.

- Мелфоя піймали! Ура!.. Я зараз заспіваю!

- Не треба, - порадив їй Гаррі.

Вони чекали, глузуючи з Мелфоя, а Норберт кидався туди-сюди у своєму ящику. Приблизно за десять хвилин з темряви зринули чотири мітли.

Друзі Чарлі виявилися людьми веселими й завзятими. Вони показали Гаррі й Герміоні підготовлені ремені, на яких можна було перенести Норберта. Всі разом надійно закріпили ящик, потисли одні одним руки, і чотири мітли з висячим поміж них великим ящиком знялися в небо.

Нарешті Норберт зникав... зникав... зник.

Вони бігли гвинтовими сходами донизу, і на серці у них було так само легко, як і в руках, що вже не тягли Норберта. Дракона немає, Мелфоя піймано, - хіба тепер щось могло зіпсувати їхню радість?

Відповідь на це вони отримали біля підніжжя сходів. Коли вони вийшли в коридор, з пітьми зненацька вигулькнуло обличчя Філча.

- Так-так-так, - прошипів він, - здається, ми маємо неприємності!

Гаррі з Герміоною забули на вежі плаща-невидимку.

- РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ -

Заборонений ліс

Чогось гіршого вже й не могло бути.

Філч завів їх до кабінету професорки Макґонеґел на першому поверсі, де вони мовчки сіли й чекали. Герміона тремтіла. Гаррі перебирав у голові різні варіанти виправдань, алібі і фантастичних пояснень, але кожна наступна версія була ще гірша за попередню. Цього разу він навіть не уявляв, як вибратися з халепи. Їх просто загнано в кут. Як можна бути такими дурними, щоб забути плаща? І як пояснити професорці Макґонеґел, чому вони не спали, а крадькома блукали школою серед ночі, вже не кажучи про те, чому опинилися на найвищій вежі, доступ до якої відкритий тільки під час уроків астрономії. Додати сюди Норберта і плаща-невидимку, і вже можна спокійно починати пакувати валізи.

Гаррі думав, що чогось гіршого вже й не могло бути? Він помилявся. Коли з'явилася професорка Макґонеґел, вона привела з собою Невіла.

- Гаррі! - вигукнув Невіл, побачивши їх удвох. - Я намагався знайти вас і попередити, бо я почув, як Мелфой казав, що він вас упіймає! Він казав, що у вас дра...

Гаррі нестямно замахав головою, щоб зупинити Невіла, але професорка Макґонеґел усе побачила. Нависнувши над ними, вона, здавалося, почне зараз вивергати з рота полум'я незгірше за Норберта.

- Я б ніколи не повірила, що ви на таке здатні! Містер Філч каже, що ви були на верхівці астрономічної вежі! Зараз перша година ночі!.. Як ви це поясните?

Герміона вперше не змогла відповісти на запитання вчителя. Незворушна, мов статуя, вона втупилася в підлогу.

- Здається, я розумію, що сталося, - сказала професорка Макґонеґел. - Не треба бути генієм, щоб здогадатися. Ви нагодували Драко Мелфоя побрехеньками про дракона, щоб витягти його з ліжка і щоб він наткнувся на когось із учителів. Я вже його впіймала. Вам, мабуть, видається дуже кумедним, що й Лонґботом почув цю байку і також у неї повірив?

Гаррі перехопив Невілів погляд і намагався переконати його очима, що це неправда, бо Невіл мав ошелешений і ображений вигляд. Навіть важко було уявити, як оцей бідолашний і незграбний Невіл таки наважився шукати їх у темряві, щоб попередити про небезпеку!...

- Я просто обурена! - не вгавала професорка Макґонеґел. - Четверо учнів, які не сплять уночі! Я ще ніколи такого не чула! Міс Ґрейнджер, мені здавалося, що у вас більше розуму. А щодо вас, містере Поттер, я думала, що ви значно більше цінуєте Ґрифіндор. Вас усіх за це покарають, - так-так, і вас, Лонґботоме, бо ніщо не дає вам права блукати вночі по школі, а надто в ці дні, коли це особливо небезпечно! А з Ґрифіндору знімуть п'ятдесят очок!

- П'ятдесят? - не повірив Гаррі: адже вони втратять своє лідерство, - лідерство, здобуте з його допомогою в останньому матчі з квідичу.

- П'ятдесят очок з кожного, - додала професорка Макґонеґел, важко сопучи своїм довгим гострим носом.

- Пані професорко, благаю!..

- Ви не можете...

- Поттере, не вказуйте мені, що я можу й чого не можу! А тепер - усі спати! Я ще ніколи не відчувала такого сорому за учнів Ґрифіндору!

Втрачено сто п'ятдесят очок! Тепер Ґрифіндор на останньому місці. Протягом однієї ночі вони позбавили Ґрифіндор усіх шансів здобути кубок гуртожитків, Гаррі відчув, як у нього завмерло серце. Як їм тепер це все виправити?!

Гаррі не спав цілу ніч. Чув, як Невіл безперервно схлипував у подушку. Гаррі нічого не міг придумати, щоб заспокоїти його. Знав, що Невіл, як і він сам, боїться світанку. Що буде, коли решта ґрифіндорців довідаються про їхні подвиги?

А ґрифіндорці, проходячи наступного дня повз величезний пісковий годинник, який показував очки гуртожитків, спочатку подумали, що сталася прикра помилка. Як це в них раптом стало на сто п'ятдесят очок менше, ніж учора? А тоді поповзли чутки: у всьому винен Гаррі Поттер, знаменитий Гаррі Поттер - герой двох матчів із квідичу. Він та ще двоє дурних першокласників.

З одного з найпопулярніших і найулюбленіших учнів школи Гаррі в одну мить перетворився на найненависнішого. Навіть рейвенкловці й гафелпафці змінили своє до нього ставлення, бо всім хотілося, щоб Слизерин, нарешті, не здобув кубок гуртожитків. Хоч би куди Гаррі пішов, усі на нього показували пальцями і ображали його, навіть не стишуючи голосу. А от слизеринці, навпаки, плескали йому в долоні, свистіли й гукали: «Красненько дякуємо, Поттере, ми твої боржники!»

Тільки один-єдиний Рон підтримував його:

- Мине пару тижнів, і вони про це забудуть. Фред і Джордж втратили за увесь цей час купу очок, а їх і далі люблять.

- Але ж вони ніколи не втрачали відразу сто п'ятдесят очок, правда? - безнадійно заперечував Гаррі.

- Ну... може, й ні...