Читати книгу - "Брама"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Було б непогано, — сказав я, і Луїза більше не порушувала питання про Клару. Не дивно, що плітки вже рознеслися; дзвін Брами б’є постійно. Вона пішла за кілька хвилин.
— Славна жінка, — сказав я до Шикі, який дивився їй услід. — Хороша родина. Вона здавалася дещо стурбованою?
— Боюся, так, Робінетте. Лоїс уже дуже довго не повертається. У них багато горя в сім’ї.
Я глянув на Шикі. Той додав:
— Ні, це не Вілла і не батько; вони полетіли в рейс, але час у них ще є. Це стосується їхнього сина.
— Я знаю. Здається, його звали Генрі. Вони називали його Гетом.
— Він помер перед тим, як вони прибули сюди. А тепер Лоїс.
Шикі нахилив голову, ввічливо перелетів через мене і своїм крилом підняв порожню флягу з-під чаю.
— Робе, мені час працювати.
— Як просувається посадка плюща?
Він сумно відповів:
— В мене більше немає цієї посади. Шкода, але Емма не вважає мене за доброго працівника.
— Ох! А чим ти займаєшся?
— Я роблю Браму естетично привабливою, — відповів Шикі. — Ти назвав би це «сміттяр».
Не знаю, що сказати. У Брамі завжди було повнісінько сміття через низьку гравітацію. Будь який шмат паперу чи легенька пластмаса, яку викинули, літатиме по всьому астероїду. Замітати неможливо: після одного помаху мітлою все розліталося врізнобіч. Я бачив, як сміттярі збирали уривки газет і купки цигаркового попелу за допомогою маленьких пилосмоків із ручними насосами. Я навіть сам думав стати таким сміттярем, якби довелося. Проте я не хотів, щоб Шикі робив це.
Він легко вгадував мої думки:
— Робе, все нормально. Справді, мені подобається. Але, будь ласка: якщо тобі потрібен напарник, то візьми мене на замітку.
Я забрав премію і заплатив наперед вартість свого проживання у Брамі впродовж трьох тижнів. Я купив кілька необхідних речей — новий одяг і дві-три касети, прагнучи забути мелодії Моцарта й Палестріни. У мене залишилося двісті доларів готівкою. Це була мізерна сума: двадцять порцій алкоголю у «Блакитному пеклі», одна фішка для гри у блекджек чи півдюжини якісних обідів (не в буфеті для проспекторів).
Тому я мав три варіанти: знайти іншу роботу і залишитись у Брамі на невизначений термін; вирушити в рейс упродовж трьох тижнів; здатись і поїхати додому. Жоден з варіантів мені не подобався. Втім, якщо не витрачати багато грошей, я можу цим не клопотатися протягом… ну, часу вдосталь — двадцяти днів. Я вирішив кинути палити і їсти готову їжу; таким чином, я витрачав би не більше як дев’ять доларів на день, тому сума, витрачена на проживання, і моя готівка закінчаться одночасно.
Я зателефонував Кларі. В неї був стриманий, але приязний тон під час розмови по п’єзофону, тому я теж розмовляв стримано і люб’язно. Я не говорив за вечірку, а вона не сказала, що хоче бачити мене того вечора. Тому ми залишили все як є, себто ніяк. Мене все влаштовувало: Клара мені не потрібна. На тій вечірці я познайомився з новою дівчиною. Її звали Дорін Маккензі. Насправді вона вже не була дівчиною: вона була на десять років старшою за мене і вже літала п’ять разів. Але найдужче мене зацікавило те, що вона якось зірвала джекпот, привезла до Атланти півтора мільйона і витратила їх на те, щоб купити собі кар’єру співачки на п’єзобаченні — автора текстів, менеджера, піар-команду, рекламу, демонстраційні плівки, технічні роботи — а коли зазнала поразки, повернулася до Брами, воліючи спробувати ще. Також вона була дуже, дуже гарненькою.
Утім, через два дні знайомства з Дорін Клара знову зателефонувала мені на п’єзофон і сказала:
— Спустися до мене.
Вона мала тривожний голос, отож за десять хвилин я спустився до неї. За 15 хвилин ми вже були в ліжку. Проблема з Дорін полягала в тому, що мені ще треба було вивчити її. Вона була вродливою й до біса гарним пілотом, але то була не Клара Мойнлін.
Коли ми лежали разом у гамаку, спітнілі, розслаблені та зморені, Клара позіхнула, попестила моє волосся, відкинула голову і глянула на мене.
— Чорт забирай, — заспано мовила Клара, — Здається, це називають коханням.
Я галантно відповів:
— Кохання рухає земну кулю. Ні, не «воно», а ти.
Клара співчутливо похитала головою:
— Іноді ти мене так бісиш, — сказала вона. — Стрільці ніколи не ладнають із Близнюками. Я у стихії вогню, а Близнюки постійно чогось не тямлять.
— Не патякаймо казна-що, — попросив я. Клара не образилася.
— Ходімо щось поїмо.
Я підсунувся до краю гамака і зістрибнув. Мені треба було поговорити з Кларою, не торкаючись її кілька хвилин.
— Люба, — почав я, — не хочу, щоб ти утримувала мене, бо через це ти рано чи пізно станеш стервозною — або в іншому разі я постійно буду на це очікувати, тому дозолятиму тобі. В мене просто немає грошей. Ти не хочеш їсти у буфеті, тож харчуйся окремо. А я не братиму твої цигарки, алкоголь і твої фішки у казино. Тому якщо бажаєш попоїсти — будь ласка. А я приєднаюсь пізніше. Можливо, сходимо прогулятися.
Клара зітхнула.
— Близнюки не знають, як керувати фінансами, — сказала вона, — але вони дуже гарні у ліжку.
Ми одяглися та вийшли попоїсти. А втім, пішли до буфету у Корпорації, де треба стояти в черзі, тримати тацю і їсти навстоячки. Там непогано годують, якщо не думати над тим, на яких субстратах це все вирощується. Ціна справедлива: їжа безкоштовна. Стверджують, що якщо харчуватися лише в буфеті, то можна задовольнити всі потреби у їжі. То правда, але для
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брама», після закриття браузера.