Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Думаю, мені слід йти. — Вона підморгнула мені. — Годинник цокає. Правда, хлопці?

— Тік-так, — відповів я.

— Удачі вам, хлопці, — вона помахала нам обом. — Побачимося.

— Побачимось, — відповіли ми одночасно.

Я дивився, як її аватар повільно зникає, а тоді повернувся і побачив Ейча, який мені посміхався.

— Чого либишся? — запитав я.

— Вона тобі подобається, чи не так?

— Що? Арт3міда? Ні…

— Не заперечуй, Зі. Ти витріщався на неї весь час, поки вона була тут. — Він жартома приклав руки до грудей і затріпотів віями, наче зірка німих фільмів. — Я записав весь сеанс чату. Хочеш, щоб я його ввімкнув і показав, як по-дурному ти виглядав?

— Не будь мудаком.

— Це зрозуміло, чуваче, — сказав Ейч. — Ця дівчина дуже мила.

— То як справи з новою загадкою? — сказав я, навмисно змінюючи тему. — Тим катреном про Нефритовий ключ?

— Катреном?

— «Чотирирядковий вірш або строфа з перехресною римою», — процитував я. — Це називається катреном.

Ейч закотив очі.

— Ти нестерпний.

— Що? Це правильний термін для цього, придурку!

— Це просто загадка, чувак. І ні. Мені ще не пощастило її розгадати.

— Мені теж, — сказав я. — То нам, мабуть, не варто стояти тут і балакати. Час братися до роботи.

— Згоден, — сказав він. — Але…

Саме тоді зі столу в іншому кінці кімнати впала на підлогу стопка коміксів, так ніби хтось їх скинув. Ми з Ейчем підстрибнули і обмінялися здивованими поглядами.

— Що це в біса було?

— Не знаю, — Ейч підійшов і оглянув розкидані комікси. — Може, програмний глюк чи щось таке?

— Я ніколи не бачив у чат-кімнаті такого глюку, — сказав я, оглядаючи порожню кімнату. — Тут може бути хтось ще? Невидимий аватар, який нас підслуховує?

Ейч закотив очі.

— Ні в якому разі, Зі,— сказав він. — Це вже параноя. Це зашифрована приватна чат-кімната. Ніхто не може увійти без мого дозволу. Ти це знаєш.

— Точно, — відповів я, все ще переляканий.

— Розслабся. Це був глюк. — Він поклав руку мені на плече. — Слухай. Дай мені знати, якщо передумаєш про позику. Або місце, щоб зупинитися. Добре?

— Зі мною все буде гаразд, — сказав я. — Але дякую, аміґо.

Ми знову стукнулись кулаками, як це робили Диво-близнюки, щоб активувати свою силу.

— Почуємося. Успіхів, Зі.

— І тобі того ж, Ейч.

0016

Через кілька годин решта слотів на Табло стали швидко заповнюватись один за одним. Не іменами аватарів, а номерами співробітників «IOI». Кожен мав рахунок у 5000 очок (схоже, тепер це була незмінна кількість за отримання Мідного ключа); через кілька годин після того, коли «шістки» проходили Перші ворота, рахунок стрибав ще на 100 000 очок. До кінця дня Табло виглядало наступним чином:

Турнірна таблиця:

1. Парзіваль 110,000

2. Арт3міда 109,000

3. Ейч 108,000

4. Дайто 107,000

5. Шото 106,000

6. IOI-655321 105,000

7. IOI-643187 105,000

8. IOI-621671 105,000

9. IOI-678324 105,000

10. IOI-637330 105,000

Я впізнав номер першого «шістки», тому що бачив його на формі Сорренто. Він, мабуть, наполягав на тому, щоб його аватар першим отримав Мідний ключ і пройшов ворота. Але мені було важко повірити, що він зробив це самотужки. Він не міг бути таким вправним у «Joust». Чи знати напам’ять «Військові ігри». Але тепер я знав, що йому і не потрібно було. Дійшовши до завдання, яке він не міг виконати (наприклад перемогти у «Joust»), він міг просто передати контроль над аватаром одному зі своїх підлеглих. А під час «Військових ігор» йому, ймовірно, хтось диктував весь діалог через модифіковану імерсивну установку.

Після того, як порожні слоти заповнились, Табло стало рости в довжині, щоб відобразити рейтинг за межами десятого місця. Незабаром Табло містило вже двадцять аватарів. Тоді тридцять. Протягом наступних двадцяти чотирьох годин, Перші ворота пройшло понад шістдесят аватарів-шісток.

Тим часом, Людус став найпопулярнішим місцем в ОАЗі. Транспортні термінали по всій планеті були переповнені постійним потоком мисливців, які юрмилися по всьому світу, створюючи хаос і зриваючи уроки в усіх школах. Рада шкіл ОАЗи зрозуміла загрозу і швидко прийняла рішення евакуювати Людус і перенести всі школи в нове місце. В тому ж секторі, на невеликій відстані від оригіналу, була створена ідентична копія планети — Людус-2. Всі учні отримали вихідний день, поки на нову локацію завантажувалася резервна копія вихідного коду планети (мінус код Гробниці жахіть, який Галлідей таємно додав до нього в якийсь момент). Наступного дня заняття на Людусі-2 відновилися, а Людус залишили на поталу «шісток» і мисливців.

Новини про те, що «шістки» розташувались навколо невеликого плаского пагорба у центрі віддаленого лісу, поширилися швидко. Того ж вечора на форумах з’явилося точне розташування гробниці разом зі скріншотами, що демонстрували силове поле, яке спорудили «шістки», щоб тримати всіх інших подалі. На скріншотах також чітко було видно череп з каменів на вершині пагорба. За лічені години про зв’язок з модулем «Tomb of Horrors» писали на всіх форумах мисливців. Тоді інформація потрапила в новини.

Всі великі клани мисливців негайно об’єдналися і почали повномасштабну атаку по силовому полі «шісток», використовуючи все, що могли, аби його знищити чи обійти. «Шістки» встановили телепортаційні руйнівники, які не дозволяли телепортуватись всередині силового поля за допомогою будь-яких технічних засобів. А навколо гробниці розмістили команду чарівників високого рівня. Ці маги цілодобово застосовували заклинання, створюючи на всій території тимчасову зону без магії. Це убезпечувало