Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

силове поле від проникнення за допомогою магічних засобів.

Клани почали бомбардувати зовнішнє силове поле ракетами, реактивними снарядами, ядерною зброєю і нецензурною лексикою. Облога гробниці тривала всю ніч, але наступного ранку обидва силові поля залишалися неушкодженими.

У розпачі, клани вирішили використати важку артилерію. Вони об’єднали свої ресурси і купили на «ебеї» дві дуже дорогі, дуже потужні бомби з антиматерії. Вони підірвали їх одну за одною з різницею в кілька секунд. Перша бомба знесла зовнішній щит, а друга завершила роботу. У момент, коли зникло друге силове поле, тисячі мисливців (всі неушкоджені від вибуху бомб, оскільки зона без PvP) хлинули в гробницю і заполонили коридори підземелля. Незабаром у похоронній залі зібрались тисячі мисливців (і «шісток»), готові кинути виклик королю лічу в «Joust». З’явилось багато копій короля, по одному для кожного аватара на помості. Дев’яносто п’ять відсотків мисливців, які кинули йому виклик, — програли і були вбиті. Але кілька мисливців здобули перемогу, і в нижній частині Табло, після Великої п’ятірки і номерів службовців «IOI», стали з’являтися імена нових аватарів. Протягом декількох днів список аватарів на Табло перевалив за сто імен.

Тепер, коли територія була заповнена мисливцями, «шістки» не могли встановити силове поле назад. Мисливці оточували їх і знищували кораблі та обладнання на місці. Тому «шістки» здали барикади, але продовжували посилати аватарів у Гробницю жахіть і штампувати копії Мідного ключа. Ніхто не міг нічого зробити, щоб їх зупинити.

* * *

Наступного дня після вибуху в стеках на одному з місцевих каналів новин про нього був короткий сюжет. Показали відео, в якому добровольці прочісували уламки в пошуках людських залишків. Те, що вони знайшли, опізнати було неможливо.

Схоже, що «шістки» розмістили на місці пригоди багато обладнання для виготовлення наркотиків та хімічних речовин, щоб усе було схожим на вибух нарколабораторії. Все пройшло як по маслу. Поліція навіть не намагалась проводити розслідування. Стеки навколо купи знищених і обгорілих трейлерів були настільки щільними, що розчищати її за допомогою старих будівельних кранів було занадто небезпечно. Уламки просто залишили на місці, щоб ті повільно іржавіли в землі.

Щойно на мій рахунок прийшов перший платіж, я купив квиток на автобус в один кінець до Колумбуса, штат Огайо, який відбував о восьмій ранку. Я доплатив за місце в першому класі, що означало — зручніше крісло та доступ до високошвидкісного інтернету. Я планував провести більшу частину довгої поїздки на схід в ОАЗі.

Після бронювання поїздки я інвентаризував усе в сховку та спакував у старий рюкзак речі, які хотів взяти з собою. Шкільну консоль ОАЗи, візор та рукавички. Стару роздруківку «Альманаху Анорака». Щоденник Грааля. Трохи одягу. Ноутбук. Все інше я залишив.

Коли стемніло, я виліз із фургона, замкнув його і жбурнув ключі в купу сміття. Тоді підняв рюкзак і пішов зі стеків востаннє, не озираючись.

Я тримався жвавих вулиць і дістався до автобусної станції без сутичок. Пошарпаний кіоск обслуговування клієнтів стояв прямо за дверима. Після швидкого сканування сітківки ока він видав мій квиток. Я сидів біля перону і читав «Альманах», поки не настав час сідати в автобус.

Він був двоповерховим, з бронею, куленепробивними вікнами і сонячними панелями на даху. Фортеця на колесах. У мене було місце біля вікна, двома рядами позаду водія, закритого коробкою з куленепробивного оргскла. На верхньому поверсі автобуса їхала команда з шести важко озброєних охоронців, яка мала захистити автомобіль і його пасажирів від пограбування дорожніми розбійниками і стерв’ятниками — а ймовірність цього була доволі високою, щойно ми виїхали в беззаконні пустища за межами великих міст.

Всі місця в автобусі були зайняті. Більшість пасажирів наділи візори одразу, коли сіли. Проте я не поспішав. Ми проминули море вітрових турбін, що оточували місто, в якому я народився, і я дивився, поки воно не зникло за горизонтом.

Максимальна швидкість електродвигуна автобуса була близько сорока миль на годину, але через погіршення стану трас і незліченні зупинки біля зарядних станцій по дорозі, щоб дістатися до місця призначення знадобилося декілька днів. Майже весь цей час я провів в ОАЗі, готуючись почати нове життя.

Першим завданням було створити нову особистість. Це було не те, щоб важко, особливо тепер, коли я мав трохи грошей. В ОАЗі можна було купити практично будь-яку інформацію, якщо знати, де шукати і в кого питати, і якщо ви не проти порушити закон. В уряді (та кожній великій корпорації) працювало багато відчайдушних і продажних людей, і вони часто продавали інформацію на чорному ринку ОАЗи.

Мій новий статус всесвітньо відомого мисливця дав мені авторитет у підпіллі, який допоміг отримати доступ до ексклюзивного незаконного аукціону даних, відомого як «3л1тний хак3рський варез-портал». За шокуюче невелику суму я зміг придбати низку процедур доступу і паролів до реєстру громадян Сполучених Штатів. З їх допомогою я зміг увійти в базу даних і отримати доступ до свого файлу, який був створений під часу вступу до школи. Я видалив зразки своїх відбитків пальців і скан сітківки ока, а потім замінив їх тими, що належали вже мертвій особі (моєму батьку). Тоді створив абсолютно новий файл особи під ім’ям Брайс Лінч і скопіював туди зразки своїх відбитків пальців і скан сітківки. Брайсу було двадцять два роки і він мав абсолютно новий номер соціального страхування, бездоганний кредитний рейтинг та ступінь бакалавра в галузі комп’ютерних наук. Коли я знову захочу стати старим собою, потрібно буде лише видалити особистість Лінча і скопіювати свої відбитки і зразки сітківки ока назад у початковий файл.

Після створення нової особи я почав шукати пристойну квартиру в Колумбусі, і знайшов відносно недорогий номер у старому багатоповерховому готелі — реліквії часів, коли люди фізично подорожували для бізнесу чи розваг. Всі номери переробили в однокімнатні квартири, і модифікували їх для задоволення дуже особливих потреб мисливців на повну ставку. Це було все, що я хотів. Низька орендна плата, система безпеки високого класу і стабільний, надійний доступ до електрики, скільки я міг собі дозволити. І найголовніше, там було пряме оптоволоконне з’єднання з основним сервером ОАЗи, який розташовувався всього за