Читати книгу - "Брама"

цього треба їсти усе, що там є. Одноядерних та овочевих білків не досить, якщо вживати їх окремо, тому треба їсти не просто соєве желе чи пудинг із мікробів. Треба їсти їх укупі.

Також їжа від Корпорації виділяє до біса метану. А він є причиною того, що усі, хто побував у Брамі, називають «задухою Брами».

Потім ми спустилися на кілька поверхів нижче. Ми майже не розмовляли. Гадаю, нам обом було цікаво, куди рухаємось, але не тієї миті.

— Пошукаємо якісь нові місця? — запропонувала Клара.

Я взяв її за руку, поки ми йшли і міркували. Нам подобалося це. Деякі зі старих тунелів, повністю оповитих плющем, були цікавими, а під ними були голі запилюжені місця, де ніхто навіть не зметикував посадити плющ. Зазвичай вони були добре освітлені блакитним сяйвом металу гічі на старовинних стінах. Іноді тут знаходили артефакти гічі — вже ні, але шість-сім років такі випадки траплялись — і можна було несподівано натрапити на щось, варте премії.

До уваги англікан Брами!

Його Превелебність капелан Тео Дерлей.

Причащання всією парафією — щонеділі о 10:30

Вечірня молитва — за узгодженням.

Ерік Менлі, який 1 грудня склав із себе повноваження нашого церковного старости, залишив незабутній слід у церкві Всіх святих у Брамі, тому ми його неоплатні боржники за те, що він віддав стільки сил на служіння нашій громаді. 51 рік тому він народився в Елатрі, Герц. Закінчив Лондонський університет, здобув ступінь бакалавра права і готувався стати адвокатом. Перегодом він кілька років працював на газових промислах у Перті. Ми сумуватимемо за ним, але, водночас, наші серця наповнює радість через те, що він справдив свою заповітну мрію і повернеться до рідного Гартфордширу, де на пенсії він хоче присвятити решту свого життя цивільним справам, трансцендентальній медитації та григоріанському співу. Вибори нового старости відбудуться першої неділі, коли збереться кворум із дев’яти парафіян.

Однак я не міг іти в ногу з Кларою, і за кілька хвилин вона запитала, чи не хочу повернутися. Коли немає вибору, то втрачаєш цікавість до всього.

— Можна, — відповів я, але за кілька хвилин, побачивши, куди ми зайшли, додав:

— Ходімо ненадовго до музею.

— Давай, — погодилася Клара, раптом зацікавившись. — Ти знаєш, що вони облаштували залу з імітацією космосу? Мєчніков мені розповідав про неї; її відкрили, поки ми були в рейсі.

Тому ми змінили курс, спустилися на два поверхи і вийшли якраз біля музею. Імітаційна зала являла собою камеру видозміненої сферичної форми і розмістилася безпосередньо під самим музеєм. Вона була досить великою, заввишки 10 м, тож щоб пересуватись там, треба було надіти крила, як у Шикі, що висіли на стелажі біля виходу. Ані Клара, ні я досі не користувалися ними, але це було неважко. У Брамі людина важить так мало, що політ є кращим способом пересуватися там, де для цього достатньо місця.

Тому ми стрибнули у шлюз, який вів усередину сфери, і опинились у центрі Всесвіту. На стінах камери висіли шестикутні панелі. Кожна з них проеціювалася з невидимого джерела (скоріш за все, цифрове джерело з РК-дисплеями).

— Як гарно! — вигукнула Клара.

Навколо нас була глобарама, на якій зображено відкриття розвідувальних кораблів: зірки, туманності, планети, супутники. Іноді кожна пластина показувала щось своє, тому там було сто двадцять вісім окремих зображень. Потім, клац! — усе змінюється; клац! — і пластини починають крутитися, деякі показують те саме зображення, інші ж змінюються на нові. Потім знову клац! — і по всьому напівсклепінню загоряється мозаїчна панорама галактики M-31. Саме такий вигляд вона має, якщо дивитися бозна-звідки.

— Гей, — зойкнув я у щирому захваті, — як круто!

І то дійсно було круто. Це як злітати у всі рейси, в яких коли-небудь були проспектори, без будь-якої мороки, проблем і постійного страху.

У залі не було нікого крім нас. Я не розумів чому: там же було так гарно! Дивно, що не стояла довга черга охочих. На одній зі сторін з’явився ряд зображень артефактів гічі, знайдених проспекторами: барвисті молитовні віяла, пристрої для личкування стін, внутрішні деталі зорельотів гічі, тунелі (Клара вигукнула, що була там, поки жила в себе вдома на Венері, хоча я не міг допетрати, яким чином вона це визначила). Потім структура знову перемкнулася на знімки космосу. Деякі з них були знайомими. На одному швидкому знімку на шостій чи восьмій панелі я впізнав Волосожари, які потім зникли, а на їхньому місці з’явилося зображення Брами-2 (вид ззовні), дві яскраві молоді зірки зі скупчення, що освітлюють одна одну. Я побачив туманність, схожу на Кінську Голову, і газопилову хмару у вигляді пончика. То була Туманність Кільце у сузір’ї Ліри або об’єкт, відкритий дослідниками кілька орбіт тому, який вони назвали «Французьким Вергуном». Він розташований у небі над планетою, де були виявлені копальні гічі, але їх не пощастило дістатися, тому що вони містяться на дні замерзлого моря.

Ми провисіли в тій залі близько півгодини. Коли нам здалося, що картинки повторюються, ми підлетіли до шлюзу, повернули крила на місце й сіли, запаливши цигарки, у широкій ніші в тунелі, що вів