Читати книгу - "Хранителі"

і сказати, куди направити кілера. Джонні з гордістю величав себе «Силіконовим чародієм», хоча всі, як і раніше, прозивали його «Електриком».

Як хакер мафії він був таким цінним для всіх сімей країни, що вони навіть не заперечували, коли він переїхав у відносно тиху затоку під назвою Сан-Клементе, де міг безтурботно жити-поживати на узбережжі, одночасно працюючи на мафію. Джонні стверджував, що у добу мікрочіпів світ перетворився на маленьке місто: ти можеш сидіти собі у Сан-Клементе чи Ошкоші, а обчищати кишені у Нью-Йорку.

Джонні опустився у чорне шкіряне крісло з високою спинкою і на гумових коліщатках, щоб швидко переміщатися від комп’ютера до комп’ютера.

— Отже, чим тобі може допомогти Силіконовий чародій, Вінсе?

— Ти можеш зламати поліцейські комп’ютери?

— Легко!

— Мені потрібно знати, чи відкривали у якомусь окружному відділку справу про дуже дивні вбивства.

— Хто жертви?

— Не знаю. Я просто шукаю інформацію про дивні вбивства.

— В чому «дивні»?

— Я точно не знаю. Можливо… комусь розірвали горло, когось роздерли на шматки або пожували і розтягнули всі нутрощі, наче після нападу тварини.

Джонні здивовано подивився на Вінса.

— Дійсно, досить дивно. Це все можна прочитати в газетах.

— Не факт, — заперечив Вінс, згадавши гвардію агентів нацбезпеки, які старанно приховують усі подробиці про проект «Франциск» від журналістів, як і небезпечну втечу з лабораторії Банодайн у вівторок. — У новинах могли передавати про вбивство, але, найімовірніше, поліція уникатиме кривавих подробиць, щоб це виглядало як звичайні вбивства. Тому з газет я не дізнаюся, чи це ті жертви, що мене цікавлять.

— Добре. Буде зроблено.

— Заразом порийся у файлах окружної служби з контролю за бездомними тваринами. Можливо, у них є дані про незвичайні напади койотів, кугуарів чи інших хижаків не лише на людей, а й на худобу — ну на всіляких там корів, овець. Може, навіть у якомусь кварталі, найімовірніше, у східній його частині, десь зникло багато домашніх улюбленців чи їх пошматували якісь дикі тварини. Якщо знайдеш щось схоже, повідом мені.

Джонні вишкірився і запитав:

— Ти шукаєш вовкулаку?

Це був жарт, і він не чекав на відповідь Вінса. Джонні не запитав, навіщо йому ця інформація, та й не збирався цього робити, оскільки в його бізнесі не прийнято пхати свого носа, куди не слід. Звичайно, Джонні повинно бути цікаво, але Вінс знав, що Електрик ніколи не проявить цієї зацікавленості. Вінса непокоїла його гримаса, а не питання. Зелене світло моніторів відображалося в очах Джонні, на його вологих зубах і ледь відсвічувало на кучерявому волоссі кольору міді. Він і так був потворний, а страхітливе сяйво робило його схожим на зомбі з фільму Ромеро[38].

— І ще одне, — зауважив Вінс. — Мені потрібно знати, чи проводить якийсь поліцейський відділок таємні розшуки золотистого ретривера.

— Пса?

— Так.

— Копи зазвичай не шукають загублених псів.

— Знаю, — сказав Вінс.

— У цього пса є ім’я?

— Немає.

— Перевірю. Щось іще?

— Все. Коли буде готово?

— Завтра зранку зателефоную.

Вінс кивнув.

— Залежно від того, що ти знайдеш, можливо, я попрошу тебе слідкувати за цим і надалі.

— Це мені раз плюнути, — промовив Джонні, крутнувшись у чорному шкіряному кріслі і з усмішечкою зістрибуючи на підлогу. — А зараз я хочу трахнути Саманту. Гей, не бажаєш приєднатися? Уяви, як два жеребці на кшталт нас із тобою борюкаються з нею. Та ми її розчавимо, і вона благатиме нас про пощаду. Як тобі?

Вінс зрадів химерному зеленому освітленню, бо в ньому не було видно, як він пополотнів. Від самої думки про те, як він вовтузиться із тією заразною шльондрою, зіпсутою і гнилою розпусницею, його ледь не знудило.

— У мене сьогодні дуже важлива зустріч.

— Жаль, — сказав Джонні.

Вінс ледь спромігся вимовити:

— Це було б весело.

— Можливо, наступного разу.

Уявивши, як вони втрьох… Вінс відчув себе брудним, і йому захотілося якнайшвидше опинитися під гарячим душем.

6

У неділю ввечері, відчуваючи приємну втому після довгого дня у Солванзі, Трейвіс гадав, що засне одразу ж, щойно прикладе голову до подушки, але не так сталося, як гадалося. Він не міг вибавитися думок про Нору Дейвон — її сіро-зелені очі, блискуче чорне волосся, витончений вигин шиї, музичний сміх, посмішку.

Ейнштейн лежав на підлозі, залитій слабким сріблястим світлом, що падало з вікна на невеличкий квадрат темної кімнати. Трейвіс уже годину крутився без сну, і пес урешті-решт стрибнув на ліжко і поклав свою величезну голову та передні лапи йому на груди.

— Вона така мила, Ейнштейне. Одна з найдобріших і наймиліших жінок, котрі траплялися на моєму шляху.

Пес мовчав.

— А ще Нора дуже розумна і в неї значно гостріший розум, аніж вона вважає. Нора бачить такі речі, яких не бачу я. Вона