Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

з Галилеї, після хрещення, що проповідував Йоан: про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним. (Ді. 10, 37–38, курсив мій).

Як Ісус здобув перемогу у битві зі сатаною? З ним був Бог. Це насправді відкриває багатство обіцянки Христа. Він її дає, коли обіцяє: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20) і «Я тебе не зоставлю, я тебе не покину» (Євр. 13, 5). Це не означає лишень, що Він буде поблизу або навіть того, що Він утішить нас у наших стражданнях. Це означає, що Він битиметься за нас, разом із нами, так само, як б’ється за свій народ упродовж віків. Доки ми йдемо разом із Христом, перебуваємо в ньому, нам нічого боятися.

Коли сатана пробує звертатися до зацікавлености зрадника у самозбереженні, він використовує страх і залякування. Ця тактика буде дієвою, доки ми повертаємося до старої історії рятування власної шкури, оберігання свого «я». Ми відступатимемо. Проте правда також і зворотне. Коли чоловік приймає рішення стати воїном, коли його життя віддано трансцендентній справі, тоді його не залякаєш великим злим вовком, що погрожує повалити його хату. Після того як Одкровення зображує війну на небесах між ангелами і скинення сатани на землю, воно повідомляє, як його подолали святі: «І вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свідчення свого, і не злюбили життя свого до смерти» (Од. 12, 11).

Той, хто звів рахунки з власного смертю, є найнебезпечнішою людиною на землі. Всі люди помирають, мало хто насправді живе. Звичайно, ви можете створити для себе безпечне життя… і закінчити свої дні в інтернаті для людей похилого віку, базікаючи про якусь забуту невдачу. Я радше жив би повним життям. До того ж, чим менше ми намагаємося спасти себе, тим ефективнішим воїном ми станемо. Послухайте, що каже про хоробрість Ґ. К. Честертон:

Поняття хоробрості містить суперечність уже на рівні його визначення. Воно означає сильне бажання жити, але прибравши форму готовності померти. Той, хто погубить свою душу, той її врятує — це не приклад містицизму для святих і героїв. Це поради на щодень для моряків або альпіністів. Це має бути надруковано у путівнику по Альпах або в посібнику з проведення тривог на судні. Парадоксом є принцип хоробрості загалом, навіть, коли це стосується доволі земної або брутальної хоробрості. Чоловік, оточений морем, може врятувати своє життя, якщо він ризикне ступити на крутий обрив. Він може втекти від смерти, лишень постійно крокуючи в дюймі від неї. Оточений ворогами солдат, якщо він хоче вибратися, повинен поєднати сильне бажання жити з дивною безтурботністю щодо загибелі. Він не повинен просто чіплятися за життя, тому що в цьому випадку буде боягузом і не врятується. Він не повинен просто чекати на смерть, бо тоді буде самогубцем і не врятується. Він повинен шукати життя в дусі несамовитої до нього байдужості, він повинен бажати життя, як води і при тому пити смерть, як вино.

ТРЕТІЙ ЕТАП: УКЛАДАННЯ УГОДИ

Третій рівень нападу, який застосовує лукавий, після того як ви вчинили опір облуді і залякуванню — це просто спробувати з нами домовитися. На це, тим чи іншим чином, купилося стільки чоловіків. Щойно задзвонив телефон; це мій приятель повідомив, що ще одного християнського лідера викрито в аморальності на статевому ґрунті. Церква хитає головою і каже: розумієте, він просто не зміг утримати себе в чистоті. Це наївно. Ви що, думаєте, що чоловік, послідовник Христа, в своєму серці справді хотів згрішити? Чи починає хтось свою подорож словами: «Гадаю, що одного дня, після двадцяти років перебування в духовному сані, я все це знищу любовною інтригою»? Його підставили під удар, це все було організовано. У його випадку це було довготривале і ледь помітне завдання — подолати опір його захисних сил не через битву, а через нудьгу. Я знав того чоловіка. Він не мав великої справи, за яку варто боротися, лише одноманітно професійно виконував свої обов’язки. Їх він ненавидів, але не міг покинути. Він був приречений на гріхопадіння. Якщо ви не усвідомлюєте, що саме таке стається, вас також використають.

Зверніть увагу, коли згрішив цар Давид. Якими були обставини його зв’язку з Ветсавією? «На початку року, коли царі звичайно виступають у похід, послав Давид Йоава й своїх слуг, з ним і всього Ізраїля» (2 Сам. 11, 1). Давид уже не був воїном, він відправив інших воювати замість себе. Знудьгований, пересичений і гладкий, він прогулюється по даху палацу, очікуючи якоїсь розваги. Лукавий привертає його увагу до Ветсавії, а далі це вже історія — яка, як нам всім відомо, повторюється. Вільям Ґернел попереджує:

До кінця залишатиметься колючка під вашим сідлом — колючка у вашому тілі, - коли дорога попереду здається нескінченною, і ваша душа благає про завчасне звільнення. Вона переважає будь-яку іншу перешкоду вашого покликання. Нам відомо про багатьох, хто приєднався до Христового війська і кому подобалося бути солдатом в одній чи двох битвах, але хто швидко насичувався і закінчував дезертирством. Вони імпульсивно вступають на християнську службу… і їх так само легко можуть переконати залишити службу. Мов місяць-молодик, вони трохи сяють на початку вечора, але зникають, коли ніч минає. («Християнин у повному озброєнні».)

ЗБРОЯ ВОЇНА

Воїн застосовує дисципліну для тіла, внутрішнього зрадника. Зараз ми маємо її двовимірний варіант, який називаємо мирним часом. Але більшості чоловіків важко підтримувати будь-яке благочестиве життя, бо воно не має істотного зв’язку з відновленням і захистом їхньої сили. Все виглядає настільки ж важливим, як регулярне чищення зубів. Але якщо ви уявили б своє життя як визначну битву і знали, що