Читати книгу - "Українське письменство"

Гей діти, діти-мотилята, А годі вам цяцьками грать, М’яч бить — метеликів ганять, Я байку розкажу, послухайте, хлоп’ята[34].

Од Красицького і вся взагалі його лаконічна манера байкарська, така неподібна до широкомовності пізніших байкарів.

Тільки на той час, як Гулак-Артемовський скористався байками Красицького як матеріалом, давши йому потрійне оброблення: а) велику, на 160—180 рядків «казку»-сатиру, як «Пан та Собака» або «Солопій та Хивря», Ь) байку дещо поширеного типу, але без нахилу до сатири («Дві пташки в клітці», «Пліточка») і, нарешті, с) точно з додержанням форми перекладену байку-приказку («Цікавий та мовчун», «Лікар та здоров’я»), Боровиковський, як учень, узяв собі федрівську байку Красицького за непорушний, невідмінний зразок і ні разу на протязі цілої книги від того зразка не відступив, а як і пробував часом одходити, то тільки в сторону ще більшого скорочення байки, ще більшого наближення її до «прибаютки».

§ 3. Байкарі: Білецький-Носенко, Гребінка

Переходимо тепер до тих байкарів, що стояли під російськими впливами і працювали над байкою в тій докладній її формі, яку встановив Лафонтен. Лафонтенівська байка в українську літературу ввійшла з Котляревським, що кілька таких байок переклав був українською мовою, але найплодовитішого автора знайшла собі в П. П. Білецькому-Носенкові. «Приказки» Білецького-Носенка (вид. в Києві 1871 р.) перероблені «з найкращих французьких, німецьких і російських байкарів, а також і власного утвору», становлять величезний збірник у 333 байки, і то не рахуючи кількох п’єс, що ввійшли в другий посмертний його збірник: «Гостинець землякам, казки сліпого бандуриста чи співи об різних речах» (Київ, 1872).

Джерела своїх байок Білецький-Носенко виказав сам — у характерній передмові-присвяті, долученій до збірника приказок:

   Тобі, народ блаженной України, Під міцною стріхóй Росії добрий, вірний…          Тобі, твоїм синам,    Ці казки, мов діток своїх, ввіряю. Нехай розродяться в твоїм родючім краю,          Щоб жадний те чував          На дідовської мові. Щó Дмитрієв, Крилов, Хемніцер — москальові, А Геллерт німцеві так гарно розказав, А Хлоріян, Хвонтен, з’єднавши жваву музу…          Жартливому французу.

Але, крім мандрівних байкарських сюжетів, переказаних то за Криловим («Гуси», «Мірошник», IX, 20, «Працьовитий ведмідь», X, 1, «Грицьків жупан», X, 2), то за Лафонтеном, то за Флоріаном («Сова, кіт та гуси», XI, 2), то за іншими поетами, — у Білецького-Носенка широко використано дидактичні оповідання з античної міфології, історичні анекдоти, навіть свійські, українські перекази й леґенди («Три гайдамаки», XI, 21, «Сковорода», XII, 12, «Бурсак та владілець сада», XV, 6). «Задля Вкраїни річ з колодця дідовського / Я мусив черпати, щоб тямили мій глас», — писав Білецький. Взагалі на свої «Приказки» він покладав чималі надії: на них повинна була заснуватися його літературна слава.