Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"

з місця і зануритися у вир подій, аби першими почути і записати можливу сенсацію.

Він з’явився із заднього входу у супроводі Посвяченого і одразу всівся за великий, заставлений мікрофонами стіл, над яким висів його усміхнений портрет. Оператори кинулися до своїх камер, журналісти зашурхотіли блокнотами, заклацали пальцями по клавіатурах, але невдовзі у залі запала тиша. Із зали велася пряма трансляція на кілька великих екранів, встановлених на площі, де зібрався народ. Там теж стало так тихо, що було чутно, як грайливий ранковий вітер бавиться ще неполоханими нічними сніжинками.

У першому ряду сиділи поруч піднесені і по-жіночому задоволені Анна, Галя, Зоя, Ніна, Ольга, Христина, котрі дивилися на нього повними щастя та любові очима і посміхалися одна до одної особливими загадковими посмішками, ніби залюбки ділилися великою спільною таємницею. Трохи поодаль сиділи пліч-о-пліч Атанас, Татусь Боря, Лоло, Арсен, Тимур, Зомбі, Сашпаш та інші близькі йому люди. Вони ловили кожен його погляд, кожен подих, кожен порух, і також всміхалися, щасливі та радісні.

Він зосереджено оглянув присутніх, ніби прискіпливо перевіряючи наявність усіх запрошених, і несподівано посміхнувся:

«Я вітаю вас усіх з цією визначною подією — ви повернулися!», — сказав він і піднявся зі свого місця, втішений здивованими обличчями журналістів, котрі ще не вповні усвідомлювали, що відбувається, — «Ви повернулися, хоча ще самі до кінця не розумієте цього! Але скоро ви пізнаєте істину. Всі люди на землі — суть Бога, Його любі діти і творіння. Бог створив і Його, Він теж є частинкою Бога, і Він тепер присутній в кожному з нас. Всі ви відчуваєте Його в собі. І це є вашою особливою місією тут, вашим призначенням. Воно полягає у самій Вашій появі на цей світ. Як і Він, як і всі інші люди, ви також прийшли сюди з певним завданням — змінити наш деградований і скалічений світ на краще! У кожного з вас ця місія. Ви — посланці, але таємні, не відкриті. Розпізнати в собі цього посланця й випустити його на волю — дуже важке випробування. Воно до снаги далеко не кожному, бо потребує багато зусиль і має спиратися на ваше добровільне бажання. Але тому, хто зрозуміє і прийме це, буде легко виконати покладене на нього завдання. І тоді сенс життя відкриється вам, а доля вестиме вас до світла радісного повернення. Отже, не баріться, поспішайте змінювати цей скалічений і хворий світ на краще, лікуйте його, допомагайте виборсатися з пітьми! Повертайтеся!»

Він замовк і ще хвилину потому довкола лунала насичена збудженим диханням тисяч людей тиша. А потім вона вибухнула овацією, криками щастя і радості, наповнилася піснями і подяками. Люди зірвалися місць і почали обійматися, цілуватися, брататися, вітати одне одного з поверненням. У повітрі бриніло суцільне спільне щастя, незатьмарене, незабруднене, не спаплюжене. Щастя без меж і заборон. Те щастя, якого всі давно чекали і про яке завжди мріяли, але лише сьогодні відчули на смак. Щастя, що дозволяє людині почуватися собою, а не грати у це.

Крізь тривожні набряклі снігові хмари раптом визирнуло сонце — біле, тепле, ласкаве. Яскраве світло пролилося на місто, ніби з великого, безкінечно глибокого казана, затопило площі, вулиці, провулки, будинки, машини, перехожих, і світ раптом завмер, споглядаючи цю дивовижу, насолоджуючись призабутим за довгі роки набридлої втоми піднесенням, гріючись в променях вічного лагідного сонця, яке і взимку може нагадати змореним душам, що їх чекають і люблять там, де ніколи не закінчується радість.

…Весна завітала до міста, як завжди, несподівано. Але вона й сама не сподівалася побачити зовсім інше місто, куди зазвичай завертала радше з обов’язку, ніж за бажанням. Це була її буденна і не вельми вдячна робота — прибирати й ховати залишки похмурої та непривітної зими з її холодною нічною безнадією, з вітряними невиспаними ранками, із сірими порожніми днями та тривожними самотніми вечорами. Весна витрачала чимало зусиль, аби стерти з потьмянілих лиць жителів цього міста звичні зимові байдужість, роздратування і розпач, та знову розмалювати їх щирими посмішками, впорснути в людські душі дещицю тепла, радості і надії. Ця робота з кожним роком давалася їй все важче, але весна не здавалася, виконувала її з незгасаючим завзяттям, бо інакше просто не могла.

І ось тепер весна не впізнала цього міста. Здавалося, на неї тут давно чекали, і лише її не вистачало на загальному святі молодості та оновлення. Тепер все було готове до початку нового життя — безтурботного, веселого і легкого. На вулицях було повно людей — більше ніхто не міг всидіти вдома, всім кортіло якомога швидше вийти на свіже повітря і опинитися серед таких же щасливців, як вони самі. І без того світлий квітневий ранок аж сяяв посмішками, бринів дитячим сміхом, набрякав велетенським прозорим вітрилом у напрямку такого незбагненного, але неодмінно щасливого майбутнього.

Площі й вулиці міста були переповнені поетами, що читали вголос свої вірші, художниками, що прямо тут писали свої картини, музикантами, що виконували свої твори, скульпторами, що на очах здивованих перехожих ваяли прекрасне сьогодення. Пухнасті й гомінкі птахи без тіні страху сідали усім на руки, грайливо заглядали в очі, брали з долонь солодкі крихти, розважали людей безтурботним щебетанням. Люди, тварини, птахи жили поруч, разом, спільно, всі почувалися задоволеними і впевненими у тому, що між ними назавжди настало рівноправ’я. Незнайомці, зустрівшись просто на вулиці, радісно віталися і говорили одне одному про любов і дружбу. Навколо кружляла у весняному танці заквітчана природа і разом з нею у безперервному поцілунку вальсували вони — ті, хто повернувся. Відтепер кожен із них був самим собою, кожен мав право змінювати світ на краще і кожен цього бажав. Відтепер у місті запанувало безмежне щастя...

Що є рай? Напевно, те, що заспокоює зсередини, умиротворяє, назавжди врівноважує, дає саморозуміння. Те, що наповнює сенсом дні, наче розмальовані яскравими неземними фарбами, ще не прожиті і неодмінно щасливі сторінки настінного календаря. Це та оаза, звідки щомиті випромінюється смиренність. А в душі відчувається гармонія, і з нею також — возвеличення всього сущого, лагідна любов до загальної всесвітньої нескінченності, яка існуватиме доти, доки існуватиме спільне щастя. Але хіба це ті чесноти, за які потрапляють до